1. Поняття та види індивідуальних адмін. Актів

Індивідуальні акти - наступний вид актів у цій класифікації. Вони видаються для вирішення можливостями норм адміністративного права конкретних управлінських справ та ситуацій. Стосуються конкретних дій, фактів, випадків, організаційних заходів, адресуються конкретним особам чи певному, чітко визначеному, колу осіб і породжують індивідуальні права й обов'язки (звідси й найменування - індивідуальні акти). Ці акти інколи називають адміністративними.

Індивідуальні акти ґрунтуються на нормативних актах, реалізуючи останні в умовах конкретних життєвих випадків, юридичних фактів. Отже, індивідуальні акти вичерпують себе одноразовим застосуванням (звідси і їхня друга назва - "акти застосування норм права").

Індивідуальні акти управління носять яскраво виражений правоисполнительной (правозастосовний) характер, будучи за своєю юридичною суттю розпорядчими актами. Це означає, що в них завжди отримують своє пряме вираження конкретні юридично-владні волевиявлення відповідних суб'єктів виконавчої влади. У цьому їхня відмінність від нормативних актів управління.  Конкретність містяться в індивідуальних актах юридичних приписів проявляється насамперед у тому, що ними вирішуються індивідуальні адміністративні справи або конкретні питання, що виникають у сфері державного управління. Вони персоніфіковані, тобто їх адресатом є конкретна особа (особи). Вони, нарешті, служать юридичними фактами, що викликають виникнення, зміну або припинення конкретних адміністративно-правових відносин (наприклад, наказ про призначення тієї чи іншої особи на посаду, постанову повноважного виконавчого органу (посадової особи) про накладення адміністративного стягненняна особу, винну у вчиненні адміністративного правопорушення). Індивідуальні правові акти найбільш поширені в практиці державно-управлінської діяльності, будучи важливий засобом оперативного вирішення поточних питань управління. Крім того, саме вони забезпечують реалізацію юрисдикційної (правоохоронної) функції адміністративного права та виконавчої влади.  Будучи актами застосування адміністративно-правових норм, індивідуальні акти управління використовуються і для реалізації норм ряду інших галузей права (наприклад, фінансового, трудового).  Головна вимога, що пред'являється до індивідуальних актів управління, - їх відповідність нормативним адміністративним правовим актам. В іншому випадку вони не можуть бути визнані дійсними.  Наприклад, індивідуальні акти, які видаються з конкретних питань державно-службових відносин, повинні грунтуватися на нормах Федерального закону «Про основи державної служби Російської Федерації».  Якщо в нормативних актах управління формулюються адміністративно-правові дозволи, заборони та приписи, то в індивідуальних актах вони безпосередньо застосовуються до конкретних учасників управлінських відносин.  Крім поділу правових актів управління на нормативні та індивідуальні, можлива їх класифікація та за іншими критеріями.  Так, в залежності від способу охорони правових актів від невиконання або недобросовісного виконання можна виділити:  а) правові акти, що охороняються заходами дисциплінарної відповідальності. До їх числа належать акти, що виражають дисциплінарну владу керівника по відношенню до підлеглих по  службі працівникам управлінського апарату. Дисциплінарні стягнення накладаються виконавчим органом або посадовою особою, яка має право призначати державного службовця на посаду;  б) правові акти, що охороняються заходами адміністративної відповідальності. У даному випадку необхідно враховувати такі  особливості самих актів такого роду.  По-перше, в них формулюються загальнообов'язкові правила поведінки у сфері державного управління зі спеціальних питань, що визначаються федеральним законодавством. В даний час перелік питань, за якими можуть встановлюватися подібні правила, міститься в КоАП РФ. Наприклад, це правила по стандартизації та якості продукції; обліку і статистики; безпеки руху та користування транспортними засобами; військового обліку; прикордонного режиму і т.п.  По-друге, дія таких правил поширюється як на фізичних, так і на юридичних осіб, незалежно від їх відомчої підпорядкованості та форми власності тобто на третіх осіб. Такого роду правові акти відносяться до числа нормативних; їх зазвичай називають актами з адміністративною санкцією. Право на їх видання належить органами виконавчої влади загальної компетенції (уряду, адміністрації). Встановлюється ж адміністративна відповідальність за порушення даної групи правових актів управління, як правило, органами законодавчої влади.  В даний час передбачається, що ведення РФ буде підлягати встановлення адміністративної відповідальності з питань, що мають загально значення, в тому числі за порушення правил і норм, передбачених федеральними законами та іншими нормативними правовими актами. Поза межами ведення РФ її суб'єкти будуть здійснювати власне правове регулювання в цій сфері.  Слід звернути увагу на той факт, що зараз представницьким органом місцевого самоврядування дано право встановлювати загальнообов'язкові правила, по суті, по всіх основних питаннях їх компетенції, тобто їх повноваження такого роду визначені значно більш широко і чітко в порівнянні з аналогічними повноваженнями, наприклад федеральних органів виконавчої влади.  Повертаючись до видів правових актів управління, необхідно враховувати, що видання їх індивідуалізовано. Це означає, що вони видаються виконавчими органами відповідно до закріпленої за ними компетенції.

