Семінар 1. АПП

Тема 1. Адміністративне процесуальне право україни. Поняття, загальні засади. Поняття адміністративних процедур

1. Поняття та загальні риси адміністративного процесу. Принципи адміністративного процесу. Суб’єкти адміністративного процесу.

Поняття «адміністративний процес» у адміністративно-правовій науці прийнято розглядати в широкому й вузькому розумінні. В широкому розумінні адміністративний процес — це встановлений законом порядок розгляду й вирішення індивідуально-конкретних справ, що виникають у сфері державного управління, судами (загальної юрисдикції чи спеціально створеними) або спеціально уповноваженими на те органами (посадовими особами). У вузькому розумінні адміністративний процес розглядають як провадження в справах про адміністративні правопорушення й застосування до правопорушників адміністративних стягнень. Іноді поняття адміністративного процесу у вузькому розумінні тлумачать не тільки як розгляд справ про адміністративні правопорушення й застосування адміністративних стягнень до винних, а і як розгляд справ із застосуванням заходів адміністративного примусу.

Адміністративний процес є видом юридичного процесу й має всі притаманні останньому ознаки.

Адміністративний процес здебільшого пов'язаний із виконавчо-розпорядчою діяльністю, тоді як кримінальний і цивільний процеси регламентують діяльність щодо відправлення правосуддя в кримінальних та цивільних справах. Проте це не означає, що адміністративний процес аж ніяк не пов'язаний із правосуддям. Одна з форм його здійснення, а саме — розгляд судами певних категорій справ про адміністративні правопорушення, становить собою не що інше, як правосуддя в адміністративних справах. Найважливішою метою адміністративного процесу є належне, таке, що ґрунтується на суворому додержанні законів, регулювання діяльності всіх суб'єктів процесу на всіх його стадіях і етапах.

Поряд із реалізацією правозастосовних функцій адміністративний процес значною мірою пов'язаний із правотворчою діяльністю компетентних державних органів, регулює порядок прийняття відповідних підзаконних актів.

Принципи адміністративного процесу - основоположні ідеї, загальні початку, що лежать в основі адміністративного процесу та розкривають його сутність. Принцип законності - реалізація матеріальних адміністративно-процесуальних норм повинна будуватися в точній відповідності з адміністративно-процесуальними нормами. Принцип процесуальної рівності означає: по-перше, рівність сторін незалежно від статі, раси, національності, мови, походження, майнового і посадового становища, місця проживання, ставлення до релігії, переконань, належності до громадських об'єднань , інших обставин перед законом, по-друге, наділення кожного боку певним обсягом взаємообумовлених прав, обов'язків і відповідальності. Принцип матеріальної істини - рішення, прийняте в рамках адміністративного процесу, яке повинно грунтуватися на ретельному вивченні всіх умов і обставин управлінської справи, а також змагальності в ході його розгляду. Принцип доступності виражається в безперешкодної можливості кожної із сторін брати участь на всіх стадіях процесу відповідно до наявного процесуальним статусом. Принцип гласності - адміністративний процес будується на публічних засадах, що дають можливість громадянам отримати інформацію про його хід та прийняті рішення, виняток становить інформація, віднесена до державної таємниці, а також відомості про інтимні сторони життя учасників процесу. Принцип національної мови - процес ведеться державною мовою Російської Федерації або мовою республіки - суб'єкта РФ, автономної області, автономного округу або більшості населення даної місцевості. Учасники процесу, які не володіють мовою, на якому він відправляється, забезпечуються послугами перекладача. Принцип швидкості {оперативності) - адміністративний процес повинен відправлятися в можливо короткі терміни в рамках, визначених законом. Принцип економічності (маловитратні) - адміністративний процес повинен бути організований таким чином, щоб звести до мінімуму витрати по його відправленню. Принцип відповідальності органів державного управління та їх посадових осіб за неналежне ведення процесу - органи державного управління та посадові особи несуть встановлену законом відповідальність за порушення адміністративно-процесуальних норм, проявлені при цьому бюрократизм і тяганину.

