42. Характеристика та основні положення Закону «Про громадські об’єднання»

Закон України «Про громадські об'єднання» — Закон, який визначає правові та організаційні засади реалізації права на свободу об'єднання, порядок утворення, реєстрації, діяльності та припинення громадських об'єднань в Україні. Прийнятий Верховною Радою України 22 березня 2012 року, введений в дію з 1 січня 2013 року, одночасно з утратою чинності Законом України «Про об'єднання громадян».

Структура Закону:

Розділ I Загальні засади

Розділ II Утворення та реєстрація громадського об'єднання

Розділ III Права та діяльність громадських об'єднань

Розділ IV Особливості припинення громадських об'єднань

Розділ V Прикінцеві та перехідні положення.

Згідно з Законом, права та обов'язки, встановлені законами України для громадських організацій, поширюються на всі громадські об'єднання. Громадські організації, створені раніше, не потребують перереєстрації. Статути (положення) громадських організацій, спілок громадських організацій мають бути приведені у відповідність із цим Законом протягом п'яти років (до 2018 року). Спілки громадських організацій (союзи, асоціації, інші об'єднання громадських організацій), створені раніше, визнаються громадськими спілками, утвореними на підставі цього Закону.

Засновниками і учасниками громадських об'єднань відповідно до Закону можуть бути не тільки фізичні особи (як індивідуальні або колективні члени), але і юридичні особи приватного права, крім того Закон скасував обмеження території діяльності громадських об'єднань, і ввів принцип вільного вибору території діяльності.

43. Адміністративне право як навчальна дисципліна

Адміністративне право як навчальна дисципліна є обов'яз¬ковою для вивчення майбутніми юристами. Слід зазначити, що як навчальна дисципліна адміністративне право - більш широка кате¬горія, ніж галузь права, тому що вона не лише вивчає питання пра¬вових норм, а й формує цілісну теоретичну абстраговану модель адміністративно-правового регулювання відповідних суспільних відносин. До цієї моделі входять такі складові, як правові відноси¬ни, суб'єкти адміністративного права, способи забезпечення за¬конності й дисципліни тощо.

Задля об'єктивності слід указати, що адміністративне право не завжди було обов'язковим для вивчення майбутніми юристами. У радянський період існування нашої держави було два періоди, коли адміністративне право не викладалося в юридичних навчаль¬них закладах: 1917-і921 pp. та 1928-1937 pp. В основі такого становища лежали здебільшого ідеологічні причини, зумовлені специ¬фікою тих часів. Уважалося, що адміністративне право, яке в ос¬нові своїй вивчає правові стосунки між державою (владою) та громадянином, не може існувати, оскільки в радянському суспіль¬стві немає суперечностей між владою та населенням. «Реабіліта¬ція» адміністративного права (зокрема як навчальної дисципліни) відбулася після відомої 1-ї Всесоюзної наради з питань науки ра¬дянської держави і права у 1938 р.

На сьогоднішній день адміністративне право як навчальна дис¬ципліна з позицій педагогічної доцільності розподіляється на за¬гальну та особливу частини. У загальній частині вивчаються пи¬тання, дотичні до принципів державного управління, правового становища суб'єктів адміністративного права, способів забезпе¬чення законності й дисципліни в державному управлінні, системи та джерел адміністративного права. Особливу частину присвячено вивченню питань державного управління різними галузями (транс¬портом, зв'язком, освітою, наукою, охороною здоров'я громадян, внутрішніми справами та ін.). Метою викладання адміністративно¬го права є формування у студентів навичок застосування чинного адміністративного законодавства, тлумачення норм адміністрати¬вного права, оволодіння способами правової кваліфікації конкрет¬них юридичних фактів.

44. Основні риси адміністративно-правових відносин

Адміністративно-правові відносини виникають не тільки в результаті діяльності людей, але й у випадку виникнення подій. Події - це явища, які не залежать від волі людей, але спричиняють певні правові наслідки. Наприклад, до подій ставляться стихійні лиха (повені, землетрусу, пожежі, епідемії, епізоотії й т.п.).

