18. Поняття органу виконавчої влади.

Органи виконавчої влади в Україні - це система центральних і місцевих, одноособових і колегіальних, органів виконавчої влади загальної та спеціальної компетенції на чолі з Кабінетом Міністрів України, що відповідно до Конституції та законів України забезпечують виконання Конституції України, законів України, указів Президента України, постанов Верховної Ради України в найважливіших сферах суспільного і державного життя України.

Існують такі ознаки органів виконавчої влади:

- Орган виконавчої влади являє собою організацію - колектив людей - державних службовців. У рамках цього колективу (структурних підрозділів) розподілені повноваження і відповідальність за доручену справу.

- Кожен орган виконавчої влади має офіційне найменування та повноваження використовувати різні атрибути з державною символікою.

- Вони створюються державою у встановленому законом порядку спеціально для здійснення її управлінських функцій - функцій державної виконавчої влади (забезпечують фактичну реалізацію цієї влади).

- Цільовим призначенням цих органів є здійснення виконавчо-розпорядчої (управлінської) діяльності шляхом безпосереднього повсякденного керівництва економікою, соціально-культурним та адміністративно-політичним будівництвом.

- Кожний орган наділений державно-владними повноваженнями, має певний обсяг прав та обов'язків у сфері державного управління, компетенцію.

- Діяльність цих органів має вторинний, підзаконний, виконавчо-розпорядчий характер, бо вони здійснюють свої функції на підставі та на виконання закону. Але, реалізуючи свою компетенцію, виконуючи закони, органи мають повноваження розпоряджатися з конкретних питань та приймати підзаконні нормативні акти.

- Для здійснення своїх завдань і функцій ці органи також наділені правом широкого застосування заходів державного (зокрема, адміністративного) примусу та мають спеціальний апарат примусу.

- Органам державної виконавчої влади властива організаційно-структурна відокремленість та оперативна самостійність дій у певних територіальних межах чи галузях.

- Кожен орган державної виконавчої влади є суб'єктом державної власності, утримується за рахунок Державного бюджету.

- Має статус юридичної особи, є самостійним учасником адміністративно-правових відносин.

У системі цих органів наявна ієрархічна підпорядкованість, вони одночасно можуть бути і суб'єктами і об'єктами управління.

Органи виконавчої влади являють собою певну систему, в якій прийнято виділяти структурні ланки трьох організаційно-правових рівнів:

- Вищий рівень - Кабінет Міністрів України (у функціональній взаємодії з Президентом України);

- Центральний рівень - міністерства, державні комітети, інші центральні органи зі спеціальним статусом;

- Місцевий або територіальний рівень - обласні, районні, міські державні адміністрації;

- Органи спеціальної галузевої та функціональної компетенції: безпосередньо підпорядковані центральним органам виконавчої влади, а також перебувають у так званому подвійному підпорядкуванні, оскільки одночасно підпорядковуються центральним та місцевим органам виконавчої влади.

19. Інші державні органи як суб'єкти адміністративного права.

За суб'єктами діяльності органи виконавчої влади України представлені системою органів державної влади України у складі:

1) Кабінету Міністрів України;

2) міністерств та інших центральних органів виконавчої влади;

3) місцевими органами виконавчої влади (обласні, районні адміністрації. Київська та Севастопольська міські державні адміністрації. Рада міністрів АРК, а також територіальні органи міністерств та інших центральних органів виконавчої влади).

Суб’єктами адміністративного права є органи виконавчої влади, а та­кож внутрішні частини (структурні підрозділи) їх апарату і посадові осо­би, органи громадських організацій, діяльність яких регулюється правом, адміністрація підприємств, установ, організацій, виконавчі структури органів місцевого самоврядування. Суб’єктами адміністративного права слід визнати й структурні частини підприємств, установ, організацій. Суб’єк­тами адміністративного права є громадяни, особи без громадянства, іноземні громадяни.

Суб’єктів адміністративного права можна поділити: залежно від при­належності до державних структур – на державні організації та їх представ­ників і недержавні організації та їх представників; на суб’єктів колективних й індивідуальних; на фізичних і юридичних осіб; на суб’єктів, які здійсню­ють виконавчу владу, і суб’єктів, що належать до інших гілок влади тощо.

Інші державні органи виконавчої влади:

Міністерство - це головний (провідний) орган центральних органів виконавчої влади, покликаний забезпечувати реалізацію державної політики у визначеній сфері діяльності.

Державний комітет (державна служба) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовує і координує Прем'єр-міністр України або один з віце-прем'єр-міністрів чи міністрів.

