3. Каузальна атрибуція як механізм розуміння іншої людини.

Окрім стереотипізації виокремлюють ще одне дуже важливе явище для процесу соціальної перцепції – каузальну атрибуцію. Ф.Хайдер вважав, що людям властиво міркувати так: „Погана людина має погані риси, добра – хороші риси”. Тому і визначення причин поведінки і рис характеру здійснюється за схемою: „поганим” завжди приписують „погані” вчинки, а „добрим” – „добрі”.

Каузальна атрибуція – своєрідна суб’єктивна інтерпретація та оцінка людиною причин і мотивів поведінки інших на основі буденного життєвого досвіду. Вона може стосуватися не тільки сприймання окремих людей, а й соціальних груп та самої себе.

Ф. Хайдер виділив 5 рівнів атрибуції, залежно від рівня інтелектуального розвитку людини:

0 – причинно-наслідковий зв'язок – глобальна.(людина відповідальна за все, до чого вона має відношення);

1 – людина відповідальна за події, які відбулися з нею без її активності;

2 – людина відповідальна за те, що могла передбачити й чому могла запобігти, але не зробила цього;

3 – людина відповідальна за те, що мала намір зробити;

4 – всі вчинки пояснюються не тільки намірами, але й об'єктивними факторами.

Лі Росс на основі спостереження поведінки інших описав фундаментальну помилку атрибуції, яка полягає в тому, що відбувається недооцінка ситуативного фактору при оцінюванні себе і переоцінка особистісного при оцінці інших.

Часто результатом спілкування є виникнення атракції – процес формування привабливості якоїсь людини для сприймаючого й продукт цього процесу - вид соціальної установки на іншу людину, де переважає емоційний компонент, коли цей «інший» оцінюється переважно в категоріях, властивих афективним оцінкам. На думку вчених виникненню атракції сприяють повторювані контакти, спільне переживання емоцій, схожість вербальних і невербальних характеристик, фізична привабливість.

Основні поняття: соціальної перцепції, аперцепція, ідентифікація, емпатія, атракція, рефлексія, каузальна атрибуція, пізнавальний, моральний, комунікативний егоцентризм, естетичний, інтелектуальний, моральний, емоційний, соціальний бар’єри взаєморозуміння, антропологічні, етнонаціональні, соціально-статусні, соціально-рольові, експресивно-естетичні, вербально-поведінкові стереотипи, механізм проекції, ефект первинності, ефект новизни, ефект ореолу, ефект пріоритету, ефект поблажливості, перцептивні здібності.

Основна література: 7, 15, 16, 22, 33, 39, 41, 46, 50, 53, 62, 68.

Додаткова література: 74, 95, 101, 107, 114, 126, 127, 138, 149, 185, 188, 200, 216.

Змістовний модуль ІV. Проблеми взаємодії в соціальній психології

Лекція 10. Взаємодія і соціальний вплив (2год.)

План

1. Особливості взаємодії в соціальній психології.

2. Загальна характеристика міжособистісного впливу.

3. Види міжособистісного впливу.

4. Характеристика видів психологічного впливу.

1. Особливості взаємодії в соціальній психології.

Види взаємодії:

1. Співробітництво. Воно передбачає такі дії, які сприяють організації спільної діяльності, забезпечують її успішність, узгодженість, ефективність. Цей вид взаємодії позначають також поняттями «кооперація», «згода»,«пристосування», «асоціація».

1. Суперництво. Цю групу утворюють дії, які певною мірою розхитують спільну діяльність, створюють перепони на шляху до порозуміння, їх позначають також поняттями «конкуренція», «конфлікт», «опозиція», «ди­соціація».

Основні наукові погляди на взаємодію та її структуру.

Теорія соціальної дії (М. Вебер, Т. Парсонс та ін.), яка в різних варіантах описувала індивідуальний акт дії, а також компоненти взаємодії: люди, зв'язок між ними, вплив один на одного. Головне своє завдання вона вбачала в пошуку домінуючих чинників мотивації дій.

Американські соціальні психологи Дж. Тібо і Г. Келлі обґрунтували модель діадичної взаємодії (взємодія в діа­ді), сутність якої зводиться до таких положень: будь-які міжособистісні взаємини є взаємодією, реальним обміном поведінковими реакціями в межах певної ситуації; взаємодія з більшою вірогідністю продовжуватиметься і позитивно оцінюватиметься учасниками, якщо вони матимуть вигоди з неї; для з'ясування наявності чи відсутності вигоди кожен учасник оцінює взаємодію з точки зору знаку і величини результату, який є сумою винагород і втрат внаслі­док обміну діями.

Розгляд взаємодії з позицій концепції символічного інтеракціонізму пов'язаний з ім'ям американського соці­ального психолога Дж.Т. Міда. Взаємодія в ній розгляда­ється як вихідний пункт будь-якого соціально-психологіч­ного аналізу. Головна ідея концепції символічного інтеракціонізму полягає в таких положен­нях: особистість формується у взаємодії з іншими людьми; механізмом цього процесу є контроль дій особистості, що має у своїй основі уявлення оточення про людину.

Структурний опис взаємодії представлений і в трансакційному аналізі Е. Берна, який розглядав її через дина­міку міжособисгісних позицій партнерів, позначивши їх як Дитина, Дорослий, Батько. Їх взаємодія є ефективною, якщо трансакції збігаються.

За твердженнями Г. Андреєвої, взаємодія як організа­ція спільної діяльності людей сприяє розкриттю смислу їх конкретних дій.

Серед різноманітних поведінкових форм у міжособистісній взаємодії найбільшу увагу соціальних психологів привертають деструктивні форми взаємодії, конфліктна взаємодія, взаємодія на основі дружби і любові, альтруїс­тична поведінка у взаємодії.