Добавил:
Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
адмінка 1 семестр іспит.docx
Скачиваний:
11
Добавлен:
23.05.2019
Размер:
190.76 Кб
Скачать

1.УПРАВЛІНЯ ЯК СУСПІЛЬНЕ ЯВИЩЕ

Управління є необхідною умовою розвитку суспільства, спільної роботи людей з досягнення поставлених цілей у відповідних сферах і галузях діяльності. Ця діяльність здійснюється особами-суб'єктами управління і може бути охарактеризована як цілеспрямована сукупність дій, що забезпечують узгодження та координацію спільної роботи з метою досягнення суспільно значущих цілей та вирішення поставлених завдань. Різноманітність об'єктів управління дає можливість виділити три групи видів управлінської діяльності:

1)Технічне управління пов'язане зі створенням людьми, їх об'єднаннями машин і механізмів, а також «управління ними» з метою полегшення умов праці.

2)Біологічне управління спрямоване на використання об'єктивних законів природи, що відкриваються біологічними науками по виведенню нових сортів рослин і порід тварин.

3)Соціальне управління - це діяльність людей, їх громадських і державних об'єднань, управління людини людиною, суспільством в цілому.

Для правильного розуміння управління як соціального явища слід виходити із змісту управлінської діяльності як функції організованих систем, створених для забезпечення взаємодії складових їх елементів, що підтримують необхідний режим роботи з метою досягнення поставлених цілей і завдань внутрішнього і міжсистемного характеру . Основними елементами управління є суб'єкт і об'єкт (що діє за принципом самоор-ганізації), взаємодіючі на різних щаблях ієрархії шляхом управляючого впливу суб'єкта на об'єкт.

Соціальному управлінню притаманні всі названі риси. Проте слід враховувати особливості соціальної сфери, де управлінські зв'язки реалізуються через взаємини людей, що виявляються в організації суспільного життя. У самому загальному плані соціальне управління, управління суспільством в цілому можна розуміти як механізм організації громадських зв'язків, що здійснюються всіма державними органами, незалежно від конкретного призначення, органами місцевого самоврядування, а також об'єднаннями громадян. Виходячи з цього, соціальне управління:

-- проявляється через спільну діяль-ність людей, організовує їх для такої діяльності у відповідні колективи та організаційно оформлює;

- своїм головним призначенням має упорядкування та врегулювання спільної діяльності шляхом забезпечення погоджених індивідуальних дій учасників такої діяльності за допомогою впливу на їх поведінку (волю);

- виступає в ролі регулятора управлен -чеських взаємин, що виникають між суб'єктом і об'єктом у процесі практичної реалізації функцій соціального управління;

- є владним, оскільки базується на підпорядкуванні волі учасників управлінських відносин - суб'єкт формує та реалізує волю, а об'єкт їй підкоряється;

- має особливий механізм реалізації через організаційно оформлені групи людей, у якості яких виступають органи виконавчої влади (державного управління), органи місцевого само-врядування та об'єднання громадян, або уповноважені представники цих організацій.

Соціальне управління. Має специфічне предназначення, особливі форми здійснення, організації про-суспільних зв'язків. У широкому розумінні управлінські завдання та функції вирішують всі державні органи, незалежно від їх призначення, органи місцевого самоврядування, об'єднання громадян. У зв'язку з цим прийнято розділяти соціальне управління на громадське, що здійснюється органами місцевого самоврядування, об'єднань громадян, інших недержавних організацій, і державне - під яким розуміється специфічний вид державної діяльності - виконавча діяльність - функціонування якої пов'язане з формуванням правової галузі - адміністративного права. Слід також зазначити, що управлінські зв'язки простежуються і в діяльності законодавчого органу - Верховної Ради України, судової та прокурорської системах, проте вони є внутрішніми, організаційно-правовими, пов'язаними з керівництвом своєю системою.В системі громадського управління особливе місце займає місцеве самоврядування, яке є правом територіальної громади - жителів села чи добровільного об'єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селищ та міста для самостійного вирішення питань місцевого значення в межах Конституції і законів Україна. Місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами як безпосередньо, так і через органи міського самоврядування - сільські, селищні, міські ради та виконавчі органи.Об'єднання громадян та інші недержавні ор-ганізації здійснюють управління на основі своїх статутів в межах Конституції і законів України.