Центральний орган виконавчої влади зі спеціальним статусом - це орган, який має визначені Конституцією та законодавством України особливі завдання та повноваження. Щодо даного органу може встановлюватися спеціальний порядок утворення, реорганізації, ліквідації, підконтрольності, а також призначення і звільнення керівників, вирішення інших питань. Даний орган очолює голова. До таких органів належать, зокрема: Антимонопольний комітет України, Державна податкова адміністрація, Державна митна служба, Служба безпеки України, Фонд державного майна ін.

Іншими центральним органами виконавчої влади згідно ч. 2 ст. 17 Закону України "Про центральні органи виконавчої влади" є:

1) служби - у разі, якщо більшість функцій центрального органу виконавчої влади складають функції з надання адміністративних послуг фізичним і юридичним особам;

2) агентства - у разі, якщо більшість функцій центрального органу виконавчої влади складають функції з управління об'єктами державної власності, що належать до сфери його управління;

3) інспекції - у разі, якщо більшість функцій центрального органу виконавчої влади складають контрольно-наглядові функції за дотриманням державними органами, органами місцевого самоврядування, їх посадовими особами, юридичними та фізичними особами актів законодавства.

20. Органи місцевого самоврядування в сфері адміністративно-правових відносин.

Одним із основних центрів публічної влади, яка максимально наближена до людини, є органи місцевого самоврядування. Конституція України визначає, що народ України може здійснювати владу через органи місцевого самоврядування.

Сутність місцевого самоврядування полягає в гарантованому державою праві територіальної громади, громадян та їх органів розв'язувати значну частину місцевих справ і управляти ними, діючи в межах закону, під свою відповідальність та в інтересах населення.

Органи місцевого самоврядування є суб'єктами адміністративно-правових відносин, оскільки, по-перше, вони вступають у ці відносини із органами виконавчої влади у випадку контролю з боку держави за виконанням ними функцій та завдань, по-друге, вони самі виступають суб'єктами державного управління, коли виконують делеговані законом повноваження.

Система місцевого самоврядування включає:

- територіальну громаду;

- сільську, селищну, міську раду;

- сільського, селищного, міського голову;

- виконавчі органи сільської, селищної, міської ради;

- районні та обласні ради, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст;

- органи самоорганізації населення.

Головними завданнями місцевих державних адміністрацій є:

- Виконання Конституції і законів України, актів Президента України, Кабінету Міністрів, інших органів виконавчої влади;

- Законність і правопорядок; дотримання прав і свобод громадян;

- Виконання державних і регіональних програм соціально-економічного та культурного розвитку, програм охорони довкілля;

- Підготовка та виконання відповідних обласних і районних бюджетів;

- Звіт про виконання відповідних бюджетів та програм;

- Взаємодія з органами місцевого самоврядування;

- Реалізація інших, наданих державою, а також делегованих відповідними радами повноважень.

Основною функцією місцевої державної адміністрації є виконавча функція, оскільки цей орган, його діяльність безпосередньо пов'язані з практичною реалізацією виконавчої влади. В управлінні відповідних місцевих адміністрацій перебувають об'єкти державної власності: інвестиційні фонди, засновниками яких є відповідні місцеві державні адміністрації; об'єкти, що забезпечують діяльність державних організацій, установ та служб, які фінансуються з відповідного обласного чи районного бюджету; навчальні заклади, заклади культури, охорони здоров'я та ін.

До відання місцевих державних адміністрацій належить вирішення питань:

- Забезпечення законності, охорони прав, свобод і законних інтересів громадян;

- Бюджету, фінансів та обліку;

- Управління майном, приватизації та підприємництва;

- Промисловості, сільського господарства, будівництва, транспорту і зв'язку;

- Науки, освіти, культури, охорони здоров'я, фізкультури і спорту, сім'ї, жінок, молоді та неповнолітніх;

- Землекористування, природних ресурсів, охорони навколишнього середовища;

- Зовнішньоекономічної діяльності;

- Оборонної роботи та мобілізаційної підготовки;

- Соціального захисту, зайнятості населення, праці та заробітної плати.

21. Співвідношення державного управління та виконавчої влади.

Частина функцій державного управління реалізується за межами виконавчої влади, і водночас, частина функцій виконавчої влади може реалізовуватись за межами державного управління.

