3. Суб’єкти інд. Правотворчості

Акти управління за суб'єктами, що їх видали, поділяють на такі види.

Президент України видає укази та розпорядження. Деякі акти Президента, видані в межах повноважень, передбачених ст. 106 Конституції, скріплюють підписами Прем'єр-міністр України й міністр, відповідальний за акт та його виконання. Укази Президента набирають чинності з дня їх підписання, якщо інше не передбачено ними. Аналогічно набирають чинності також розпорядження Президента.

Кабінет Міністрів України в межах своїх повноважень видає постанови та розпорядження. Акти Кабінету Міністрів підписує Прем'єр-міністр. У разі невідкладності й терміновості проведення заходів постанови оголошуються по радіо та телебаченню й набирають чинності негайно.

Міністри видають накази, інструкції, розпорядження в межах своєї компетенції. Наказами міністрів міністерств і керівників інших центральних органів виконавчої влади можуть вводитися в дію положення, правила, постанови.

Державні комітети приймають постанови. Голови державних комітетів видають накази та розпорядження.

Відомства видають накази, постанови, інструкції, правила, положення. Інструкції, правила, положення затверджують наказами.

Місцеві державні адміністрації приймають рішення та видають розпорядження.

Керівники відділів, управлінь та інших підрозділів місцевих державних адміністрацій видають накази та розпорядження.

Керівники державних підприємств і установ видають накази та розпорядження. Крім цього, вони можуть затверджувати такі нормативні акти, як положення й правила.

Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України, міністерств та інших центральних органів виконавчої влади підлягають реєстрації, встановленій законом.

АПП 8 тема. Реєстраційне провадження.

1. Поняття та особливості реєстраційного провадження. Адміністративне провадження – це діяльність органів виконавчої влади щодо розгляду і вирішення індивідуальних адміністративних справ, змістом яких є державна реєстрація різних об’єктів. Реєстраційне провадження – це врегульована адміністративно-процедурними нормами діяльність органів виконавчої влади і місцевого самоврядування щодо проведення державної реєстрації відповідних об’єктів, внаслідок чого вони набувають статусу офіційно визнаних. Реєстраційні процедури відносяться до адміністративних неконфліктних процедур, реєстраційне провадження відноситься до неюрисдикційного типу проваджень. На відміну від юрисдикційних проваджень, відсутня необхідність правового захисту, відсутнє правопорушення чи спір про право, певна санкція, хоча всі дії відбуваються у певній процесуальній формі.. Реєстраційне провадження охоплює широке коло суспільних відносин, учасниками яких, з одного боку є органи виконавчої влади та їх посадові особи, а з іншого громадяни, громадські організації, юридичні особи і т.д. Змістом реєстраційного провадження є вчинення певних дій щодо фіксації у реєстрі відповідного факту чи явища та видачі про це документа встановленого зразка. Так,наприклад, Державна реєстраційна служба України після реєстрації видають політичній партії реєстраційне свідоцтво встановленого Кабінетом Міністрів України зразка.

Основними ознаками є: діяльність уповноважених органів публічної адміністрації; вирішуються індивідуальні справи, тобто справи окремої особи чи групи осіб; усі дії здійснюються у певній нормативно-врегульованій процедурі, певній процесуальній формі; безспірний порядок провадження (відсутня будь-яка згадка про правопорушення чи спір про право).

Однією з особливостей реєстраційного провадження є структура, яка складається із стадій. Це: прийом заяви та розгляд наданих документів; прийняття рішення щодо реєстрації об'єкта; оскарження прийнятого рішення; виконання прийнятого рішення. Стадії є досить важливими, оскільки забезпечують чіткий механізм регулювання. Він знаходить своє відображення у різних видах реєстраційного провадження (обєднання громадян, адвокатські обєднання, реєстрація субєктів підприємницької діяльності та ін). Адже для процесу реєстрації передбачені норми закону, які реалізуються за допомогою стадій.

Слід зазначити, що реєстраційне провадження ще не повністю досліджене. Тому є проблеми здійснення реєстраційного провадження, які існують у законодавстві. Система субєктів реєстраційної діяльності потребує удосконалення системи відповідних органів шляхом систематизації та уніфікації, підвищення виконавчої дисципліни та рівня кваліфікації посадових осіб органів публічної адміністрації, чіткої регламентації посадових прав і обовязків державних службовців, посилення персональної відповідальності посадових осіб за перевищення посадових повноважень та прийняття рішень, що суперечить засадам єдиної регуляторної реформи у сфері реєстрації, реєстраційної бази даних, взаємодії реєстраційних органів із громадськими організаціями за профілем, системи реєстраційних послуг субєктів реєстрації. Не передбачені міжнародні принципи, які повинні бути обєктом для вдосконалення механізму регулювання даного процесу.

