55. Як здійснюють контроль якості взуттєвих товарів за зовнішнім виглядом?

Важливим етапом контролю якості взуття є перевірка його сортності. На взуттєвих підприємствах при визначенні сорту або розбракуванні взуття проглядають кожну його пару, в торговельних організаціях — 10—15 % від партії його, що надійшла, і тільки при виявленні розходжень проводять суцільну перевірку. У процесі сортування виявляють дефекти взуття, якщо по­трібно, вимірюють їх, порівнюють з нормами відхилень, передбачених стандартом. Сорт взуття встановлюють за найбільш вираженим дефектом. Загальна кількість дефектів на шкіряне взуття не регламентується. Ступінь допустимості дефекту залежить від його характеру, розміру ділянки, на якій його виявлено. Дефекти визначають за групою взуття (модельне, повсякденне).

Повсякденне взуття незалежно від матеріалу верху (з верхом зі шкір хромового дублення, із текстильних та штучних матеріалів, а також модельне) поділяють на два сорти. Установлюють сорт зовнішнім оглядом найгіршої півпари. Коли переводять взуття із першого сорту в другий, ціну виробів знижують на 5 %. Взуття, яке не відповідає вимогам другого сорту, вибра-ковують. Уразі зниження сорту модельного взуття роблять знижку роздрібної ціни на 10 %. Сорт взуття зазначають на підкладці голінок: перший сорт — круглим клеймом, другий — ромбоподібним.

Взуття з юхти легке, спортивне на сорти не поділяють. У стандарті на ці групи взуття немає переліку дефектів, які не допускаються

56. Перечисліть фізико-механічні показники якості взуттєвих товарів.

З фізико-механічних показників нормують об'ємну масу, вміст вологи і розчину сірчаної кислоти.

Об'ємна маса або ступінь ущільнення - важливий показник якос­ті валяних чобіт, від якого залежить міцність і жорсткість стінок, стійкість до тертя, теплозахисні властивості і формостійкість. Через дуже велику щільність чобіт збільшується жорсткість стійок у місцях згину, тому при носінні утворюються заломи. Через недостатню ущільненість стінки чобіт стають пухкими, м'якими, чоботи швидко деформуються, зношуються, промокають, зсідаються.

Масова частка вологи у валяних чоботах не повинна переви­щувати 13 %. У цьому випадку підтримується повітряно-сухий стан. Вміст сірчаної кислоти не повинен перевищувати 0,1 % при встановленій, вологості, оскільки її надлишок негативно впливає на шкіру стопи. Результати вимірів, зважувань та аналіз валяного взуття по­рівнюють із встановленими нормативами. За їх відповідності партія вважається стандартною, за невідповідності - проводять повторні дослідження.

Сорт валяного взуття встановлюється зовнішнім оглядом за дефектами зовнішнього вигляду гіршої півпари. Та­кож перевіряють парність взуття, правильність нанесення маркування. За необхідності проводять окремі виміри.

Валяні чоботи виготовляють І і 2 сорту. Взуття валяне фетро­ве грубововняне і взуття з гумовим низом у 1 і 2 сортах обмежуються не кількістю дефектів, а їх розміром і ступенем вираженості.

У взутті спеціальному валяному 1 сорту, призначеному для за­хисту ніг від підвищеної температури, допускається не більше двох дефектів, у взутті 2 сорту - не більше трьох.

Калоші на сорти не поділяються. Гарантійний термін носіння су-цільноваляного взуття з дня продажу через роздрібну торговельну ме­режу або з початку сезону-ЗО днів, взуття з гумовим низом - 66 днів.

57. Вимоги до упакування та зберігання шкіряного взуття.

Взуття попарно пакують у картонні коробки так, щоб носкова частина однієї півпари торкалася п'яткової частини іншої. Коробки мають відповідати розміру взуття. Пінетки пакують по 5—10 пар. Дошкільне взуття можна упаковувати по дві пари, гусарики — по чотири з попереднім вкладанням кожної пари в полімерні пакети. Модельне взуття, а також взуття з індексом «Н» та з верхом із лакової шкіри, велюру, нубуку, замші, взуття білого кольору й світлих тонів та із синтетичної шкіри упаковують попарно в коробки з перестиланням папером абовкладають півпари в полімерні пакети. У модельному взутті та з індексом «Н» вставляють вкладиш із картону. Легке взуття дозволяється пакувати в паперові або полімерні пакети.

Картонні коробки із взуттям щільно укладають у транспортну тару. Взуття з юхти упаковують безпосередньо в транспортну тару — ящики картонні, фанерні та з дощок. Маса брутто одного пакувального місця — не більш як 50 кг. Взуття зберігають у сухих, чистих, провітрюваних приміщеннях за температури не нижче -14 °С і не вище +25 °С та відносної вологості 50—80 %. Потрібно запобігати потраплянню на нього прямих сонячних променів, під дією яких матеріали змінюють забарвлення, швидко старіють. Взуття потрібно розміщувати на відстані не менше ніж 20 см від стін і не менш як 1 м — від опалювальних приладів і зберігати у споживчій тарі на стелажах або дерев'янихнастилах штабелями заввишки не більш як 1,5 м. Відстань від підлоги до настилу та нижньої частини полиці стелажа має становити не менше ніж 0,2 м; ширина проходів між стелажами, штабелями і стінками складу — не менше ніж 0,7 м.

Взуття з юхти краще зберігати зв'язаним попарно за вушка й розвішаним на спеціальних дерев'яних вішалах. Щоб воно не припадало порохом, зверху його вкривають папером або тканиною. Недотримання правил зберігання призводить до зниження якості взуття; Так, в умовах зниженої вологості та підвищеної температури спостерігається його усадка, причому не­однакове для окремих деталей