Змістовний модуль ііі. Основи психології спілкування

Лекція 7. Соціально-психологічна характеристика спілкування (2год.)

План

1. Поняття спілкування в соціальній психології.

2. Функції та види спілкування.

3. Індивідуальні та типові особливості спілкування

4. Структура спілкування.

1. Поняття спілкування в соціальній психології

Спілкування як феномен соціальної психології. Соціальна психологія аналізує, перш за все, ті закономірності людської поведінки і діяльності, які обумовлені фактом спілкування і взаємодії людей. Головна задача, яка стоїть перед соціальною психологією - розкрити конкретний механізм «вплетіння» індивідуального в тканину соціальної реальності, щоб зрозуміти, який результат дії соціальних умов на діяльність особистості. Сама особистість, з одного боку, вже «продукт» цих соціальних зв'язків, а з другого боку, - їх активний творець. Спостерігається взаємодія особистості і суспільства в цілому, тому дослідження особистості є завжди іншою стороною дослідження суспільства.

Спілкування – складний , багатоплановий процес встановлення і розвитку контактів між людьми, породжуваний потребами у спільній діяльності , який передбачає обмін інформацією, взаємодію, сприймання та розуміння між його учасниками. Сукупність всіх взаємодій між людьми неоднорідна. Вона включає як широкі контакти із суспільством, так і спілкування з товаришами, батьками, вчителем тощо, тому виділяють рівні спілкування: макрорівень, мезарівень та мікрорівень.

1. Макрорівень охоплює всю сукупність взаємозв’язків людини з виділенням певних ліній спілкування (в шкільному житті, вдома, в спортивній секції, на відпочинку). Він розкриває все коло спілкування людини.

2. Мезарівень передбачає вивчення контактів людей при спільному розв’язанні задачі. Спілкування розглядається як процес встановлення контактів, формування спільного плану роботи, узгодження дій. Це спілкування обмежується початком і завершенням розв’язання спільної задачі.

3. Мікрорівень включає вивчення елементарних одиниць спілкування – окремих взаємодій, кожна з яких охоплює дію одного учасника і відповідну дію іншого. Наприклад, такі види взаємодій, як: питання - відповідь, спонукання – виконання.

2. Функції та види спілкування.

Функції спілкування:

1. Інформаційно-комунікативна: в ході спілкування здійснюється прийом та передача інформації. Це дуже важливо для організації діяльності. Її учасники повинні володіти спільною інформаційною основою для координації і узгодження дій. Так, двоє можуть зіграти в шахи, тільки якщо обидва гравці знають правила гри. Якщо ні, то спочатку треба створити спільну інформаційну основу – правила гри, якими володіє один, повинен засвоїти і інший.

2. Регуляційно-комунікативна, спрямована на зміну поведінки учасників спілкування. Регуляція здійснюється у трьох напрямках: а) людина регулює свою поведінку; б) поведінку інших., спонукаючи їх розпочати або припинити дії, посилити чи послабити їх, виправити; в) поведінка людини регулюється з боку її партнерів по спілкуванню.

3. Афективно-комунікативна: весь спектр людських емоцій виникає і розвивається у спілкуванні. У групі людей створюється загальний емоційний стан, який впливає на психологічний клімат, сприятливий або несприятливий для діяльності.

Види спілкування.

Будь-яке спілкування можливе на 3 рівнях: соціально-рольовому, діловому і інтимно-особистісному.

Американський психолог Е.Берн виділяє шість видів спілкування: нуль-спілкування (мовчазна черга перед кабінетом); ритуали (привітання, співчуття, прощання); марнування часу: світське спілкування; розваги; робота; ігри , коли людина зображує одне, а має на увазі інше; близькість.

3. Індивідуальні та типові особливості спілкування.

Динамічна сторона комунікативної поведінки (домінантна або недомінантна манера спілкування, лабільність або ригідність поведінки тощо). Порушення спілкування. Вплив особливостей темпераменту, характеру, самоствердження, домінуючих інтересів, звичних соціальних ролей, субкультурних стереотипів особистості на індивідуальний стиль спілкування.

Найбільш загальне і комплексне поєднання особистісних властивостей (потреб, темпераменту, характеру, самооцінки, звичок, спрямованості особистості) детермінує, за А. Б. Добровичем, особиєтісні орієнтації людей, які визначають типо­вий характер її спілкування.

А. Б. Добрович показує також індивідуальні особливості спілкування, застосовуючи інший критерій їх оцінки, який він пов'язує з поняттям "рівень спілкування".

Примітивний рівень характеризується тим, що ставлення до партнера в спілкуванні визначається тим, чи потрібен він суб'єкту в даний момент. Якщо він потрібен, до нього вияв­ляється увага та люб'язність, а якщо ні, то можна й не дуже опікуватися ввічливістю та уважністю.

