58. Характеристика та основні положення Закону України "Про звернення громадян".

Цей Закон регулює питання практичної реалізації громадянами України наданого їм Конституцією України права вносити в органи державної влади, об'єднання громадян відповідно до їх статуту пропозиції про поліпшення їх діяльності, викривати недоліки в роботі, оскаржувати дії посадових осіб, державних і громадських органів. Закон забезпечує громадянам України можливості для участі в управлінні державними і громадськими справами, для впливу на поліпшення роботи органів державної влади і місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, для відстоювання своїх прав і законних інтересів та відновлення їх у разі порушення.

Відповідно до ст.3 Закону України “Про звернення громадян” зверненнями громадян є викладені в письмовій або усній формі пропозиції (зауваження), заяви (клопотання) і скарги. Окремо наведемо характеристики кожного виду звернень, що розглядаються у сфері місцевого самоврядування.

Пропозиція (зауваження) - це звернення громадян, де висловлюються порада, рекомендація щодо діяльності органу місцевого самоврядування, депутатів ради, посадових осіб органів самоврядування, що поширюють свою компетенцію на територію громади, а також висловлюються думки щодо врегулювання суспільних відносин та умов життя громадян, вдосконалення правової основи державного і відповідно громадського життя відповідно до компетенції органу, соціально-культурної та інших сфер діяльності громади.

Заява (клопотання) - це звернення громадян із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством їх прав та інтересів або повідомлення про порушення чинного законодавства чи недоліки в діяльності підприємств, установ; організацій комунальної форм власності, депутатів місцевих рад, посадових осіб, а також висловлення думки щодо поліпшення їх діяльності.

Клопотання - письмове звернення до органу місцевого самоврядування чи підприємства, установи, організації комунальної форм власності з проханням про визнання за особою відповідного статусу, прав чи свобод тощо.

Скарга - це звернення з вимогою про поновлення прав і захист законних інтересів громадян, порушених діями (бездіяльністю), рішеннями органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій комунальної форми власності, посадових осіб.

Звернення може бути усним чи письмовим.

Усне звернення викладається громадянином на особистому прийомі або за допомогою засобів телефонного зв'язку через визначені контактні центри, телефонні “гарячі лінії” та записується (реєструється) посадовою особою.

Письмове звернення надсилається поштою або передається громадянином до відповідного органу, установи особисто чи через уповноважену ним особу, повноваження якої оформлені відповідно до чинного законодавства. Письмове звернення також може бути надіслане з використанням мережі Інтернет, засобів електронного зв’язку (електронне звернення).

Ким може бути подано звернення - Громадянами України, а також особами, які не є громадянами України і законно знаходяться на її території (якщо інше не передбачено міжнародними договорами).

Звернення може бути подано як окремою особою (індивідуальне), так і групою осіб (колективне).

При поданні звернення відповідно до ст.5 Закону “Про звернення громадян” мають бути дотримані такі-вимоги:

а) вимоги до адресування: звернення адресуються органам державної влади і місцевого самоврядування, посадовим особам, до повноважень яких належить вирішення порушених у зверненнях питань;

б) вимоги до форми: у зверненні має бути зазначено прізвище, ім'я, по батькові, місце проживання громадянина, викладено суть порушеного питання, зауваження, пропозиції, заяви карги, прохання чи вимоги. Письмове звернення повинно бути підписано заявником (заявниками) із зазначенням дати. В електронному зверненні також має бути зазначено електронну поштову адресу, на яку заявнику може бути надіслано відповідь, або відомості про інші засоби зв’язку з ним. Застосування електронного цифрового підпису при надсиланні електронного звернення не вимагається.

Звернення, оформлене без дотримання зазначених вимог, повертається заявнику з відповідними роз’ясненнями не пізніш як через десять днів від дня його надходження;

3) вимоги до мови звернення: громадяни мають право звертатися до органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій комунальної форми власності, посадових осіб українською мовою чи іншою мовою, прийнятною для сторін.

