38. Джерела адміністративного права. Кодекс України про адміністративні правопорушення

Джерела адміністративного права - це зовнішні форми відображення адміністративно-правових норм, закріплені в Конституції України, законодавчих актах, урядових постановах, рішеннях державних адміністрацій та інших нормативних актах державних органів.

Різноманітність адміністративно-правових норм передбачає і різні джерела адміністративного права України. За певними критеріями їх можна поділити на нормативні акти органів законодавчої влади, органів виконавчої влади, а також затверджені зазначеними органами положення, устави, нормативно-правові документи, що регулюють управлінську діяльність.

Необхідно зазначити, що джерела адміністративного права мають свої особливості, що обумовлюються спрямованістю норм, їхнім змістом, а також юридичною силою та сферою поширення. За вказаними ознаками джерела поділяються на загальнодержавні, галузеві та локальні. Загальнодержавні є обов'язковими для виконання всіма органами управління, незалежно від їх підпорядкування. Галузеві й локальні поширюються тільки на конкретно визначені підвідомчі органи.

Залежно від територіального устрою держави джерела поділяються на державні, обласні, міські, районні.

Джерела адміністративного права, що базуються на нормах Конституції України та законах, мають вищу юридичну силу щодо інших підзаконних актів, прийнятих нижчестоящими органами виконавчої влади.

З огляду на численність джерел адміністративного права, є доцільним розділити їх на такі види:

1. Конституція України. Вона веде перед у системі джерел адміністративного права, є Основним Законом України. Закріплені в ній норми мають пряму адміністративно-правову спрямованість. Вони визначають основи формування та діяльності органів виконавчої влади, розмежовують повноваження між центральними й місцевими органами влади, закріплюють права і свободи громадян щодо здійснення ними державного управління, участь громадських організацій в управлінні державними та громадськими справами тощо.

2. Адміністративно-правові норми знаходять своє закріплення в законодавчих актах, що їх приймає Верховна Рада України. До найбільш актуальних законодавчих актів необхідно віднести Закони України "Про об'єднання громадян", "Про державну службу", "Про місцеве самоврядування" та ін.

3. Постанови Верховної Ради України, які охоплюють адміністративно-правові норми організаційного характеру.

4. Укази й розпорядження Президента України у сфері державного управління.

5. Нормативні постанови й розпорядження Кабінету Міністрів України, а також затверджені ним положення, устави, правила, інструкції та інші кодифіковані акти. Нормативні постанови прийняті Кабінетом Міністрів України спільно з профспілковими організаціями.

6. Джерелами адміністративного права в міжгалузевому й галузевому масштабах виступають нормативні акти, що їх приймають міністерства, державні комітети і служби України.

7. Нормативні накази керівників міністерств, державних комітетів і служб. До цієї групи слід віднести положення, правила та інші акти, затверджені керівниками вищезгаданих інституцій.

8. Нормативні накази керівників державних підприємств, об'єднань та організацій (або акти їхніх колективних органів). Дії норм зазначених актів обмежені межами конкретного формування.

9. Джерелами адміністративного права можуть бути також нормативні акти представницьких і виконавських органів місцевого самоврядування (наприклад, рішення районної ради народних депутатів, що передбачає адміністративну відповідальність за торгівлю в недозволеному місці).

10. Акти органів громадських організацій, якщо вони затверджені чи санкціоновані державними органами і містять правила, які регулюють будь-які аспекти адміністративного управління (скажімо, положення про ради громадськості мікрорайону).

Отож, джерелом адміністративного права виступає нормативний акт органу державної влади або управління, який криє в собі адміністративно-правові норми, що регулюють державно-управлінську діяльність.

Адміністративне право належить до найменш систематизованих галузей правової системи України. З одного боку, такий стан речей пояснюється багатоманітністю предмета регулювання суспільних відносин адміністративним правом, а з іншого - відсутністю належного впорядкування наявних адміністративно-правових норм. Тому зараз однією з актуальних є проблема прискорення роботи з систематизації та кодифікації наявних адміністративно-правових матеріалів.