2.ПОНЯТТЯ АДМІНІСТРАТИВНО_ПРАВОВОЇ НОРМИ

Адміністративно-правові норми — встановлені, ратифіковані або санкціоновані державою, забезпечені при необхідності її примусовою силою, загальнообов'язкові, формально визначені правила поведінки, які надають учасникам суспільних відносин, що складають предмет адміністративного права, юридичні права й покладають на них юридичні обов'язки. Адміністративно-правовим нормам притаманні такі риси:

1) це вид правової норми, а отже, їй притаманні всі ознаки останньої (загальнообов'язковість, формальна визначеність, забезпечення її виконання державними примусом та ін.);

2) вони спрямовані на реалізацію не приватного, а публічного інтересу;

3) за їх допомогою забезпечується функціонування публічної адміністрації;

4) предмет їх регулювання становить широке коло суспільних відносин, що складаються в процесі публічного управління, надання адміністративних послуг, застосування заходів адміністративного примусу до фізичних та юридичних осіб, оскарження дій та рішень суб'єктів владних повноважень;

5) вони забезпечують реалізацію регулятивної та охоронної функцій адміністративного та інших галузей права в багатьох сферах суспільного життя (економіка, освіта, будівництво, охорона здоров'я, внутрішні справи та ін.);

6) вони є головним інструментом реалізації методу адміністративного права, тобто в них закріплюються приписи, заборони та дозволи, що використовуються публічною адміністрацією для регулювання суспільних відносин;

7) вони не систематизовані, а містяться в різних за юридичною силою нормативно-правових актах: законах, підзаконних нормативно-правових актах публічної адміністрації, в тому числі органів місцевого самоврядування;

8) серед джерел адміністративно-правових норм домінують акти одностороннього волевиявлення (укази, розпорядження, накази).

Класична модель правової норми передбачає обов'язкову наявність трьох взаємопов'язаних частин: гіпотези, диспозиції і санкції. У свою чергу гіпотеза вказує на фактичні умови, за яких діє норма права. У диспозиції формулюється саме правило поведінки. Санкція адміністративно-правової норми — це її частина, в якій вка- зуються заходи державного або громадського впливу, що застосовують- ся до осіб, які порушили диспозицію.

Необхідно зазначити, що класична структура норми зустрічається до- сить рідко, як правило, зустрічається двочленна структура норми (гіпоте- за і диспозиція), а санкція передбачається в інших нормах (як правило, у КУАП тощо).

3. Правовий статус іноземців та осіб без громадянства в Україні

Правовий статус іноземців в Україні визначають Конституція України, Закон України "Про правовий статус іноземців" від 4 лютого 1994 р. (зі змінами), Закон України "Про біженців" від 21 червня 2001 р., інші нормативні акти України та міжнародні договори України.

Основний принцип, на основі якого встановлюється правовий статус іноземців в Україні, закріплений в ст. 26 Конституції: іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими ж правами і свободами, а також мають такі ж обов'язки, що і громадяни України, за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.

Правовий статус різних категорій іноземців має певні особливості. Це, зокрема, стосується:

• іноземців, які іммігрували в Україну на постійне проживання (дозвіл на це згідно зі ст. З Закону "Про правовий статус іноземців" можуть отримати лише ті іноземці, які мають в Україні законне джерело існування; перебувають у близьких родинних стосунках з громадянами України; перебувають на утриманні громадян України; мають на своєму утриманні громадян України);

• іноземців, які іммігрували в Україну для тимчасового працевлаштування;

• політемігрантів (іноземців, яким надано притулок на території України);

• біженців;

• осіб, які користуються дипломатичними і консульськими привілеями та імунітетами;

• іноземців, які перебувають на території України на підставах, передбачених міжнародними договорами України (наприклад, військовослужбовці іноземних держав);

• нелегальних мігрантів.

У повному обсязі надані Конституцією та чинним законодавством України права і свободи можуть реалізувати лише ті іноземці, які постійно проживають в Україні.