Адміністративно-правові відносини характеризуються всіма ознаками правовий відносин, але, крім того, мають деякі особливості, які полягають у тому, що:

1) адміністративно-правові відносини складаються в сфері керування, тобто в повсякденній практичній реалізації завдань і функцій держави щодо здійснення керування господарським, соціально-культурним будівництвом, адміністративно-політичною сферою, іншою управлінською діяльністю;

2) у всіх відносинах однієї зі сторін обов'язково виступає орган виконавчої влади (державного керування) або громадська організація, наділена державно-владними повноваженнями;

3) адміністративно-правові відносини — це особливий зв'язок між їхніми учасниками, один з яких за даних обставин має право жадати від іншого такого поводження, що передбачено адміністративно-правовою нормою;

4) орган керування зобов'язаний реалізувати свої матеріально-правові й процесуальні права, тобто право є одночасно й обов'язком суб'єкта адміністративно-правових відносин;

5) адміністративно-правові відносини можуть виникнути з ініціативи якого-небудь суб'єкта адміністративного права, але згода іншої сторони не є обов'язковою умовою для їхнього виникнення;

6) порушення однієї зі сторін своїх обов'язків визначає її відповідальність не перед іншою стороною, а перед державою в особі його компетентних органів;

7) адміністративно-правові відносини, які виникають між органами виконавчої влади й інших суб'єктів адміністративного права, не завжди є відносинами, які здійснюються по методу влади й підпорядкування. Ці відносини можуть реалізовуватися на основі як влади й підпорядкування, так і рівності сторін, тобто кожна сторона зобов'язана виконувати конкретні вимоги правової норми. Тут завжди має місце такий зв'язок: правочин - обов'язок - правочин. Наявність взаємних прав і обов'язків характерно для досить широкого кола адміністративних правовідносин;

8) санкції, які застосовуються до сторін адміністративно-правових відносин за порушення ними своїх прав і обов'язків, - це, як правило, примусового заходу, адміністративної й дисциплінарної відповідальності, може наступити також матеріальна або кримінальна відповідальність;

9) суперечки, які виникають між сторонами адміністративно-правових відносин, вирішуються як в адміністративному, так і в судовому порядку. Більшість адміністративно-правових суперечок вирішується в адміністративному порядку, тобто уповноваженими на те органами державної виконавчої влади або посадових осіб. Конституцією України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій або бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

У цілому адміністративно-правові відносини характеризуються двома найважливішими рисами: з одного боку — це форми соціальних відносин, оскільки в них обов'язково беруть участь люди або їхні об'єднання, а з іншого боку - це форми організаційних відносин, у процесі реалізації яких вирішуються завдання управлінської діяльності.

45. Характеритика та основні положення Закону України «Про Службу безпеки України».

Закон від 25.03.1992 № 2229-XII

Струкура: 36 статей, 7 розділів.

Розділ 1. Загальні положення

Стаття 1. Служба безпеки України

Служба безпеки України - державний правоохоронний орган спеціального призначення, який забезпечує державну безпеку України.

Служба безпеки України підпорядкована Президенту України.

Стаття 2. Завдання СБУ:

 захист державного суверенітету, конституційного ладу, територіальної цілісності, економічного, науково-технічного і оборонного потенціалу України, законних інтересів держави та прав громадян від розвідувально-підривної діяльності іноземних спеціальних служб, посягань з боку окремих організацій, груп та осіб, а також забезпечення охорони державної таємниці.

 попередження, виявлення, припинення та розкриття злочинів проти миру і безпеки людства, тероризму, корупції та організованої злочинної діяльності у сфері управління і економіки та інших протиправних дій, які безпосередньо створюють загрозу життєво важливим інтересам України

Стаття 8. Взаємодія з…

Служба безпеки України взаємодіє з державними органами, підприємствами, установами, організаціями та посадовими особами, які сприяють виконанню покладених на неї завдань.

Громадяни України та їх об'єднання, інші особи сприяють законній діяльності Служби безпеки України на добровільних засадах.

