3. Міжнародні нормативно-правові акти у системі джерел адміністративно-процесуального права.

Чинні міжнародні договори, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються в порядку, передбаченому для норм національного законодавства. Забороняється вводити в право України і застосовувати договори, які протирічать положенням Конституції України. Вважається, що належним чином ратифіковані міжнародні договори відповідають Конституції. Ось чому міжнародний договір, являючись специфічним джерелом права, входить в ієрархію джерел адміністративно-процесуального права за своєю юридичною силою після Конституції України.

4. Правові акти Європейського Союзу як джерело адміністративно-процесуального права України.

Аж ніяк не в усіх випадках правові акти ЄС розглядаються як джерела українського права. Для прикладу, система джерел українського адміністративного права на цей час будується так: Конституція України, кодекси України, закони України; постанови Верховної Ради України; укази Президента України; акти Кабінету Міністрів України; накази міністерств та інших центральних органів виконавчої влади; нормативно-правові акти Верховної Ради і Ради міністрів Автономної Республіки Крим; акти місцевих державних адміністрацій; рішення місцевих рад; акти органів управління державних підприємств, установ, організацій; міжнародні угоди (договори) України та міжнародно-правові акти, що ратифіковані Верховною Радою України. Як бачимо, серед означених джерел українського адміністративного права місця правовим актам ЄС не знайшлося. Пояснити це можна ототожненням правових актів ЄС із міжнародно-правовими актами, що, однак, є не зовсім правильним підходом, оскільки зазначені правові утворення, з одного боку, відрізняються за територію своєї дії, а з іншого – є принципово різними з огляду на мету їх ухвалення. Право ЄС не вписується в загальноприйняті класифікації права, бо воно поєднує ознаки як міжнародного, так і національного права, але існує як відокремлений від них правовий порядок. Право ЄС є одночасно публічним та приватним, матеріальним та процесуальним, сформульованим у нормативно-правових актах, а також у рішеннях Суду ЄС, усі з яких тісно пов’язані з метою утворення ЄС. Прикладом є Угода про асоціацію України з ЄС, структурою якої є: 1.Преамбула та Розділ I «Загальні цілі та принципи»; 2.Розділ II «Політичний діалог і реформи, політична асоціація, співробітництво та конвергенція у сфері закордонних справ та політики безпеки»; 3. Розділ III «Юстиція, свобода і безпека»; 4. Розділ IV «Торгівля і питання пов'язані з торгівлею»; 5. Розділ V «Економічне та секторальне співробітництво»; 6. Розділ VI «Фінансове співробітництво»; 7. Розділ VII «Інституційні, загальні та прикінцеві положення»; 8. Додатки.

5. Закони України та інші кодифіковані акти як джерела адміністративного-процесуального права. (питання 2 --__)

6. Рішення органів судової влади у системі джерел адміністративного-процесуального права .

В юридичній літературі до джерел права відносять також рішення Конституційного Суду України щодо тлумачення норм Конституції України, визнання конституційними чи неконституційними норм законодавчих актів та порядку застосування норм інших законів України. В адміністративному процесі при розгляді й вирішенні індивідуальних адміністративних справ набули значного поширення у застосуванні роз’яснення, які давалися постановами Пленуму Верховного Суду України та пленумів Вищих спеціалізованих судів. Ці постанови мають деякі ознаки прецедентного права. Не будучи носіями права вони певною мірою здійснюють вплив на вирішення конкретної справи. Вони не мають нормативного характеру, але є обов’язковими для судів, інших органів і посадових осіб, котрі застосовують норми права, щодо яких дані такі роз’яснення. Постанов, які стосуються адміністративного процесу понад 20, наприклад, постанова Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами скарг на постанови у справах про адміністра­тивні правопорушення» роз´яснюється судам, що, пере­віряючи обґрунтованість притягнення громадян до адміністра­тивної відповідальності за порушення законодавства про охо­рону рибних запасів, суди повинні враховувати, що сам факт перебування на водоймі у безпосередній близькості до неї із забороненими знаряддями лову, вибуховими чи отруйними ре­човинами, відповідно до Правил рибальства у внутрішніх водо­ймах України, є підставою для застосування адміністративного стягнення, передбаченого ст. 85 КУпАП. Хоча у законодавстві про адміністративну відповідальність поки що не передбачено відповідальності за замах на правопорушення, іншими прикладами постанов є, наприклад,: «Про практику розгляду судами скарг на постанови у справах про адміністративні правопорушення»; «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя»; «Про практику розгляду судами скарг на постанови у справах про адміністративні правопорушення» та ін. Особливістю їх застосування є те, що у разі перегляду адміністративної справи в порядку оскарження чи опротестування апеляційний чи касаційний суд обов’язково звертає увагу на дотримання судом першої інстанції таких роз’яснень Пленуму Верховного Суду України. Отже, обов’язковість даної практики породжує нові відносини, в яких вбачається застосування судової практики як джерела права України.

АПП. Семінар 4