47. Співвідношення публічного управління та державного управління.

Управління – це цілеспрямований вплив з боку керуючого суб’єкта на поведінку керованого об’єкта, на відповідні явища та процеси задля приведення їх у відповідність з певними закономірностями. Публічне управління є частиною соціального управління.

Публічне управління складається з:

• державного управління, де суб’єктом виступає держава в особі відповідних структур.

• громадського управління, де суб’єктами є недержавні утворення.

Суб’єкти державного управління виступають від імені держави. Їх діяльність має юридично – владний характер. І забезпечується примусовою силою держави.

Суб’єктами громадського управління виступають недержавні утворення. До них належать різні самоврядні структури. Вони виступають як суб’єкти публічного права виключно від свого імені тільки для вирішення питань, що визначені їх статутними документами.

Основні групи принципів державного управління:

 соціально – політичні: демократизм, народність, законність, гласність, об’єктивність, врахування громадської думки, рівність усіх перед законом.

 організаційні принципи побудови апарату державного управління: галузевий, функціональний, територіальний;

 організаційні принципи функціонування апарату державного управління: нормативність діяльності, колегіальність(обговорення важливих питань колективами спеціалістів, думка яких враховується у разі прийняття рішень), поділ управлінської праці, відповідальність за прийняті рішення, оперативна самостійність, єдиноначальність (орган державного управління очолює конкретна особа).

48. Структура адміністративно-правових відносин.

Адміністративно-правові відносини - це врегульовані нормами адміністративного права суспільні відносини, які складаються в сфері державного управління.

Структура: суб’єкт, об’єкт, зміст.

Суб'єктом адміністративно-правих відносин називають того, хто наділений адміністративними правами і обов'язками, виникнення та перебіг котрих зумовлений власне цим правовідношенням. Суб'єктами адміністративно-правових відносин можуть бути як фізичні, так і юридичні особи, державні органи та їх посадові особи.

У кожному конкретному випадку адміністративно-правових відносин їх сторони (учасники) реалізують надані їм права і покладені на них обов'язки, пов'язані з певним об'єктом правовідношення. Таким чином, об'єкт - це те, з приводу чого виникає правовідношення.

Реалізація прав і обов'язків суб'єктів адміністративного правовідношення може полягати не тільки у певній поведінці, діях (правомірних або неправомірних) контрагентів, а також у трансферуванні чи продукуванні речей, об'єктів творчої діяльності, набутті особистих нематеріальних благ. Однак, і в подібних випадках об'єктом адміністративно-правових відносин є дії (в деяких випадках - утримання від певних активностей) сторін, а речі, продукти творчої діяльності і особисті нематеріальні блага - предметом правовідносин.

Загальним об'єктом регулювання адміністративно-правових норм є суспільні відносини, а безпосереднім об'єктом - конкретна поведінка суб'єктів.

Підставою виникнення, зміни або припинення адміністративно-правових відносин є юридичні факти. Такими юридичними фактами є дії і події.

Дії - це юридичні факти, які є результатом активного волевиявлення людей. Розрізнять правомірні і неправомірні дії. Правомірні дії завжди відповідають вимогам адміністративно-правових норм. Основним їх видом, характерним для адміністративно-правових відносин є юридичні акти та інші правочини, тобто такі дії що відрізняються певним рівнем формалізації та є продуктом вольової діяльності одного з контрагентів перспективного правовідношення, основною метою котрих є спричинення певних юридичних наслідків, зокрема, правовідносин.

Для сфери виконавчої і розпорядчої діяльності найбільш типовими є правові акти органів виконавчої влади (посадових осіб), які мають нормативний або індивідуальних характер (наприклад, наказ про зарахування на посаду).

Неправомірні дії, тобто такі, що не відповідають вимогам адміністративно-правових норм (правопорушення) і тягнуть за собою виникнення адміністративних правовідносин з приводу застосування до винних відповідних заходів юридичної відповідальності як неодмінної форми державного респондування, передбаченої адміністративно-правовими нормами.

Неправомірною може бути і бездіяльність (наприклад, ухилення від реєстрації мисливської рушниці та ін.).

Події - це явища, незалежні від волі людей, які мають юридичне значення (наприклад, смерть, стихійне лихо, досягнення передбаченого законом віку та ін.). У зв'язку з різного роду подіями також виникають конкретні адміністративно-правові відносини (наприклад, по реєстрації народження дитини та ін.).

49. Адміністративна правосуб'єктність поняття та складові елементи.

Під адміністративною правосуб’єктністю необхідно розуміти потенційну здатність суб’єкта мати права та обов’язки (адміністративна правоздатність) у сфері державного управління і їх реалізовувати в зазначеній сфері(адміністративна дієздатність).

Зміст даного поняття має два елементи:

1) Адміністративна правоздатність - це здатність суб'єкта мати права й обов'язки у сфері державного управління. Правоздатність з'являється з моменту виникнення суб'єкта (народження, створення та державної реєстрації), припиняється - з моменту зникнення суб'єкта (з моменту ліквідації - щодо юридичної особи або смерті - фізичної особи).

2) Адміністративна дієздатність - це здатність суб'єкта самостійно реалізовувати надані йому права і виконувати покладені на нього обов'язки у сфері державного управління. Складовою дієздатності є адміністративна деліктоздатність, тобто здатність суб'єкта нести за порушення адміністративно-правових норм юридичну відповідальність. Тобто вона означає, що фізична особа буде нести адміністративну відповідальність, а юридична буде нести відповідальність в адміністративному порядку, включаючи матеріальну. Момент виникнення адміністративної дієздатності громадянина у правових актах визначений нечітко. У повному обсязі вона виникає, як правило, після досягнення громадянином 18-літнього віку. Однак момент виникнення адміністративної дієздатності залишається не визначеним. Адже у різних сферах часткова дієздатність може виникати до досягнення 18-літнього віку. Так, у деякі відносини з державними органами громадянин може вступати при досягненні їм часткової трудової дієздатності, що виникає до досягнення 18-літнього віку; суб'єктами адміністративних правопорушень визнаються особи, що досягай 16 років.

Іншими словами 1) адміністративна правоздатність—; здатність мати суб'єктивні права і обов'язки

2) адміністративна дієздатність — здатність реалізовувати надані права і обов'язки

Оскільки наявність адміністративної правосуб'єктності певним чином випереджає наявність у конкретної особи певних суб'єктивних прав і обов'язків, то важливого значення для характеристики суб'єктів адміністративного права набуває поняття адміністративно-правового статусу. Це поняття охоплює комплекс конкретно визначених суб'єктивних прав і обов'язків, які закріплені за відповідним суб'єктом нормами адміністративного права. Тобто необхідною ознакою набуття особою адміністративно-правового статусу є наявність у неї конкретних суб'єктивних прав і обов'язків, які реалізуються даною особою як в адміністративних правовідносинах, так і поза ними. (вирізняють адміністративно-правовий статус громадянина, іноземця, біженця, осіб без громадянства тощо).