Розділ 2. Система і організація діяльності Служби безпеки України

Стаття 9. Система Служби безпеки України

Систему Служби безпеки України складають Центральне управління Служби безпеки України, підпорядковані йому регіональні органи, органи військової контррозвідки, військові формування, а також навчальні, науково-дослідні та інші заклади Служби безпеки України.

Організаційна структура Служби безпеки України визначається Президентом України.

Центральне управління Служби безпеки України, інші органи та установи, що входять у систему Служби безпеки України, є юридичними особами, мають печатку із зображенням державного герба України та своїм найменуванням, інші печатки і штампи, рахунки в банках, у тому числі валютні.

Для організації і проведення антитерористичних операцій та координації діяльності суб'єктів, які ведуть боротьбу з тероризмом чи залучаються до антитерористичних операцій, при Службі безпеки України функціонує Антитерористичний центр. Положення про Антитерористичний центр при Службі безпеки України затверджується Президентом України за поданням Кабінету Міністрів України.

Розділ 3. Кадри Служби безпеки України

Стаття 19. Склад кадрів Служби безпеки України

Кадри Служби безпеки України складають: співробітники-військовослужбовці, працівники, які уклали трудовий договір із Службою безпеки України, а також військовослужбовці строкової служби. Порядок обліку кадрів Служби безпеки України затверджується Головою Служби безпеки України.

До органів Служби безпеки України приймаються на конкурсній, добровільній і договірній основі громадяни України, здатні за діловими та моральними якостями, освітнім рівнем і станом здоров'я ефективно виконувати службові обов'язки. Критерії професійної придатності, зокрема юридичної обізнаності, визначаються кваліфікаційно-нормативними документами, які затверджуються Головою Служби безпеки України.

Кількісний склад співробітників Служби безпеки України визначається Президентом України за поданням Голови Служби безпеки України, виходячи з потреб надійного захисту державної безпеки України, та в межах видатків, передбачених на утримання Служби безпеки України в Державному бюджеті України.

Розділ 4. Повноваження Служби безпеки України (просто почитайте в законі, бо там багато)

Розділ 5. Соціальний і правовий захист військовослужбовців і працівників Служби безпеки України (теж просто почитайте в законі)

Розділ 6. Контроль і нагляд за діяльністю Служби безпеки України

Стаття 31. Підзвітність Служби безпеки України

Постійний контроль за діяльністю Служби безпеки України, дотриманням нею законодавства здійснюється Верховною Радою України.

Голова Служби безпеки України щорічно подає Верховній Раді України звіт про діяльність Служби безпеки України.

Стаття 32. Контроль Президента України за діяльністю Служби безпеки України

Контроль за діяльністю Служби безпеки України здійснюється Президентом України та уповноваженими ним державними органами.

Розділ 7. Відповідальність за правопорушення у сфері діяльності Служби безпеки України

Стаття 35. Відповідальність співробітників Служби безпеки України

Співробітники Служби безпеки України самостійно приймають рішення в межах своїх повноважень. Вони повинні відмовитись від виконання будь-яких наказів, розпоряджень або вказівок, які суперечать чинному законодавству. За протиправні дії та бездіяльність вони несуть дисциплінарну, адміністративну та кримінальну відповідальність.

Співробітники Служби безпеки України, які виконують свої обов'язки відповідно до наданих законодавством повноважень і в рамках Закону, не несуть відповідальності за завдані майнові збитки.

Такі збитки відповідно до законодавства компенсуються за рахунок державного бюджету Службою безпеки України.

Стаття 36. Відповідальність за неправомірні дії, що перешкоджають реалізації повноважень Служби безпеки України

Законні вимоги співробітників Служби безпеки України при виконанні ними службових обов'язків є обов'язковими для громадян і посадових осіб.

Непокора або опір законним вимогам співробітників Служби безпеки України, неправомірне втручання в їх законну діяльність тягнуть за собою відповідальність, передбачену законодавством.