Які звернення не підлягають розгляду

Письмові звернення без зазначення місця проживання, не підписані автором (авторами), а також такі, з якого неможливо встановити авторство, визнаються анонімними і розгляду не підлягають.

Не розглядаються повторні звернення одним і тим же органом від одного і того ж громадянина з одного і того ж питання, якщо перше вирішено по суті, а також ті звернення, терміни розгляду яких передбачено статтею 17 Закону України “Про звернення громадян”, та звернення осіб, визнаних судом недієздатними.Рішення про припинення розгляду такого звернення приймає керівник органу, про що повідомляється особі, яка подала звернення

59. Адміністративно-правовий статус громадських об'єднань — статус, що характеризує їх як суб'єктів адміністративних правовідносин. Особливість цього статусу визначається його зв'язком з управлінням як суб'єкта чи об'єкта управлінського впливу. Адміністративна правосуб’єктність має первинний характер, її легалізація є передумовою для виникнення цивільно-правової, фінансової та інших видів галузевої правосуб'єктності. А.-п. с. г. о. включає цільовий, структурно-організаційний та компетенційний компоненти. Цільовий компонент визначається його цілями, завданнями, функціями, які закріплені юридично. Мета громадського об'єднання — забезпечення визначеної соціальної потреби. В положеннях, статутах, інших управлінських актах цілі конкретизуються на рівні завдань або функцій. Структурно-організаційний компонент — це складна система, яка включає регулювання порядку створення, легалізації, реорганізації, ліквідації, встановлення та зміни організаційних структур об'єднань, право на організаційне самовизначення, процедури діяльності, право на офіційні символи. Компетенційний компонент — це сукупність владних повноважень щодо певних предметів ведення. Цей компонент, у свою чергу, складається з двох елементів. Перший елемент визначає права та обов'язки, пов'язані із здійсненням влади, участю в управлінських відносинах, а також право видавати певні акти. Другий елемент визначає підвідомчість, правове закріплення об'єктів, предметів, справ, на які поширюються владні повноваження. А,- п. с. г. о. у своєму мінімальному обсязі передбачає право та порядок формування, державного визнання, право на найменування, право самостійно вступати у відносини з державними органами. Громадські об'єднання діють на підставі ст. 49 Конституції України, Законів України «Про об'єднання громадян», «Про професійні спілки» та інших правових актів. В Україні склалася розвинута мережа громадських об'єднань: політичні партії, громадські, релігійні, кооперативні організації, комерційні фонди, об'єднання громадян, головною метою яких є одержання прибутків, органи громадської самодіяльності (народні дружини), профспілки, інші об'єднання громадян.

60. читайте закон про кабмин

21 груд. 2006 ВР прийняла Закон України «Про Кабінет Міністрів України», який після подолання вето Президента України набрав чинності у лют. 2007. Цей закон визначає основні завдання, принципи та правові засади діяльності КМ, склад та порядок його формування, повноваження у відносинах з ін. держ. органами, органами місцевого самоврядування, об'єднаннями громадян, статус та повноваження членів КМ.

Згідно з цим законом, КМ є колегіальним органом, який приймає рішення після обговорення питань на своїх засіданнях. Прем'єр-міністр керує роботою КМ, спрямовує його діяльність на забезпечення проведення внутр. і зовн. політики д-ви, виконання Програми діяльності КМ, здійснення ін. покладених на нього повноважень, формує порядок денний засідання КМ, скликає засідання КМ та головує на них, виконує ін. повноваження, передбачені Конституцією та законами України. Перший віце-прем'єр-міністр, віце-прем'єр-міністри забезпечують виконання Програми діяльності КМ у відповідних напрямах діяльності, координують роботу міністерств, спрямовують, координують та контролюють діяльність ін. центральних органів виконавчої влади, що належать до їхньої сфери спрямування і координації, очолюють відповідні урядові комітети, забезпечують підготовку питань для розгляду на засіданнях КМ, здійснюють ін. передбачені законами повноваження. Міністри України забезпечують виконання Програми діяльності КМ, формування та реалізацію державної політики у відповідній сфері, здійснюють керівництво міністерствами (крім міністрів, які не очолюють міністерства) та на виконання вимог законодавства визначають у межах наданих повноважень політичні пріоритети, стратегічні напрями роботи міністерств і шляхи досягнення поставленої мети, спрямовують та координують діяльність центр. органів виконавчої влади, що належать до їхньої сфери спрямування і координації, здійснюють ін. передбачені законами повноваження^[1].

