5. Поняття публічного управління

Управління – це цілеспрямований вплив з боку керуючого суб’єкта на поведінку керованого об’єкта, на відповідні явища та процеси задля приведення їх у відповідність з певними закономірностями.

Публічне управління є частиною соціального управління.

Публічне управління складається з: державного управління, де суб’єктом виступа\ держава в особі відповідних структур. громадського управління, де суб’єктами є недержавні утворення.

Суб’єкти державного управління виступають від імені держави. Їх діяльність має юридично – владний характер. І забезпечується примусовою силою держави.

Суб’єктами громадського управління виступають недержавні утворення. До них належать різні самоврядні структури. Вони виступають як суб’єкти публічного права виключно від свого імені тільки для вирішення питань, що визначені їх статутними документами.

6. Виникнення та розвиток адміністративного права

Свій розвиток адміністративне право починає з камеральної науки (наука про фінанси, економіку, господарство, управління), яка виникла в Австрії і Германії, і яку в часи її розвитку ще називали поліцейською наукою. Становлення камералістики як науки відбулося у зв’язку з підвищеною необхідністю у фінансах для утримання двору (держави), чиновного апарату, армії тощо. Політична за своєю суттю, вона враховувала також вчення про економіку і про державні фінанси. Вона мала свій інструментарій вивчення управління, його структурну організацію і процес здійснення. На її теоретичних основах і виникла у XIX столітті нова наука — адміністративне право. У середньовічних європейських університетах до камералістики як навчального предмета входив ряд адміністративних і економічних дисциплін.

З розвитком управління у важливу правову галузь камералістика поступово перетворилася на поліцейське, а потім адміністративне право. Вона напрацьовувала свою термінологію, створювала спеціальні правові норми, систему категорій, форми і методи діяльності.

Сучасне адміністративне право є продуктом європейського континентального правового розвитку. Вже в середині XIX ст. у системі адміністративного (тоді поліцейського) права переважає вплив французької та німецької адміністративних шкіл, хоча першим кроком у розвитку цієї галузі можна вважати «Наказ о градском благополучии», поширений в Україні у другій половині XVIII ст. Цей акт відіграв певну роль у кодифікації поліцейського законодавства, адже до цього українське право спиралося на «Литовський статут» — конгломерат юридичних норм. Саме у «Наказі» започатковано поняття «порядок», «безпека», «благочиння». Тут же було врегульовано життєві відносини щодо охорони економічної діяльності, засоби попередження, припинення стихійного лиха, відвертання шкоди правопорушень і порядок застосування державних примусових заходів. Особливість розвитку адміністративного права в України на початку XX ст., що в колишньому Радянському Союзі адміністративне право двічі заборонялося як галузь права і навчальна дисципліна — (1917—1921 рр., 1928—1937 рр.). У 1938 р. воно було реабілітовано за умови його розвитку тільки на марксистсько-ленінській ідеології, що передбачало неприйняття адміністративної юстиції як складової адміністративного права. Одночасно в ході дискусії 1938—1941 рр. був визначений предмет адміністративного права — суспільні відносини у сфері державного управління, поняття і сутність якого використовується в теорії адміністративного права до цього часу.

Наука адміністративного права як царської Росії, так і після революції 1917 р. включала в себе багато збережених до нашого часу адміністративно-правових інститутів, таких як поліцейське право (застосовувати державно-владні повноваження), охорону громадського порядку, примус, акти управління, державна служба.

У розвитку адміністративного права України як галузі загального права можна виділити кілька періодів:

— Період Київської Русі.

— Польсько-Литовський період.

— Період козацтва.

— Україна у складі Російської та Австрійської імперій.

— Україна у XX ст.