80. Судова реформа в усрр за Положення про судоустрій Союзу pcp союзних і автономних республік 1925 року.

Прийняття Основ судоустрою СРСР і союзних республік, ліквідація губерній та перехід на триступеневу систему управління потребували перебудови органів Прокуратури УСРР. Це завдання було розв'язано постановою ВУЦВК від 23 жовтня 1925 р. «Про на­дання чинності Положенню про судоустрій УСРР». За ним держав­на прокуратура, як і раніш, перебувала у складі наркомюсту, але 11 керівник — народний комісар юстиції діставав назву Генерального прокурора республіки. Під його загальним керівництвом перебував відділ прокуратури наркомюсту УСРР, помічники та прокурори наркомюсту УСРР. Було створено також спеціальну прокуратуру з трудових справ. Місцеві органи прокуратури УСРР складали про­курори округів, які безпосередньо підпорядковувалися Генерально­му прокурору УСРР. Положення 1925 р. повніше і детальніше ви­значило права й обов'язки Прокуратури УСРР, її кожного округу, значно розширило ці права відповідно до завдань подальшого зміц­нення законності.

81. Судова реформа в Україні за Положення про судоустрій урср 1960 р.

Правоохоронні органи перебудовувалися. Цього вимагали і завдання удосконалення держапарату, і завдання зміцнення закон­ності. Зміцнювалася єдність системи загальних судів. Уже восени 1953 р. було ліквідовано такі знаряддя масових репресій, як трибу­нали військ МВС, а пізніше й адміністративні органи, які незаконно привласнили функції правосуддя («особлива нарада» при МВС СРСР і такі ж установи на місцях). У лютому 1957 р. було ліквідо­вано й транспортні суди.

Роль Верховного Суду СРСР як вищого органу радянської су­дової системи підвищувалася. Положення про Верховний Суд СРСР, затверджене у лютому 1957 р., поновило норму попереднього Поло­ження про Верховний Суд СРСР: до його складу як члени входили уже відповідно до свого службового становища також голови верхо­вних судів союзних республік.

Розширилися повноваження Верховного Суду. Насамперед він став займатися аналізом та узагальненням судової практики і давати роз'яснення судам з питань застосування законодавства при розгляді судових справ. Верховному Суду надавалося право законодавчої ініціативи. Він міг входити до Президії Верховної Ра­ди СРСР з пропозиціями щодо питань тлумачення законів.

Щоправда, дещо скорочувалися наглядові функції Верховного Суду СРСР. Це було здійснено у зв'язку із загальною перебудовою порядку нагляду вироків і рішень, які набрали законної сили. За загальним правилом наглядове провадження здійснювалося в ме­жах союзної республіки. Проте цей порядок не принижував ролі Верховного Суду СРСР як глави судової влади, бо він здійснював свої наглядові повноваження саме тоді, коли вимагалося втручання вищої судової інстанції держави.

Реорганізація радянського суду в Україні була завершена на­прикінці 1958 р. прийняттям Основ законодавства про судоустрій Союзу РСР, союзних і автономних республік та Закону про судоус­трій УРСР від ЗО червня 1960 р.¹ Ці акти визначили завдання пра­восуддя, принципи організації та діяльності судових органів, сприй­няли зазначені вище зміни і внесли нові. Вони торкалися передусім організації нижчої ланки судової системи — народних судів.

Замість дільничої системи народних судів вводився єдиний народний суд району чи міста. При цьому збільшувався строк пов­новажень народного суду — він обирався вже не на три, а на п'ять років.

Передбачалася підзвітність народних суддів перед виборця­ми, а народних судів — перед відповідальними Радами. Ці заходи забезпечували стабільність правосуддя і підвищували відповідаль­ність народних суддів. Запроваджувався новий порядок обрання народних засідателів — на загальних зборах робітників та службо­вців і строком на два роки, з тим щоб домогтися більшої участі на­селення у здійсненні правосуддя.

І нарешті, слід вказати на ще одну зміну в організації судової системи, точніше — в управлінні нею. Внаслідок ліквідації у травні 1956 р. Міністерства юстиції СРСР і перетворення Міністерства юс­тиції УРСР, як і міністерств інших союзних республік, в союлно-ре-спубліканське міністерство. Були ліквідовані управління при ви­конкомах крайових і обласних Рад депутатів трудящих. Частина функцій цих управлінь передавалась крайовим і обласним судам (контроль за діяльністю народних судів, проведення в них ревізій). На них покладалося також керівництво нотаріальними конторами. В УСРС облюсти були скасовані у 1956 р.²

82. Земельний закон затверджений Українською Центральною Радою 18 січня 1918 р.

83. Поняття революційної законності в Радянській законності.

У 1920 – 1930-х роках в СРСР було проведено широкомасштабний законодавчий експеримент із впровадження в правове поле держави ідеології „революційної законності”. „Революційна законність” зводилася до того, що суворі закони, які були прийняті у 1920 – 1930-х роках, стосувалися „контрреволюціонерів”, а не самої влади, яка проводила політичні репресії. Радянські політично-репресивні закони втілили особливий тип революційного мислення, яке більшовики прищеплювали народу як елемент повсякденного буття. До категорії явних чи потенційних „контрреволюційних елементів” було зараховано й наукову інтелігенцію радянської України.

„Революційна законність” базувалася на принципах революційної доцільності боротьби з контрреволюцією. Вона широко впроваджувалася як справді революційна законність у період проведення політичних репресій 1920 – 1930-х років. Саме ці роки характеризуються масовістю судових процесів, а терміни „революційна законність”, „революційна доцільність”, „нещадне знищення”, „розстріл на місці” широко вживалися у нормативно-правових актах.

+ Експропріація куркулів повинна була здійснюватися не тільки державою, а й самими селянами, в іншому випадку втрачався її показовий характер. "Неправі ті товариші, які думають, що можна і треба покінчити з куркулем у порядку адміністративних заходів, через ДПУ..., — підкреслював Сталін у звіті ЦК XV з'їздові ВКП(б). — Куркуля треба взяти заходами економічного характеру, на основі революційної законності"136. "Революційна законність" з'явилася, зокрема, у вигляді статті 127 Кримінального кодексу УСРР, яка передбачала "за злісне підвищення цін на товари шляхом скуповування, приховування або невипуску таких на ринок позбавлення волі на строк до одного року з конфіскацією всього або частини майна"137. Ця свавільна норма суперечила визнаному державою праву на приватну власність. Товаровиробник позбавлявся свободи дій в економічному житті, його змушували продавати вироблену власною працею продукцію, навіть коли він цього не бажав.