Організаційне, експертно-аналітичне, правове, інформаційне та матеріально-технічне забезпечення діяльності КМ здійснює Секретаріат КМ, який очолює міністр КМ.

18 лип. 2007 відповідно до Закону України «Про Кабінет Міністрів України» затверджено Регламент КМ України, яким встановлено порядок організації діяльності КМ, пов'язаної з реалізацією його повноважень. Зокрема, Регламентом встановлено порядок підготовки і проведення засідань КМ, визначено, що на засіданнях розглядаються: концептуальні засади реалізації держ. політики; питання, що потребують нормативно-правового врегулювання актами КМ; питання організаційно-розпорядчого характеру (в тому числі кадрові, нагородження відзнаками КМ); законодавчі ініціативи Уряду; проекти актів Президента України; проекти урядових заяв, декларацій, директив, листів, звернень і меморандумів, а також заслуховуються звіти (інформація) керівників органів виконавчої влади про виконання ними своїх повноважень та з окремих питань діяльності відповідних органів.

61. незалежні органи державного регулювання: поняття, місце в системі державних органів в Україні

Нету нихера

62. Поняття та види громадських обєднань.

У частині 1 ст.36 Конституції України визначається, що громадяни України для здійснення і захисту своїх прав і свобод, а також задоволен- ня політичних, економічних, культурних та інших інтересів мають право на об’єднання в політичні партії та громадські організації.

Об’єднанням громадян є добровільне громадське формування, створене на основі єдності інтересів для спільної реалізації громадя- нами своїх прав і свобод.

Таким чином, об’єднання громадян може бути визнане таким лише за наявності певних умов: воно є виключно добровільним утворенням, що створюється на основі спільних інтересів, і лише громадянами для реалі- зації своїх прав і свобод.

Об’єднання громадян незалежно від назви може бути громадською ор- ганізацією або політичною партією.

Не є об’єднаннями громадян у значенні, даному у Законі України «Про об’єднання громадян», релігійні, кооперативні організації, об’єднання гро- мадян, що мають основною метою отримання прибутку, комерційні фон- ди, органи місцевого самоврядування, органи громадської самодіяльнос- ті (народні дружини, товариські суди та ін.), інші об’єднання громадян, порядок створення і діяльності яких регулюється відповідним законодав- ством. Однак ми будемо враховувати перш за все положення, встановле- ні Конституцією України, при обранні об’єкта дослідження як об’єднання громадян.

Громадською організацією є об’єднання громадян для задово- лення та захисту своїх соціальних, економічних, творчих, вікових, національно-культурних, спортивних та інших спільних інтересів.

Політичною партією є зареєстроване згідно із законом добровіль- не об’єднання громадян — прихильників певної загальнонаціональної програми суспільного розвитку, що має своєю метою сприяння форму- ванню і вираженню політичної волі громадян, бере участь у виборах та інших політичних заходах.

До громадських організацій у частині 3 ст.36 Конституції відносяться професійні спілки.

Участь громадян у професійних спілках допускається тільки з метою захисту власних трудових і соціально-економічних прав та інтересів.

Професійні спілки створюються з метою представництва, здійснен- ня та захисту трудових, соціально-економічних прав та інтересів членів профспілки.

Створення професійних спілок відбувається також на основі вільного волевиявлення громадян України, без будь-якого дозволу органів держав- ної виконавчої влади або власників підприємств (установ, організацій).