Іноземці та особи без громадянства можуть в'їжджати в Україну та виїжджати з України за дійсними національними паспортами або документами, які їх замінюють. При цьому вони повинні одержати в'їзну та виїзну візи, якщо інше не передбачено законодавством України та міжнародними договорами України.

Закон «Про правовий статус іноземців» передбачає умови, за яких в'їзд в Україну та виїзд з України іноземців не дозволяється. Зокрема, в'їзд в Україну не дозволяється, якщо він буде суперечити інтересам безпеки України, охорони громадського порядку, якщо це необхідно для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, що проживають в країні тощо. Виїзд іноземців з України може бути заборонено у випадках: коли щодо них ведеться дізнання чи попереднє слідство або кримінальна справа розглядається судом; у разі засудження за вчинення злочину; коли такий виїзд суперечить інтересам забезпечення безпеки України тощо.

Іноземці на території України несуть відповідальність на загальних підставах. Іноземцю, який порушує законодавство України, якщо ці порушення не передбачають адміністративної або кримінальної відповідальності, може бути скорочено термін перебування в Україні. За рішенням органу внутрішніх справ або Служби безпеки України іноземець може бути видворений за межі України, якщо його дії суперечать інтересам забезпечення безпеки України або охорони громадського порядку; якщо це є необхідним для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України; якщо він грубо порушив законодавство про правовий статус іноземців.

Іноземець зобов'язаний залишити територію України у термін, зазначений у рішенні про видворення. Іноземці, які ухиляються від виїзду, підлягають із санкції прокурора затриманню і видворенню у примусовому порядку. Затримання допускається лише на термін, необхідний для видворення.

Згідно із Законом "Про правовий статус іноземців" (ст. 32) витрати, пов'язані з видворенням іноземців, відшкодовують іноземці, які підлягають видворенню, або фізичні, юридичні особи, які приймають цих іноземців, влаштовують їх незаконні в'їзд, проживання, працевлаштування, сприяють в ухиленні від виїзду після закінчення терміну перебування.

4.

В України останнім часом відбулися безпрецедентні явища – іноземна інтервенція, окупація, тероризм, АТО. Вони мають соціальні наслідки, які призвели до великої кількості внутрішньо перемішених осіб та порушень прав людини. Таких громадян України зараз називають вимушеними переселенцями, що підкреслює мотиви їх переміщення – вони вимушені залишати свої домівки, щоб зберегти власне життя та життя близьких, щоб уникнути насилля та політично мотивованого переслідування за свої переконання.

Внаслідок окупації АРК, масових порушень прав людини на території кримської автономії, злочинної діяльності сепаратистських та проросійських терористичних організацій у Донецькій та Луганській областях: вбивств, викрадень, катувань, спричинення терористами бойових дій, виникла ситуація масової вимушеної міграції з даних територій. Особам, які мають пакет документів, необхідного узаконення перебування в інших областях, надається статус біженців або вимушених переселенців з тимчасово окупованих територій.

Вимушені переселенці мають невід’ємне право на забезпечення тимчасовим житлом, усіма необхідними засобами для нормального проживання, працевлаштування, отримання медичної допомоги, всіх видів державної соціальної підтримки, зокрема пенсії, компенсації.

19 червня 2014 року Верховна Рада України прийняла Закон “Про правовий статус осіб, які вимушені залишити місця проживання внаслідок тимчасової окупації Автономної Республіки Крим та м. Севастополя та обставин, пов’язаних з проведенням антитерористичної операції на території України”.

В даному законі прописано, що переміщені особи мають право на документ, який підтверджуватиме їх статус.Цей документ має видавати Міграційна служба. Також, даним законом визначається право на житло в регіонах, які будуть окремо визначені. У випадку, якщо особа не погодиться, а захоче жити в іншому регіоні, то право на житло вона втратить. Закон “Про правовий статус осіб, які вимушені залишити місця проживання внаслідок тимчасової окупації Автономної Республіки Крим та м. Севастополя та обставин, пов’язаних з проведенням антитерористичної операції на території України” передбачає, що вимушені переселенці мають право на отримання грошової допомоги на себе та кожного з неповнолітніх членів сім’ї. Держава гарантує дотримання трудових прав та права на освіту.

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]