2. Класифікація груп

Існує велика кількість поглядів щодо класифікації соціально-психологічних груп. Перш за все з позиції безпосередніх взаємозв’язків групи поділяються на умовні і реальні.

Умовні – за віком, статтю, політичним періодом. Таке абстрагування використовується зі статистичною метою, члени групи можуть не перебувати у взаємодії, не спілкуватися і не знати один одного.

Реальні – спільноти, пов’язані між собою об’єктивними відносинами.

Реальні групи в свою чергу діляться на Лабораторні (штучно об’єднані групи, що створені для якоїсь тимчасової діяльності) та Природні (усталене об’єднання людей у житті та спільній діяльності).

За кількісною ознакою природні групи поділяються на Великі та Малі.

Велика група – об’єднання, члени якого не перебувають у безпосередній взаємодії. Може співпадати з умовною. Стає реальною, якщо членів поєднують структурно-формальні (комунікативні, рольові) і соціально-психологічні характеристики (цінності, норми).

Мала група – не чисельна група (3-15 чол., іноді 45) осіб, об’єднаних загальною соціальною діяльністю, які безпосередньо спілкуються, сприяють виникненню емоційних відносин, виробленню групових норм і розвитку групових процесів. Деякі дослідники виокремлюють окрім великих та малих груп ще й Середні.

Середня група – об’єднання людей на рівні статусів, відносини між якими опосередковані офіційною структурою організації (учбових колектив, працівники підприємств).

Великі групи також поділяються на стихійні (загалом це натовп, юрба та публіка ) і стійкі (класи, етноси, народності). Малі групи представлені великим різноманіттям. Виокремлюють:

Первинні і вторинні (Ч.Кулі)­ – ті, що мають/не мають безпосередній контакт;

Відкриті і закриті – за ступенем доступності для суспільства;

Формальні і неформальні (Е.Мейо) – за рівнем запрограмованості позицій членів;

Референтні групи – ті, до яких індивід відносить себе психологічно і на цінності й норми яких він орієнтується. Розробка основних положень сучасної теорії референтної групи починається з 40-х років ХХ ст.

Поняття „референтна група” було запропоноване Г.Хайманом в 1942 р. Т.Ньюком виділив позитивні й негативні референтні групи. Під першими розуміються такі групи, норми й орієнтації яких приймаються індивідом і які викликають в індивіда прагнення бути прийнятим цими групами. Негативною референтною групою вважається така група, що викликає в індивіда прагнення виступити проти неї і членом якої він не хоче себе вважати.

На думку Т.Шибутані, у кожного індивіда стільки ж референтних груп, скільки каналів комунікації, причому сила їхнього впливу на поведінку індивіда досить різна.

Групи членства – групи, до яких особистість може входити, але вони не значимі для неї. Поняття „групи членства” було запропоновано М.Шеріфом.

Постійні і тимчасові – за ознакою тривалості.

Впродовж життя людина може входити до різних груп, причому у кожен конкретний проміжок часу вона одночасно належить до багатьох груп.

3. Поняття малої групи та її меж

Питання малої групи почали вивчати давно, але дискусійним залишається питання стосовно самого поняття „мала група”. Існує точка зору, що нижня межа групи є діада, тобто 2 учасники, але за таких умов унеможливлюється прояв усіх динамічних процесів. У разі конфліктної ситуації вірогідність розпаду діади збільшується. Коли група складається з 3 членів, тобто тріади, в ситуації конфлікту більш вірогідно вирішення питання за допомогою третього члена групи.

Беззаперечними характеристиками малої групи є:

• можливість взаємодіяти з кожним;

• наявність постійної мети спільної діяльності;

• наявність у групі організаційних засад – функція керівництва;

• розподіл персональних ролей;

• наявність емоційних відносин;

• вироблення специфічної групової культури.

Отже, мала група – не чисельна група людей (3-15 чол., іноді 45 осіб), об’єднаних спільною соціальною діяльністю, які безпосередньо спілкуються, що сприяє виникненню емоційних відносин, виробленню групових норм і розвитку групових процесів.