Засновниками громадських організацій можуть бути особи, які досягли віку дієздатності (18 років) і є громадянами України, іноземними громадя- нами або особами без громадянства.

Членами громадських організацій, крім молодіжних та дитячих, мо- жуть бути особи, які досягли 14-річного віку.

Молодіжні та дитячі громадські організації утворюються відповідно до Закону України «Про молодіжні та дитячі громадські організації» від 1 грудня 1998 року.

Молодіжні громадські організації є об’єднаннями громадян віком від 14 до 28 років, метою яких є здійснення діяльності, спрямованої на задо- волення та захист їх законних соціальних, економічних, творчих, духовних та інших спільних інтересів.

На відміну від молодіжних, дитячі громадські організації можуть ство- рюватися особами віком від 6 до 18 років. Метою даного виду громадських організацій є здійснення діяльності, спрямованої на реалізацію та захист прав і свобод, творчих здібностей, задоволення власних інтересів цієї ка- тегорії громадян, що не суперечать чинному законодавству, а також соці- альне становлення їх як повноправних членів суспільства. Засновниками молодіжних та дитячих громадських організацій можуть бути громадяни України, а також іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, які досягли 15-річного віку. Вступ неповнолітніх віком до 10 років у дитячі громадські організації потребує письмової згоди батьків або інших законних представників. Законом встановлено та- кож право участі у молодіжних та дитячих організаціях осіб старшого віку, за умови, що їх кількість не перевищуватиме однієї третини від загальної кількості.

Щодо професійних спілок, то їх можуть утворювати лише громадяни України, що працюють на підприємстві, в установі або організації незалеж- но від форм власності і видів господарювання, у фізичної особи, яка ви- користовує найману працю, особи, які забезпечують себе роботою само- стійно, особи, які навчаються в навчальному закладі. Іноземні громадяни та особи без громадянства не можуть створювати професійних спілок, але законодавець надав їм право на вступ до профспілок, якщо це передбаче- но їх статутами.

До громадських організацій зараховують також благодійні організації, що створюються і діють відповідно до Закону України «Про благодійництво та благодійні організації».

Згідно з Законом благодійною організацією є недержавна організація, головною метою діяльності якої є здійснення благодійної діяльності в ін- тересах суспільства або окремих категорій осіб.

Благодійницька діяльність здійснюється на засадах законності, гуман- ності, спільності інтересів і рівності прав її учасників, гласності, добро- вільності та самоврядування.

Віднесення благодійних організацій до організацій громадських може відбуватися лише за умови створення такої організації фізичними особа- ми. Таке зауваження є необхідним, тому що благодійні організації можуть створюватися також і юридичними особами.

Політичні партії є другим видом об’єднання громадян, встановленим Законом «Про об’єднання громадян».

Членами політичних партій можуть бути лише громадяни України, які досягли 18-річного віку.

Конституцією України (ч.1 ст.37) забороняється утворення і діяльність політичних партій і громадських організацій, програмні цілі або дії яких спрямовані на ліквідацію незалежності України, зміну конституційного ладу насильницьким шляхом, порушення суверенітету і територіальної ці- лісності, підрив її безпеки, незаконне захоплення державної влади, про- паганду війни, насильства, розпалювання міжетнічної, расової, релігійної ворожнечі, посягання на права і свободи людини, здоров’я населення.

Крім цього, Закон України «Про об’єднання громадян» забороняє ді- яльність таких об’єднань, метою яких є підрив безпеки держави у формі ведення діяльності на користь іноземних держав, обмеження загальновиз- наних прав людини, пропаганда фашизму та неофашизму.

Відповідно до частини 2 ст.37 Конституції України, Закону «Про об’єднання громадян» політичні партії та громадські організації не можуть мати воєнізованих формувань. Конституцією України (ч.5 ст.37) також забороняється створення і ді- яльність організаційних структур політичних партій в органах виконавчої та судової влади, у виконавчих органах місцевого самоврядування, вій- ськових формуваннях, а також на державних підприємствах, у навчальних закладах та інших державних установах та організаціях.