В юридичній літературі інститут суб´єктів процесуальних відносин достатньо серйозно дослідженій1, і в загальній теорії права суб´єктом права визнається учасник суспільних відно­син, який наділений правами і обов´язками та володіє певними ознаками, а саме:

а)  соціальними — здатністю, брати участь у суспільних від-  носинах як відокремлений персоніфікований суб´єкт, а також  вільно виражти і здійснювати власну волю;

б)   юридичними — здатністю, відповідно до юридичних  норм бути носієм прав і обов´язків, брати участь у правовідно-  синах2. Ці властивості притаманні усім суб´єктам правових від-  носин і наділені правосуб´єктністю, яка включає: правоздат-  ність та дієздатність.

Правоздатність — це здатність особи мати процесуальні права та обов´язки у сфері публічних відносин. Правоздатність починається з моменту народження громадянина, якщо це сто­сується фізичної особи, чи з моменту створення (а в деяких випадках реєстрації), підприємства, закладу, установи щодо юридичної особи. Припиняється проавоздатність у разі смерті громадянина, якщо йдеться про фізичну особу, або реорганіза­ції, ліквідації підприємства, установи, закладу.

Дієздатність — це здатність особи самостійно, за власною волею, свідомими діями реалізовувати надані їй процесуальні права і виконувати процесуальні обов´язки у сфері публічних відносин. Дієздатність фізичних осіб виникає (пов´язана) з до­сягненням певного віку, припиняється зі смертю фізичної осо­би. Щодо юридичних осіб, то правоздатність і дієздатність їх виникає і припиняється одночасно. Складовою дієздатності є адміністративна деліктоздатність, тобто здатність особи нести юридичну відповідальність за порушення адміністративних правових норм.

Слід звернути увагу, що в юридичній літературі поняття «суб´єкти» і «учасники» адміністративного процесу не ототожню­ються. Поняття «суб´єкт процесу» ширше відносно поняття «учас­ник процесу»1. О. В. Кузьменко зазначає, що суб´єкт адміністратив­ного процесу є носієм прав і обов´язків з реалізації процесуальної діяльності у сфері публічного управління, який здатний надані пра­ва щодо процесуальної діяльності реалізувати, а покладені обов´язки — виконувати, учасник адміністративного процесу — це реально існуючий індивід адміністративного процесу.

Таким чином, суб´єктами адміністративного процесу є осо­би, які потенціально мають право (можуть) бути учасниками процесу за наявності відповідних юридичних фактів, а учасни­ками процесу є особи, які реально беруть участь у розгляді і вирішенні конкретних адміністративних справ, хоча дослідни­ки процесуальних відносин інтенсивно використовують понят­тя «суб´єкти провадження». Мабуть, це викликано тим, що за­конодавець ні в статтях 268—274 КУпАП, ні в статтях 47—68 КАС України не відносить органи і посадових осіб, уповнова­жених розглядати і вирішувати адміністративні справи, суди до числа учасників проваджень.

Водночас компетенція зазначених органів і судів чітко ви­писана і закріплена в главі 17 КУпАП «Підвідомчість справ про адміністративні правопорушення» та в главі 1 розділу II КАС України «Адміністративна юрисдикція і підсудність адміністра­тивних справ», Законі України від 2 жовтня 1996 р. «Про звер­нення громадян», що свідчить про їх провідну (лідируючу) роль в адміністративних процесуальних відносинах.

Незважаючи на те, що в юридичній літературі досить повно і всебічно досліджена класифікація суб´єктів і учасників ад­міністративних роцесуальних відносин1, з прикладної точки зору, на наш погляд, доцільно класифікувати учасників проце­су за ознаками їх повноважень та функціонального призначен­ня у розгляді та вирішенні адміністративних справ у публічній сфері. Усіх учасників адміністративного процесу (адміністра­тивних проваджень) можна поділити на кілька груп:

1. особи (органи), які розглядають і вирішують адміністра­тивні справи;

2. особи, які обстоюють в адміністративному процесі осо­бисті права та законні інтереси;

3. особи, які представляють та захищають інтереси інших осіб;

4. особи, які сприяють адміністративним провадженням та здійсненню адміністративного судочинства.

Звісно, що така класифікація досить умовна, проте водно­час унаочнює уявлення про структуру учасників адміністратив­ного процесу або окремого провадження.