Очевидним є те, що нормативно-правова база державної реєстрації є доволі широкою та розпорошеною; предметами державної реєстрації виступають різноманітні об’єкти матеріального світу, юридичні факти, суб’єкти,документи та їх реквізити тощо; державну реєстрацію здійснюють різні органами публічної влади.

Суб’єктів реєстраційних правовідносин можна розділити на дві групи:

1) суб’єкти, які виконують функції щодо ведення провадження, – це наділені владними повноваженнями посадові особи реєстраційного органу,участь яких у провадженні є обов’язковою, оскільки без них проведення державної реєстрації неможливе. Це пов’язано насамперед з тим, що остаточне рішення у будь-якій реєстраційній справі, яка розглядається та вирішується у межах провадження, приймається в односторонньому порядку саме цими суб’єктами. Так наприклад, згідно Указу Президента України «Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади» від 09.12.2010 постановлено утворити Державну реєстраційну службу України, поклавши на цю Службу функції з реалізації державної політики у сфері реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців, у сфері реєстрації релігійних організацій, а також функції Міністерства юстиції України з реалізації державної політики у сфері реєстрації.

2) суб’єкти, що беруть участь у провадженні з метою реалізації своїх прав і законних інтересів – це юридичні і фізичні особи, які виступають ініціаторами реєстраційного провадження.

Важливе значення для визначення особливостей реєстраційного провадження має характеристика його процедури, тобто визначеного нормативними актами порядку здійснення процесуальних дій. Процедура державної реєстрації складається з таких стадій, які послідовно змінюють одна одну: 1) порушення реєстраційного провадження; 2) розгляду реєстраційної справи і прийняття рішення; 3) оскарження рішення і його перегляду; 4) виконання рішення. На початковій стадії здійснюється прийом документів, формується реєстраційна справа; на другій – реєстраційний орган розглядає справу і приймає відповідне рішення; на третій – факультативній – стадії прийняте рішення може бути переглянуте у зв’язку зі скаргою заявника; на четвертій – виконується рішення: вноситься запис до реєстру про проведення державної реєстрації та видаються реєстраційні документи.

Потрібно зазначити, що сама стадія як складова частина процесуальної діяльності не є цілісною категорією. Її структуру складають певні етапи –сукупність дій, що переслідують яку-небудь внутрішньостадійну проміжну мету. Тому ототожнення стадій реєстраційного провадження з етапами вчинення тієї чи іншої реєстраційної дії є недоцільним. Етап – деякою мірою відособлена частина стадії. Стадія реєстраційного провадження – більш об’ємна наукова категорія, що охоплює своїми рамками кілька етапів, які складаються з комплексу відповідних дій, спрямованих на досягнення певної проміжної мети в масштабах тієї або іншої стадії реєстраційного провадження. 

Ще однією особливістю провадження є те, що не завжди реєстрація відбувається компетентним органом. Тобто вона здійснюється особами, які виконують реєстраційні функції. Згідно ст. 40 Закону України «Про нотаріт» до нотаріально посвідчених довіреностей прирівнюються:

а) довіреності військовослужбовців або інших осіб, які перебувають на лікуванні в госпіталях, санаторіях та інших військово-лікувальних закладах, посвідчені начальниками цих закладів, їх заступниками з медичної частини, старшими або черговими лікарями;

б) довіреності військовослужбовців, а в пунктах дислокації військової частини, з'єднань, установ, військово-навчальних закладів, де немає нотаріуса чи посадових осіб органів місцевого самоврядування, які вчиняють нотаріальні дії, також довіреності працівників, членів їх сімей і членів сімей військовослужбовців, посвідчені командирами (начальниками) цих частин, з'єднань, установ або військово-навчальних закладів;

в) довіреності осіб, які тримаються в установах виконання покарань чи слідчих ізоляторах, посвідчені начальниками таких установ чи слідчих ізоляторів;

г) довіреності осіб, які проживають у населених пунктах, де немає нотаріусів, посвідчені уповноваженою на це посадовою особою органу місцевого самоврядування, крім довіреностей на право розпорядження нерухомим майном, довіреності на управління і розпорядження корпоративними правами та довіреностей на користування та розпорядження транспортними засобами.