У Законі України «Про політичні партії в Україні» органам державної влади, органам місцевого самоврядування, їх посадовим особам забороне- но виокремлювати у своєму ставленні певні політичні партії чи надавати їм привілеї, а також сприяти політичним партіям у провадженні їх діяльності. Забороняється також втручання з боку органів державної влади та органів місцевого самоврядування або їх посадових осіб у створення і внутрішню діяльність політичних партій та їх місцевих осередків, за винятком випад- ків, передбачених законом.

Встановлюючи різні обмеження щодо членства, створення об’єднань громадян, держава забороняє встановлення і застосування будь-яких об- межень прав і свобод людини і громадянина у зв’язку з належністю чи не- належністю до таких об’єднань.

Так, ніхто не може бути примушений до вступу до будь-якого об’єд- нання громадян, а належність чи неналежність до будь-якого об’єднання громадян не є підставою для обмеження прав і свобод або для надання дер- жавою пільг чи переваг. Не допускається встановлення вимоги щодо зазна- чення у офіційних документах членства (участі) у тому чи іншому об’єд- нанні. Крім цього, забороняється відмова у прийнятті або виключення з політичної партії особи у зв’язку з її статтю або національністю. Обмеження щодо перебування у членстві політичних партій окремих категорій грома- дян встановлюються Конституцією та законами України. Членство у полі- тичній партії є фіксованим, тому що громадянин України може перебувати одночасно лише в одній політичній партії. Членами політичних партій не можуть бути судді, працівники прокуратури, працівники органів внутрішніх справ, співробітники Служби безпеки України, військовослужбовці.

Одним з критеріїв класифікації об’єднань громадян може слугува- ти мета їх діяльності. Так, у Законі України від 16 червня 1992 р. «Про об’єднання громадян»1 дається чітке визначення різновидів об’єднань громадян — політичних партій та громадських організацій. У свою чергу згідно із Законом України «Про політичні партії в Україні»2 по- літичною партією визнається зареєстроване у відповідності із законом добровільне об’єднання громадян — прихильників відповідної загально- національної програми суспільного розвитку, яка має за мету сприяння формуванню і виразу політичної волі громадян, участі у виборах та інших політичних заходах.

На відміну від політичної партії громадською організацією є об’єднання громадян, створене для задоволення та захисту своїх законних соціальних, економічних, творчих, вікових, національно- культурних, спортивних та інших інтересів.

Найбільш повну характеристику об’єднань громадян дозволяє дати їх класифікація за організаційно-правовими властивостями, згідно з чим виділяються:

масові об’єднання громадян (політичні партії, творчі спілки, релі- гійні організації, добровільні товариства, професійні спілки та ін.);

органи громадської самодіяльності (народні дружини з охорони громадського порядку);

органи громадського самоврядування (ради і колективи мікрорайо- нів, домові, вуличні комітети та ін.).

Об’єднання громадян можуть класифікуватися і за масштабами діяльності. Згідно з цим критерієм можна виділити об’єднання грома- дян, які діють у масштабах всієї держави, масштабах окремих адміністративно-територіальних одиниць та їх частин, а також об’єднання громадян, діяльність яких має міжнародний характер і по- ширюється на територію не тільки України, а й інших держав. При цьому політичні партії діють тільки в державному масштабі. Масштаб діяльності органів громадської самодіяльності та органів громадсько- го самоврядування обмежено кордонами конкретних адміністративно- територіальних одиниць.

Об’єднанням громадян притаманні ознаки, що відрізняють їх від державних організацій. При цьому можна виділити загальні ознаки, характерні для всіх об’єднань громадян, а також окремі специфічні ознаки, притаманні тим чи іншим об’єднанням громадян. До загальних ознак слід віднести:

1) добровільність об’єднання. Це відображується у добровільнос- ті вступу та виходу із об’єднання громадян, методах роботи, сутністю яких є досягнення певної мети внутрішньоорганізаційними методами, особливих формах примусу, з яких найвищою є виключення із членів об’єднання громадян;

2) організаційні заходи, якими в діяльності об’єднань громадян виступають самоврядування та саморегуляція;

3) відсутність у об’єднань громадян унаслідок їх природи державно- владних повноважень (за винятком випадків, коли держава делегує окремі повноваження такого роду і закріплює їх законодавчо, напри- клад, закріплення за громадськими інспекторами охорони природи права складати протоколи про адміністративне правопорушення).