Сфера державного управління визначається тим, що воно здійснюється:

1) у межах діяльності органів виконавчої влади, а саме:

— під час реалізації їхніх повноважень щодо керованих об'єктів зовнішнього суспільного (економічного, соціального та ін.) середовища;

— під час виконання місцевими державними адміністраціями повноважень органів місцевого самоврядування, делегованих відповідними місцевими радами, при тому, що власне виконавчій владі ці повноваження первісно не належать;

— під час керування вищими органами виконавчої влади діяльністю нижчих органів;

— під час керування роботою державних службовців всередині апарату кожного органу виконавчої влади;

2) поза межами діяльності органів виконавчої влади, а саме:

— всередині апаратів будь-яких інших (крім органів виконавчої влади) органів державної влади — з боку їх керівників щодо інших службовців (наприклад, в апаратах парламенту, судів, органів прокуратури тощо);

— всередині державних підприємств, установ і організацій — з боку їх адміністрацій щодо решти персоналу;

— з боку тих чи інших уповноважених державою суб'єктів у процесі управління державними корпоративними правами;

— з боку різноманітних дорадчо-консультативних органів, утворюваних державними органами (наприклад, Президентом України), в частині виконання наданих їм організаційно-розпорядчих повноважень щодо інших органів, посадових осіб.

Сфера здійснення виконавчої влади визначається наступними рисами:

1. Не всі напрями реалізації виконавчої влади опосередковуються у вигляді власне державно-управлінської діяльності (державного управління), що підтверджується відсутністю в цих напрямах іманентних рис поняття "державне управління": крім наведених вище прикладів, під час оцінювання кожного конкретного такого напряму слід виходити з характеру закріплених за органами виконавчої влади функцій і повноважень.

2. Навіть у тих випадках, коли здійснення виконавчої влади відбувається у формі управлінської діяльності, слід ураховувати, що в демократичній державі функції та повноваження виконавчої влади можуть реалізовуватись не тільки виключно суб'єктами державної влади, а й недержавними суб'єктами. Зокрема, ці функції та повноваження:

— можуть бути делеговані державою органам місцевого самоврядування;

— можуть бути делеговані державою деяким іншим недержавним інституціям (наприклад, окремим громадським організаціям).

Виконавчо-розпорядча діяльність державних органів поділяється на дві частини. Перша частина, пов'язана з реалізацією владного впливу державних органів на всі інши суб'єкти, належить до державного управління, а іншу частину, пов'язану з реалізацією суб'єктивних прав різних суб'єктів, можна визначити як публічно-сервісну діяльність.

22. Особливості адміністративно-правового статусу органів державного управління, що не входять до скаладу органів виконавчої влади.

Існує мережа органів, які безпосередньо наділені значним обсягом владних повноважень у сфері публічної адміністрації, їх рішення є обов’язковими для певних органів виконавчої влади, ОМС, громадян, що дає можливість говорити про їх самостійну участь в адміністративних правовідносинах, при тому, що вони до системи органів виконавчої влади не входять.

Рада національної безпеки і оборони України — орган при Президентові України. Як самостійне структурне утворення, вона передбачена ст. 107 Конституції України. Відповідно до неї Рада є координаційним органом з питань національної безпеки і оборони при Президентові України, суб'єктом державно-управлінського впливу на органи виконавчої влади у сфері національної безпеки і оборони.

Формами такого впливу з боку Ради визначені координація діяльності органів виконавчої влади у сфері національної безпеки й оборони і контроль за їх діяльністю у зазначеній сфері. Також вносить пропозиції Президентові України щодо реалізації засад внутрішньої і зовнішньої політики у сфері національної безпеки і оборони.

Головою Ради є Президент України. За Конституцією України до її складу входять Прем'єр-міністр, Міністр оборони, Голова Служби безпеки, Міністр внутрішніх справ, Міністр закордонних справ. У засіданнях Ради національної безпеки і оборони України може брати участь Голова Верховної Ради України. Відповідно до Закону України «Про Раду національної безпеки і оборони України» від 05.03.1998 р. її членами можуть бути керівники інших центральних органів виконавчої влади.

Компетенція Ради у мирний час і в умовах воєнного, надзвичайного стану та при виникненні кризових ситуацій різна.

У мирний час Рада розробляє та розглядає на своїх засіданнях питання щодо визначення стратегічних національних інтересів України, концептуальних підходів та напрямів забезпечення національної безпеки і оборони у політичній, економічній, соціальній, воєнній, науково-технологічній, екологічній, інформаційній та інших сферах; здійснює поточний контроль за діяльністю органів виконавчої влади у сфері національної безпеки і оборони, подає Президентові України відповідні висновки та пропозиції; ініціює розробку нормативних актів та документів з питань національної безпеки і оборони, узагальнює практику їх застосування та результати перевірок їх виконання.

