67. Надзвичайні органи державної влади під час Великої Вітчизняної Війни 1941 - 45р.Р.

Війна спричинила посилення централізації управління, виникнення надзвичайних (неконституційних) органів влади. Уся повнота влади в країні була зосереджена у створеному Державному Комітету Оборони на чолі із Й. Сталіним.

На місцях для оперативного керівництва найбільш важливими військово-промисловими комплексами призначалися уповноважені Комітету Оборони. Діяли «штаби», «оперативні групи», «комітети» оборони у складі місцевих партійних і радянських керівників, представників військового командування.

Стратегічне керівництво збройними силами здійснювала Ставка Верховного головнокомандування. Керівництво цим військово-політичним органом також здійснював Й. Сталін.

Потреби фронту спричинили структурні зміни і перебудову діяльності конституційних органів державної влади СРСР та союзних республік. Найважливішими напрямками її діяльності стали забезпечення постачання армії, евакуація та перебудова промисловості на випуск військової продукції. Поряд із цим відбувалась інтенсивна мобілізаційна робота по формуванню військових частин, народного ополчення, винищувальних батальйонів, партійних загонів.

Верховна Рада УРСР, місцеві Ради, більшість депутатського корпусу яких перебувала на фронті та в партизанських загонах, припинили сесійну роботу. Продовжували в евакуації діяти Президія Верховної Ради УРСР, та, певною мірою, виконкоми місцевих Рад.

Закономірно зросла роль Президії Верховної Ради СРСР, указами і постановами якої вводився воєнний стан, проголошувалася мобілізація, затверджувалися зміни в законодавстві, адміністративно-територіальному устрої, створювалися наркомати і призначалися наркоми, ратифікувалися міжнародні договори тощо.

68. Перебудова в системі місцевих органів влади урср під час Великої Вітчизняної Війни.

З перших днів Великої Вітчизняної війни змінилися напрями діяльності, організація системи місцевих Рад України. Вони стали складовою частиною воєнного механізму країни, відбувся перерозпо­діл у галузі оборони на користь надзвичайних і військових органів і підпорядкування їм з цих питань місцевих органів влади. Місцеві Ради депутатів трудящих та їх виконкоми проводили певну роботу, спрямовану на «будівництво оборонних споруд, створення місцевої протиповітряної оборони. Вони керували перебудовою підприємств оборонної промисловості, налагоджували професійно-військове навчання, забеспечували охорону майна. Нацисти, захопивши Україну, ліквідували Ради»

На Україні, як і в інших прифронтових районах СРСР, згідно з Указом про воєнний стан місцеві Ради повинні були сприяти військовому командуванню в організації оборони. Тому військово-організаторська робота стала домінуючою у діяльності місцевих органів влади. Найважливі­шими напрямами цієї роботи були: «забезпечення обов'язкового вико­нання мобілізаційних заходів, участь у формуванні частин Червоної Армії, народного ополчення, знищувальних батальйонів, партизанських загонів, постачання армії, організація будівництва оборонних споруд, перебудова промисловості на випуск військової продукції, охорона громадського порядку». З'явилися додаткові предмети відання Рад: «підготовка населення до протиповітряної, протихімічної оборо­ни, забезпечення потреб родин військовослужбовців та інвалідів вій­ни, організація шпиталів».

Відбулися зміни в структурі апарату місцевих органів влади. Було спрощено структуру багатьох відділів, скорочено їх штати; з'явилися нові підрозділи: евакуаційні відділи або комісії, відділи з державного забезпечення, побутового і трудового влаштування родин військовослужбовців, сектори з працевлаштування та навчання інвалідів війни, бюро з обліку та розподілу робочої сили, карткові бюро тощо. Зросла роль виконавчо-розпорядчих органів. Часто замість сесії Рад практикувалися розширені засідання виконкомів з активом. По-іншому вирішувалося питання про кворум сесії місцевих Рад: вони вважалися правомочними, якщо на них були присутні 2/3 складу депутатів або членів виконкому. Останні нерідко працювали у скороченому складі, практикувалося створення надзвичайних штабів.

Для вивчення і вирішення окремих, найневідкладніших проб­лем Державний комітет оборони(ДКО) створював постійні чи тимчасові комітети, ради, комісії. Органами ДКО на місцях були його уповноважені та міські коміте­ти оборони.

Першим місцевим надзвичайним органом державної влади УРСР став створений у червні 1941 р. штаб оборони Києва, до якого ввійшли партійні та радянські керівники області та міста, а також представники військового командування. У серпні 1941 р. під час Оборони Одеси створюються міська і районні оперативні групи, також наділеві надзвичайними повноваженнями.

Досвід діяльності цих надзвичайних органів влади на місцях став підставою для прийняття постанови ДКО від 22 жовтня 1941 р. про утворення перших міських комітетів оборони. Згодом прийма­ться рішення про утворення міських комітетів оборони у Лугансь­ку, Сімферополі, Севастополі та Керчі, але розгорнути роботу зміг тільки Севастопольський міський комітет оборони.