50. Співвідношення адміністративно-правового статусу та правосуб'єктності

Адміністративно-правовий статус громадян визначається, насамперед, обсягом і характером їхньої адміністративної правосуб 'єктності, зміст якої становлять адміністративна правоздатність і адміністративна дієздатність. Тобто, адміністративно-правовий статус є ширшим поняттям за правосубєктність, оскільки це поняття охоплює комплекс конкретно визначених суб'єктивних прав і обов'язків, які закріплені за відповідним суб'єктом нормами адміністративного права. Тобто необхідною ознакою набуття особою адміністративно-правового статусу є наявність у неї конкретних суб'єктивних прав і обов'язків, які реалізуються даною особою як в адміністративних правовідносинах, так і поза ними. (вирізняють адміністративно-правовий статус громадянина, іноземця, біженця, осіб без громадянства тощо). Адміністративно-правовий статус дуже об'ємне поняття, на яке впливають різні фактори (громадянство, вік та інше).

Правоздатність і дієздатність, які в сукупності становлять право-суб'єктність, є здатностями або можливостями суб'єкта8, які не містять у собі конкретні права та обов'язки, не надають та не забезпечують реальне благо, а лише дають можливість мати або своїми діями здійснювати передбачені законом права та обов'язки. А конкретні права та обов'язки суб'єктів адміністративно-правових відносин охоплюються поняттям адміністративно-правового статусу. Тобто це невіддільні поняття, адміністративно-правовий статус визначається правосуб'єктністю особи, але крім абстрактної можливості мати чи реалізовувати права чи обов'язки адміністративно-правовий статус наповнюється конкретним змістом, надаючи особі конкретно визначених нормами адмністративного права прав та обов'язків у сфері державного управління. Доцільно буде визнати правосуб'єктність як передумову адміністративно-правового статусу.

51. Характеристика та основні положення закону України «Про національне антикорупційне бюро України»

Корупція завжди залишалася однією з найсерйозніших проблем України. Протягом часу президентства Віктора Януковича ситуація з корупцією у вищих ешелонах влади послідовно погіршувалася. Через рік після Революції гідності Україна залишалася найбільш корумпованою країною Європи, парламентом було схвалено створення нового автономного органу (поза системою існуючих правоохоронних органів), основною функцією якого є виявлення та розслідування корупційних злочинів, що становлять особливу суспільну небезпеку[6].

Таким органом стало Національне антикорупційне бюро. Його створення було передбачене Законом України «Про Національне антикорупційне бюро України», прийнятим 14 жовтня 2014 року. На етапі законопроекту він мав назву «Про систему спеціально уповноважених суб'єктів у сфері протидії корупції». Закон набрав чинності 25 січня 2015 року. Завданням Національного бюро є протидія кримінальним корупційним правопорушенням, які вчинені вищими посадовими особами, уповноваженими на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, та становлять загрозу національній безпеці.

Контроль за діяльністю Національного бюро здійснюється Комітетом ВРУ з питань боротьби з організованою злочинністю і корупцією.

Директор Національного бюро:

• інформує Президента, Верховну Раду та Кабінет Міністрів України з основних питань діяльності Національного бюро та його підрозділів, про виконання покладених завдань, додержання законодавства, прав і свобод осіб;

• щороку не пізніше 10 лютого та 10 серпня подає Президенту, Верховній Раді та Кабінету Міністрів України письмовий звіт про діяльність Національного бюро протягом попередніх шести місяців.

Щороку проводиться незалежна оцінка (аудит) ефективності діяльності НАБУ.

Законом визнечені основні права та обовязки НАБУ, принципи діяльності та гарантії незалежності, склад та порядок формування й діяльності тощо.

За ст. 16 Закону, до сновних обовязків зокрема належать здійснення оперативно-розшукових заходів, досудове розслідування кримінальних правопорушень, вжиття заходів щодо розшуку й арешту грощей та майна, які можуть бути предметами злочинної діяльності, здійснення інформаційно-аналітичної діяльності задля попередження правопорушень, забеспечення конфеденційності особам, які беруть участь у кримінальному судочинстві, захист працівників НАБУ та здійснення міжнародного співробітництва з питань корупції, співробітництво з іншими державними органами та органами місцевого самоврядування.

Основні права НАБУ здебільношо повязані із можливості даного органу отримувати у процесі співробітництва з іншими стуртурами інформіції (навіть інформації з обмеженим доступом), необхідної для попередження правопорушення чи для розслідування справ. (наприклад на підставі рішення Директора або його заступника, погодженого з прокурором, отримувати від банків, депозитарних, фінансових та інших установ, підприємств та організацій інформацію про операції, рахунки, вклади, правочини фізичних та юридичних осіб; на підставі відповідного рішення суду на строк до 10 діб опечатувати архіви, каси, приміщення (за винятком жилих) чи інші сховища, брати їх під охорону, а також вилучати предмети і документи у порядку, передбаченому КПК;)