В умовах воєнного, надзвичайного стану та при виникненні кризових ситуацій компетенція Ради значно розширюється. Вона додатково координує і контролює переведення центральних і місцевих органів виконавчої влади, а також економіки країни на роботу у відповідному режимі; координує і контролює діяльність органів місцевого самоврядування в межах наданих повноважень під час введення воєнного чи надзвичайного стану; координує та контролює діяльність органів виконавчої влади щодо відбиття збройної агресії, організації захисту населення та забезпечення його життєдіяльності, охорони життя, здоров'я, конституційних прав, свобод і законних інтересів громадян, підтримання громадського порядку в умовах воєнного та надзвичайного стану та при виникненні кризових ситуацій, що загрожують національній безпеці України.

Рішення Ради національної безпеки і оборони України вводяться в дію указами Президента України.

Національний банк України є особливим органом державного управління. Його юридичний статус, завдання, функції, повноваження і принципи організації визначаються Конституцією України, Законом України «Про Національний банк України» від 20.05.1999 р., іншими законами України. Він підзвітний Президенту України та Верховній Раді в межах їх конституційних повноважень.

Національний банк видає нормативно-правові акти, які є обов'язковими для органів державної влади і органів місцевого самоврядування, банків, підприємств, організацій та установ незалежно від форм власності, а також для фізичних осіб.

До важливих функцій Національного банку належить державне регулювання діяльності банків (здійснюється як безпосередньо, так і через створений ним орган банківського нагляду); зберігання та управління державними цінними паперами й іншими цінностями; управління у сфері валютних операцій (видача та відкликання ліцензій, здійснення планових і позапланових перевірок, застосовування заходів відповідальності до банків, юридичних та фізичних осіб (резидентів та нерезидентів) за порушення правил валютного регулювання і валютного контролю).

Національний банк є суб'єктом розгляду справ про адміністративні правопорушення. Він розглядає справи, пов'язані з порушенням банківського законодавства, нормативно-правових актів Національного банку, здійсненням ризикових операцій, які загрожують інтересам вкладників чи інших кредиторів банку, порушенням порядку подання фінансової звітності та ведення бухгалтерського обліку при ліквідації юридичної особи.

Центральна виборча комісія є постійно діючим колегіальним державним органом, який діє на підставі Конституції України, ЗУ «Про Центральну виборчу комісію» від 30.06.2004 р. та інших законів України і наділений повноваженнями щодо організації підготовки і проведення виборів Президента України, народних депутатів України, депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, депутатів місцевих рад та сільських, селищних, міських голів, всеукраїнського і місцевих референдумів. Члени Комісії, керівник та інші посадові особи секретаріату Комісії є державними службовцями.

Комісія здійснює консультативно-методичне забезпечення виборів до місцевих рад, сільських, селищних, міських голів і проведення місцевих референдумів та очолює систему виборчих комісій, які утворюються для підготовки і проведення зазначених виборів та всеукраїнського референдуму.

Ознаками Центральної виборчої комісії як суб'єкта адміністративного права є наявність у неї низки повноважень владно-розпорядчого характеру. Так, її рішення підлягають обов'язковому розгляду і виконанню організаціями і посадовими особами, яких вони стосуються, у строки, встановлені Комісією. На зазначені організації і посадових осіб покладено обов'язок повідомити Комісію про результати розгляду її рішень і вжиті заходи. Невиконання, неналежне, несвоєчасне виконання рішень Комісії, вимог її посадових осіб тягне за собою юридичну відповідальність, встановлену законами України.

Комісія має право заслуховувати повідомлення центральних і місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування з питань, пов'язаних з підготовкою та проведенням виборів. Вона розглядає звернення, заяви і скарги щодо рішень, дій або бездіяльності окружних та дільничних виборчих комісій, приймає по них рішення.

Комісія формує кошторис, розподіляє кошти, що виділяються з Державного бюджету України на фінансове забезпечення підготовки та проведення виборів і всеукраїнського референдуму, діяльності окружних, дільничних виборчих комісій, комісій з всеукраїнського референдуму, контролює правильне та цільове використання зазначених коштів, залучає до проведення перевірок працівників Міністерства фінансів України та органів Державної податкової служби України. Вона встановлює порядок використання коштів на проведення виборів Президента України і розподіляє їх по виборчих комісіях та відповідних радах, сприяє забезпеченню виборчих комісій приміщеннями, транспортом, зв'язком, розглядає інші питання матеріально-технічного забезпечення виборів.