Кодифікація є одним із важливих напрямків систематизації адміністративного права. Вона має на меті впорядкування і вдосконалення чинного нормативно-правового матеріалу через його обробку й викладення за певною системою у вигляді збірників актів чи у формі об'єднаних кодифікованих актів. Завдяки кодифікації з'являються нові комплексні акти - кодекси, устави, положення; водночас перестають існувати норми, що діяли до цього. Кодифікація має офіційний характер, і її здійснюють державні органи, наділені відповідною компетенцією.

В Україні було проведено копітку роботу з кодифікації адміністративно-правових актів; наслідком її стало прийняття 7 грудня 1984 р. Кодексу України про адміністративні правопорушення (набрав чинності з 1 червня 1985 р.). Він складається з 5 розділів (33 глави).

Розділ І. Загальні положення. - Розділ містить однойменну гл. 1.

Розділ II. Адміністративне правопорушення і адміністративна відповідальність (Загальна та Особлива частини).

Загальна частина охоплює глави 2-4:

2. Адміністративне правопорушення і адміністративна відповідальність.

3. Адміністративне стягнення.

4. Накладення адміністративного стягнення. Особлива частина охоплює глави 5-15:

5. Адміністративне правопорушення в галузі охорони праці і здоров'я населення.

6. Адміністративні правопорушення, що посягають на власність.

7. Адміністративні правопорушення в галузі охорони природи, використання природних ресурсів, охорони пам'яток історії та культури.

8. Адміністративні правопорушення в промисловості, будівництві та в галузі використання електричної і теплової енергії.

9. Адміністративні правопорушення у сільському господарстві. Порушення ветеринарно-санітарних правил.

10. Адміністративні правопорушення на транспорті, в галузі шляхового господарства і зв'язку.

11. Адміністративні правопорушення в галузі житлових прав громадян, житлово-комунального господарства та благоустрою.

12. Адміністративні правопорушення в галузі торгівлі, фінансів і кустарно-ремісничих промислів.

13. Адміністративні правопорушення в галузі стандартизації, якості продукції та метрології.

14. Адміністративні правопорушення, що посягають на громадський порядок і громадську безпеку.

15. Адміністративні правопорушення, що посягають на встановлений порядок управління.

Розділ III. Органи, які уповноважені розглядати справи про адміністративні правопорушення. - Розділ містить глави:

16. Основні положення.

17. Підвідомчість справ про адміністративні правопорушення.

Розділ IV. Провадження у справах про адміністративні правопорушення. Розділ охоплює глави 18-24:

18. Основні положення.

19. Протокол про адміністративне правопорушення.

20. Адміністративне затримання. Особистий огляд. Огляд речей і вилучення речей та документів.

21. Особи, які беруть участь у провадженні в справі про адміністративне правопорушення.

22. Розгляд справ про адміністративне правопорушення.

23. Постанова по справі про адміністративне правопорушення.

24. Оскарження і опротестування постанови по справі про адміністративне правопорушення.

Розділ V. Виконання постанов про накладення адміністративних стягнень. - Розділ охоплює глави 25-33:

25. Основні положення.

26. Провадження по виконанню постанови про винесення попередження.

27. Провадження по виконанню постанови про накладення штрафу.

28. Провадження по виконанню постанови про сплатне вилучення предмета.

29. Провадження по виконанню постанови про конфіскацію предмета, грошей.

30. Провадження по виконанню постанови про позбавлення спеціального права.

31. Провадження по виконанню постанови про застосування виправних робіт.

32. Провадження по виконанню постанови про застосування адміністративного арешту.

33. Провадження по виконанню постанови в частині відшкодування майнової шкоди.

39. Центральна виборча комісія як субєкт публічної адміністрації

Провідним суб’єктом публічної адміністрації, яка забезпечує виборчі права громадян України, є Центральна виборча комісія. Відповідно до Закону України «Про Центральну виборчу комісію»4.