46. Види адміністративно-правових відносин.

Адміністративно-правові відносини різноманітні і можуть класифікуватися за певними критеріями:

1) за цільовим призначенням:

а) пов'язані з реалізацією завдань державного управління (наприклад, по керівництву підпорядкованими підприємствами);

б) юрисдикційні, тобто пов'язані з вчиненням деліктів (правопорушень) у сфері державного управління і вирішенням адміністративно-правових спорів.

2) за способом захисту:

а) такі, що захищаються в судовому порядку,

б) такі, що захищаються в адміністративному порядку.

3) за змістом, адміністративно-правові відносини поділяють на:

а) матеріальні;

б) процесуальні.

До матеріальних адміністративно-правових відносин належать суспільні відносини, які виникають у сфері державного управління і регулюються матеріальними нормами адміністративного права (найчастіше виникають у зв'язку з конкретизацією повноважень за наявності суперечностей юридичного характеру).

Адміністративно-процесуальні правовідносини - це відносини, які складаються у сфері державного управління у зв'язку з вирішенням індивідуально-конкретних справ і які регулюються адміністративно-процесуальними нормами.

Взаємовідношення матеріальних і процесуальних правовідносин характеризується тим, що матеріальні суспільні відносини реалізуються через процесуальні відносини. Крім того, адміністративно-процесуальні правовідносини "обслуговують" правові відносини багатьох інших галузей права (наприклад, заходи адміністративного впливу до порушників норм житлового, аграрного, екологічного та інших галузей права).

Найбільш суттєве значення має класифікація адміністративно-правових відносин за характером юридичних зв'язків між їх сторонами. За цим критерієм розрізняють відносини:

а) вертикальні;

б) горизонтальні.

Вертикальні адміністративно-правові відносини складаються між відповідними сторонами у випадках, коли у однієї з них є встановлені адміністративно-правовою нормою повноваження одностороннього юридично-владного характеру щодо іншої сторони.

Суть їх полягає в односторонньому прийнятті управлінського рішення (волевиявлення), що має обов'язкову силу для другої сторони цього суспільного відношення. Такого роду відносини найбільш типові для сфери дії норм адміністративного права.

Вертикальні адміністративно-правові відносини поділяють на:

а) відносини, в яких одна сторона організаційно підпорядкована іншій. Це відносини субординаційного характеру (наприклад, відносини між міністерством і підприємством, МВС України і УМВСУ області та ін.);

б) відносини між організаційно-непідпорядкованими ланками апарату виконавчої влади держави, коли одна з цих ланок наділяється певними односторонніми юридично-владними повноваженнями, обов'язковими для другої сторони (наприклад, місцеві органи виконавчої влади можуть видавати нормативні акти, які є обов'язковими для підприємств, організацій, установ центрального підпорядкування). До цієї групи належать відносини між контрольно-наглядовими органами і підконтрольними об'єктами (підприємства, установи та ін.).

в) відносини між органами управління (посадовими особами) і громадянами, в межах яких органи адресують останнім свої юридично-владні приписи, обов'язкові до виконання, а також відносини, що виникають у зв'язку із вчиненням громадянами адміністративних правопорушень.

Горизонтальні адміністративно-правові відносини мають місце в тих випадках, коли сторони фактично і юридично рівні. Тут відсутні організаційна підпорядкованість, юридично-владні повноваження тільки однієї зі сторін. Такі відносини проявляються у формі взаємодії, міжсуб'єктної кооперації, узгодження спільних зусиль органів держави однакового рівня.

Горизонтальні адміністративно-правові відносини виникають, переважно, у зв'язку з виробленням спільних юридично-владних рішень. Горизонтальні управлінські зв'язки, найчастіше, передують виникненню зв'язків вертикального характеру, є їх передумовою (наприклад, видається спільний наказ МВС України та Державної митної служби України).

За характером юридичних фактів, адміністративно-правові відносини поділяють на:

а) відносини, які виникають із правомірних фактів;

б) відносини, що виникають із неправомірних фактів (деліктні правовідносини).