Індивідуальні акти розв'язують конкретні питання управління й не містять у собі норм права. Тому їх прийнято називати актами застосування норм права. Видання індивідуальних актів спрямовано на їх одноразове застосування відносно конкретних випадків, ситуацій, обставин. Прикладом цього виду актів є розпорядження Кабінету Міністрів України від 20 вересня 1996 р. такого змісту: «Відкрити пункт пропуску через державний кордон України у Скадовському морському торговельному порту для міжнародного морського сполучення з правом заходження в цей порт іноземних невійськових суден». За допомогою індивідуальних актів управління органи виконавчої влади здійснюють безперервне оперативне вирішення численних справ.

Укази — це акти Президента України, видані в межах його компетенції на основі та на виконання Конституції і законів України. Укази можуть бути як нормативні, так і індивідуальні.

Розпорядження — це, як правило, індивідуальні акти управління, які приймають одноособово на всіх рівнях управлінської ієрархії держави. Юридична сила розпоряджень залежить від характеру питання, що розв'язують, і правового становища конкретного носія розпорядження.

Рішеннями називаються акти управління, які приймає Рада міністрів АРК (ст. 135 Конституції України), місцеві державні адміністрації (ст. 118) та органи місцевого самоврядування (ст. 144) в межах їх повноважень. Вони приймаються колегіально й можуть бути як нормативними, так і індивідуальними. Рішення приймають з важливих питань діяльності місцевих органів виконавчої влади. Різновидом актів управління є рішення, за порушення яких передбачено адміністративну відповідальність відповідно до ст. 5 КпАП. Рішення приймають також на рівні центральних органів виконавчої влади (наприклад, колегії міністерств, відомств).

Накази — це акти управління, видані в процесі здійснення єдиноначальності відповідними посадовими особами органів виконавчої влади. Наказ є найкатегоричнішою регламентуючою формою передачі рішення. Він зобов'язує підлеглих точно виконати передане рішення в установлені строки й може передбачати можливі санкції в разі його невиконання. Наказ може вказувати, як слід діяти, а як не слід. Перший тип наказу можна назвати приписом, другий — забороною. Припис, виданий усно, і з негайним строком виконання (наприклад, у ситуації надзвичайного стану, в армії, органах Служби безпеки) має характер команди. Накази видають керівники єдиноначальних органів управління: міністри, голови державних комітетів, голови державних департаментів, державних служб, начальники головних управлінь, завідувачі відділів і управлінь державних адміністрацій, керівники державних (недержавних) підприємств і установ тощо. Накази, залежно від характеру питань, що ними регулюються, можуть бути як нормативними, так і індивідуальними.