Центральна виборча комісія (ЦВК) є постійно діючим колегіальним державним органом, який діє на підставі Конституції України, цього та інших законів України і наділений повноваженнями щодо організації підготовки та проведення виборів Президента України, народних депутатів України, депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, депутатів місцевих рад і сільських, селищних, міських голів, всеукраїнського та місцевих референдумів у порядку та в межах, встановлених цим та іншими законами України. Комісія очолює систему виборчих комісій та комісій з референдуму, які утворюються для організації підготовки та проведення виборів Президента України, народних депутатів України, всеукраїнського референдуму. Комісія здійснює контроль за діяльністю та консультативно-методичне забезпечення виборчих комісій, які утворюються для організації підготовки та проведення виборів депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад і сільських, селищних, міських голів і комісій з місцевих референдумів. Верховна Рада України призначає на посаду та припиняє повноваження членів Комісії за поданням Президента України. У поданні Президента України про призначення на посаду членів Комісії врахову ються пропозиції депутатських фракцій і груп, утворених у поточному скликанні Верховної Ради України. До складу Комісії входять 15 членів Комісії. Із числа членів Комісії обираються Голова Комісії, два заступники Голови Комісії та секретар Комісії. Голова Комісії, заступники Голови Комісії, секретар Комісії, а також не менше п’яти інших членів Комісії повинні мати вищу юридичну освіту. Комісія працює на постійній основі. Член Комісії є державним службовцем5. Строк повноважень члена Комісії - 7 років.

До загальних повноважень ЦВК належать: забезпечення реалізації і захист виборчих прав громадян України та права на участь у референдумах; дотримання передбачених Конституцією та законами України принципів і засад виборчого процесу та процесу референдуму; здійснення контролю за додержанням вимог законодавства України про вибори і референдуми; забезпечення однакового застосування законодавства України про вибори і референдуми на всій території України; здійснення консультативно методичного забезпечення діяльності вибор чих комісій та комісій з референдумів, прийняття обов’язкових для використання в роботі виборчих комісій та комісій з референдумів роз’яснення і рекомендації з питань застосування законодавства України про вибори і референдуми; підготовку пропозицій щодо вдосконалення законів з питань проведення виборів і рефе рендумів; звертається в разі необхідності до Конституційного Суду України щодо офіційного тлумачення Конституції України, законів України або окремих їхніх положень з питань, що стосуються організації підготовки та проведення виборів і референдумів в Україні; встановлює систему територіальної організації загаль нодержавних виборів шляхом утворення територіальних виборчих округів і виборчих дільниць з особливостями, визначеними відповідним законом про вибори; є розпорядником Державного реєстру виборців, забезпечує його ведення та функціонування відповідно до закону; здійснює контроль за дотриманням політичними партіями, іншими суб’єктами виборчого процесу та процесу референдуму вимог законодавства про вибори і референдуми; забезпечує на виборах і референдумах акредитацію офіційних спостерігачів від іноземних держав і міжнародних організацій відповідно до закону, видає їм посвідчення; здійснює заходи щодо підвищення правової культури учасників виборчого процесу та референдумів; публікує інформацію про підготовку та проведення виборів і рефе рендумів в Україні, матеріали про свою діяльність, а також інші матеріали, що стосуються виборчого та референдумного процесів.

За порушення здійснення діянь що посягають на здійснення народного воле - виявлення та встановлений порядок його забезпечення КУпАП (глава 15-А)6. Зокрема, до суб’єктів публічної адміністрації, що забезпечують виборчий процес, можуть бути застосовані адміністративні санкції за порушення: порядку ведення Державного реєстру виборців, порядку подання відомостей про виборців до органів Державного реєстру виборців, виборчих комісій, порядку складання та подання списків виборців, списків громадян України, які мають право брати участь у референдумі, та використання таких списків (ст. 212-7); права громадянина на ознайомлення з відомостями Державного реєстру виборців, зі списком виборців, списком громадян, які мають право брати участь у референдумі (ст. 212- 8); замовлення або виготовлення виборчих бюлетенів понад встановлену кількість (ст. 212-16); ненадання копії виборчого протоколу (ст. 212-17).