Йому протистоїть конвенційний рівень, який полягає н тому, що партнери начебто домовляються (заключають кон­венцію) про те, що вони поважають один одного. Таке визна­чення, можливо, нагадує щось нещире, але практично така уявна згода означає достатньо поважливе, ввічливе ставлення до будь-якого співрозмовника; тобто культурно витриманий характер спілкування.

Діловий рівень спілкування характерний майже для всіх людей у ситуаціях виконання якоїсь спільної справи. Він по­лягає в тому, що звернення партнерів один до одного можуть бути позбавлені ритуальних формул ввічливості ("будь лас­ка", "чи не змогли б ви..."), є лаконічними, скороченими, але це не сприймається як неввічливість.

Стандартизований рівень спостерігається у тих ситуаціях, коли один або обидва партнери змушені для вирішення свого завдання займати певну статусну позицію, наприклад, керівника, інспектора, контролера, підлеглого, прохача. Ця по­зиція потребує від її виконавця певної поведінки, наприклад, суворості і вимогливості (міліціонер, контролер у трамваї, ви­кладач на екзамені) або, навпаки, поступливості і прохаючого виразу ("заєць" у транспорті, студент на екзамені), або постійної привітності (продавець у фірмовому магазині, сек­ретар в офісі). Партнери начебто надягають маски, отримуючи таким чином "контакт масок". Типовими є "маска тигра" (су­ворості), "маска зайця" (покірливості), "маска нуля" (бажанняуникнути контакту), "маска клоуна" (демонстрація певної власної чудернацькості, аби виправдати неприємну для інших поведінку), "маска Гуїнплена" (незмінна посмішка).

Ігровий рівень є типовим для тих ситуацій, коли людина хоче дуже подобатися партнеру і "грає себе в найкращому варіанті, "стоїть навшпиньках", що властиве, насамперед ситу­аціям залицяння. Суб'єкт уникає прояву своїх негативних якостей, наприклад, необізнаності, скупуватості, несміливості, певних поганих манер, виявляє великий інтерес до слів і справ партнера, високо оцінює усі його вислови і вчинки. Цей рівень і створює ті "рожеві окуляри", через які закохані дивляться один на одного.

Духовний рівень є характерним для ситуацій спілкування суб'єкта з дуже шанованою, авторитетною особою, наприклад, відомим спеціалістом уданій галузі, вченим, керівником, пись­менником тощо. Тут виявляється повна довіра і повага до слів цієї особи, мінімальна установка на критичний аналіз її слів.

Маніпулятивний рівень спостерігається в тих випадках, коли суб'єкт намагається за допомогою різних прихованих ко­мунікативних засобів (підтекстів, замовчування, натяків, іронії) отримати від партнера матеріальну чи психологічну ви­году. Маніпулювання з метою матеріальної вигоди поширене в торгівлі та в ситуаціях різних ділових переговорів. Тут вико­ристовуються, наприклад, гра на нетерплячості партнера (спеціальним затягуванням, відкладанням), провокування, замішання та дезорієнтація, гра на жадібності (незначним зни­женням цін), маленькі "безкорисливі" послуги, провокування інтересу до маніпулятора (наприклад, кокетування з боку при­вабливої жінки), гра на почутті безвиході ("більш такого това­ру не буде, оце останнє"), заплановані "важкі" поступки, про­вокування захисних реакцій.

Однією з основних детермінант індивідуального характе­ру спілкування є переважання в структурі "Я" особистості однієї з позицій: батька, дорослого чи дитини — грунтовно досліджене в теорії транзактного аналізу Е. Берна (3. Берн, 1992).

Індивідуальні типові стилі комунікативної поведінки: збалансований, відчуджений, слухняний, опікуючий, владний (В.В.Латинов).

Структура спілкування включає три сторони: комунікативну (обмін інформацією); перцептивну (сприймання людини людиною); інтерактивну (обмін діями). Інтерактивна сторона спілкування це умовний термін для позначення характеристики тих компонентів спілкування, які пов’язані із взаємодією людей, з безпосередньою організацією спільних дій.

Основні поняття: спілкування, комунікація, усамітнення, перцептивний, комунікативний, інтерактивний компоненти спілкування, макрорівень, мезорівень, мікрорівень спілкування, імперативний, маніпулятивний, діалогічний типи спілкування, міжособистісне і ділове спілкування, негативний та демократичний типи спілкування, конвенційні, ситуативні, насильницькі обмеження спілкування.

Основна література: 15, 16, 20, 22, 33, 37, 41, 46, 47, 56, 59, 63.

Додаткова література: 89, 90, 106, 107, 109, 110, 132, 148, 149, 175, 185, 192, 193, 197, 201, 218.