71. Вищі та місцеві органи влади та управління за Конституцією 1978р.

Виходячи з концепції "загальнонародної держави" Конституція УРСР 1978 року змінила назву "Ради депутатів трудящих" на "Ради народних де­путатів". За Конституцією Ради обирались терміном на 5 років. Вибори депутатів місцевих Рад проводилися на основі загального, рівного і пря­мого виборчого права при таємному голосуванні. Місцеві Ради керували на своїй території господарським і соціально-культурним будівництвом; затверджували плани економічного і соціального розвитку, місцевий бю­джет; здійснювали керівництво підпорядкованими їм державними орга­нами, підприємствами, установами та організаціями; забезпечували додер­жання законів, охорону державного і громадського порядку, прав грома­дян; сприяли зміцненню обороноздатності країни.

Важливу роль у місцевому управлінні виконували виконавчі комітети, які були виконавчими і розпорядчими органами Рад народних депутатів. В їх компетенцію входило скликання сесій Рад, організація підготовки і проведення виборів до Рад, координація діяльності постійних комісій тощо.

Виконкоми мали право вирішувати усі питання, віднесені до повноважень Рад, за винятком тих, які вирішувалися тільки сесією Ради,

У структурі виконкомів існували відділи та управління, які створювалися при усіх місцевих Радах, за винятком сільських, селищних і районних містах. У своїй діяльності відділи та управління підпорядковувалися відповідній Раді, її иконкому та відповідному галузевому вищому органу державного управління.

72. Законодавче оформлення включення до УРСР Закарпатської України.

73. Юридичне оформлення ліквідації СРСР та утворення Співдружності Незалежних Держав.

8 грудня 1991 року голови республік-першозасновників СРСР — Росії, України та Білорусі — Борис Єльцин, Леонід Кравчук і Станіслав Шушкевич у держрезиденції «Віскулі» в Біловезькій пущі підписали угоди, згідно з якими Радянський Союз припинив існування як суб'єкт міжнародного права. Водночас ці держави підписали угоду про створення міждержавного об'єднання — Співдружності Незалежних Держав (або СНД), до якої увійшли ще 9 колишніх республік СРСР (крім трьох прибалтійських), яка мала стати базисом для цивілізованого «розлучення» новостворених країн та запобігання міжнаціональних конфліктів. Іще деякий час після підписання цих угод продовжували існувати деякі центральні органи влади СРСР, так що факт зникнення цієї держави залишався не визнаним юридично. 25 грудня 1991 р. подав у відставку Президент СРСР Михайло Горбачов. У той же день з будівель адміністративних будинків було знято прапори СРСР, а єдиним органом, який існував і вважав себе органом влади СРСР, залишилася Рада Республік Верховної Ради СРСР (тобто одна з палат парламенту). Вранці 26 грудня 1991 р. ця палата зібралася на своє останнє засідання, на якому було прийнято рішення, в якому було констатовано факт припинення існування Радянського Союзу.

74. Декларація про державний суверенітет та Акт проголошення незалежності України, їх зміст та історичне значення.

75. Форма правління, державно-територіальний устрій та політичний режим за Конституцією України від 28 червня 1996р.

+Форма правління: парламентсько-президентською(Відповідно до повноважень органів, парламент має пріорітет) республікою(Стаття 5. Україна є республікою.)

+державно-територіальний устрій: унітарною(Стаття 2. Україна є унітарною державою.)

+ політичний режим: демократичний(Стаття 1. Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава.)

76. Суспільний устрій Галицько-Волинського князівства.

Як і в Київській Русі, все населення Галицько-Волинської землі поділялося на вільних, напіввільних і невільних.

Вільні. До них належала пануюча соціальна група: боярство, духовенство, частина селянства, більша частина міського населення. Найбільш важливу роль у суспільному житті князівства грало боярство. Особливістю Галицько-Волинської землі було те, що з давніх часів тут сформувалася велика група боярської аристократії. Вона володіла значними земельними багатствами, селами та містами і мала величезний вплив на внутрішню і зовнішню політику держави.

Боярство не було однорідним. Воно поділялося на крупне, середнє та дрібне. Середнє та дрібне боярство перебувало на службі у князя, часто отримувало від нього землі, якими володіло умовно, себто доки служило князю. Великі князі роздавали землі боярам за їхню військову службу — "до волі господарської" (до волі великого князя), "до живота" (до смерті власника), "в отчину" (з правом передачі землі в спадщину).

До пануючої групи примикала верхівка духовенства, яка також володіла землями та селянами. Духовенство було звільнене від сплати податі і не несло ніяких обов'язків перед державою.

Селянство складало основну масу населення Галицько-Волинської землі. Як і в Київській Русі, селяни називалися смердами. Більшість з них були вільними, мали своє господарство і в складі общини сплачували об­рок державі в особі князя. На користь великого князя селяни сплачували "татарщину" (раніше її збирали баскаки), "серебщину", відбували різні повинності, а на користь місцевих панів сплачували оброк (дякло) нату­рою: хутром, воском, зерном.

До вільних належала також більша частина міського населення. Соці­альний склад жителів міст ставав неоднорідним: диференціація тут також була значною. Верхівку міст складали "мужі градські" і "містичі". Міська верхівка була опорою влади князя, виявляла пряму зацікавленість у зміцненні його влади, бо вбачала в цьому гарантії збереження своїх при­вілеїв.

Існували купецькі об'єднання — гречники, чудинці та ін. Ремісники також об'єднувались у "вулиці", "ряди", "сотні", "братчини". Ці корпо­ративні об'єднання мали своїх старост і свою казну. Всі вони знаходилися в руках ремісницької і купецької верхівки, якій підкорялися міські низи — підмайстри, робітні люди та інші "дюди менші".

Галицько-Волинська земля була рано відірвана від великого шляху "з варяг в греки", рано зав'язала економічні та торговельні зв'язки з євро­пейськими державами. Ліквідація цього шляху майже не відбилася на гос­подарстві Галицько-Волинської землі. Навпаки, ця ситуація привела до урхливого росту чисельності міст і міського населення. Наявність цієї особливості в розвитку Галицько-Волинського князівства забезпечила важливу роль міського населення в політичному житті держави.

Напіввільні. До них належала та частина селянства, яка втратила господарську самостійність і змушена була за отримане в борг зерно, інвентар ігроші працювати на землі власника.

Із зростанням крупного боярського землеволодіння скорочувалась кількість вільних селян, збільшувалось число залежних, яких можна на тойчас віднести до напіввільних.

Невільні. Як і в Київській Русі, в Галицько-Волинському князівстві існувало холопство. Але великого розповсюдження тут воно не отримало. Більшість холопів було посаджено на землю, і вони злилися з селянством.