Окремими ознаками, характерними для окремих об’єднань грома- дян, є:

1) членство в об’єднанні та відносини членства, що випливають звідси;

2) обов’язковість участі членів об’єднання громадян у його роботі та створенні матеріальної бази об’єднання шляхом внесення членських внесків;

3) наявність статуту об’єднання громадян. Як правило, в діяльнос- ті об’єднань громадян відсутні комерційні цілі або одержання при- бутку. Виняток становитьлише діяльність кооперативних організацій. Крім того, допускається господарська або інша комерційна діяльність об’єднань громадян для виконання їх статутних завдань та цілей.

63. читайте закон про місцеві державні адміністрації

I. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

Стаття 1. Місцеві державні адміністрації та їх місце в системі органів виконавчої влади

Виконавчу владу в областях і районах, містах Києві та Севастополі здійснюють місцеві державні адміністрації.

{ Частина перша статті 1 в редакції Закону N 2592-VI ( 2592-17 ) від 07.10.2010 }

Місцева державна адміністрація є місцевим органом виконавчої влади і входить до системи органів виконавчої влади.

Місцева державна адміністрація в межах своїх повноважень здійснює виконавчу владу на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці, а також реалізує повноваження, делеговані їй відповідною радою.

Особливості здійснення виконавчої влади у містах Києві та Севастополі визначаються окремими законами України.

( Офіційне тлумачення положень частини четвертої статті 1 див. в Рішенні Конституційного Суду N 9-рп/2005 ( v009p710-05 ) від 13.10.2005 )

Стаття 2. Основні завдання місцевих державних адміністрацій

Місцеві державні адміністрації в межах відповідної адміністративно-територіальної одиниці забезпечують:

1) виконання Конституції, законів України, актів Президента України, Кабінету Міністрів України, інших органів виконавчої влади вищого рівня;

2) законність і правопорядок, додержання прав і свобод громадян;

3) виконання державних і регіональних програм соціально-економічного та культурного розвитку, програм охорони довкілля, а в місцях компактного проживання корінних народів і національних меншин - також програм їх національно-культурного розвитку;

4) підготовку та виконання відповідних бюджетів;

5) звіт про виконання відповідних бюджетів та програм;

6) взаємодію з органами місцевого самоврядування;

7) реалізацію інших наданих державою, а також делегованих відповідними радами повноважень.

Стаття 3. Принципи діяльності місцевих державних адміністрацій

Місцеві державні адміністрації діють на засадах:

відповідальності перед людиною і державою за свою діяльність;

верховенства права;

законності;

пріоритетності прав людини;

гласності;

поєднання державних і місцевих інтересів.

64. Особливості санкції адмін.-правов. Норми.

Санкція (лат. - непорушна постанова) - складова частина норми права, яка на випадок невиконання норми визначає заходи державного впливу щодо порушника, головним чином у формі примусу (карна частина правової норми).

Найчастіше санкція розглядається як захід дисциплінарного або адміністративного впливу на порушника.

У ряді випадків адміністративно-правові норми не мають конкретної санкції. Це характерно для норм, що регулюють відносини між супідрядними сторонами управлінських відносин (наприклад, між вищими і нижчими органами управління, між керівником і підлеглими йому працівниками). Порушення правових приписів - в такому випадку передбачає настання дисциплінарної відповідальності, передбаченої не цією адміністративною нормою, а нормами, що містяться в правових актах, які регламентують, наприклад, державну службу. Санкція завжди виражає негативну реакцію держави на будь-яке відхилення від належної поведінки у сфері державного управління.