3. Феномен підприємницької діяльності та проблеми соціального управління

У зв’язку з переходом багатьох країн світу до ринкової економіки досить актуальним є питання щодо підприємницької діяльності та соціального управління, особливо у сфері промислового виробництва. При цьому в економічно розвинутих країнах паралельно з фігурою підприємця стоїть особистість менеджера, який управляє виробничим процесом. Згідно з В. Далем, займатися підприємницькою діяльністю – значить займатися якоюсь новою справою із значним економічним та фінансовим оборотом. А що стосується менеджера, то це найманий працівник у сфері управління, який володіє професійною підготовкою в галузі менеджменту ( теорії та практики управління). Взаємодія підприємця та менеджера з навколишнім соціальним середовищем є своєрідна “гра”, в якій вони реалізують свої інтереси, керуються як загальноприйнятими, так і власними правилами гри для досягнення поставлених цілей. При цьому підприємець застосовує лише ті правила гри, які стосуються прибутку, капіталу. Світ підприємця – це простір, наповнений ним самим, простір його гри. Стан процвітання в підприємництві вимірюється не кількістю грошей та інших матеріальних благ, а способом життя, психологічним станом людей (життєвий оптимізм, інтелектуальне та емоційне сприйняття тих чи інших подій і ситуацій, уміння приймати серйозні і розумні рішення тощо). "Економіка – це уміння користуватися життям щонайкращим чином”, - стверджував відомий англійський письменник та економіст Бернард Шоу.

Контрольні запитання та завдання

1. Назвіть найважливіші функції соціального управління та поясніть їх.

2. Чим визначається імідж (соціальний статус) та авторитет керівника?

3. Авторитарний та демократичний типи керівників: чим вони розрізняються?

Теми рефератів:

1. Особливості соціального управління на рубежі двох тисячоліть.

2. Підприємницька діяльність як феномен ринкової економіки.

Література

1. Бельчиков Я.М., Бирштейн М.М. Деловые игры. – Рига, 1989.

2. Наумова С.А. Типология работников: вопросы управления // Социолог.исследов.- 1991. - № 2.

3. Омаров А.М. Руководитель. Размышления о стиле управления. – М., 1987.

4. Хруцкий В.Е. Управленческий потенциал в промышленности США. – М., 1988.

5. Шепель В.М. Управленческая этика. – М., 1989.

6. Фетисов Э.Н. и др. О социальных аспектах предпринимательства // Социологич.исследов. – 1993. - № 1.

7. Форд Г. Моя жизнь, мои достижения. – М., 1989.

8. Маковецкий А.М. Соціологія організації та управління. Навч. посібник. – Чернівці, 2006.

9. Макмиллан Ч. Японская система управления.- М., 1988.

Тема 5. Соціологія особистості

• Основні наукові підходи до розуміння сутності людини

• Соціологічна структура особистості

• Сучасні теорії соціалізації особистості

1. Основні наукові підходи до розуміння сутності людини

Людину вивчає багато наук. Звичайно, постає питання про те, в чому ж полягає специфіка саме соціологічного розуміння її сутності? Соціальна сутність людини виявляється в її соціальних якостях: соціально визначена мета діяльності; соціальні ролі і позиції; очікування відносно цих позицій і ролей; норми, цінності і знакова система, що використовуються; рівень освіти, система знань; професійна підготовка; працездатність; самостійність у прийнятті рішень; активність.

Сукупність різних підходів щодо розуміння сутності людини можна звести до трьох основних концепцій проблеми людини залежно від трактування співвідношення біологічного та соціального: біологізаторська, суто соціальна (соціологізаторська), біосоціальна.

Суть біологізаторської концепції полягає в тому, що біологічні фактори вирізняють як головні, визначальні в життєдіяльності людини. Одним із представників такого розуміння природи людини був З.Фрейд, який звернув увагу на негативні ірраціональні властивості людини, пов'язані з її біологічною природою і психікою. Він стверджував, що сексуальні потреби є головними в людській природі і "доводи розуму безсилі проти їх пристрастей".

Сутність соціологізаторського розуміння людини: трактування її як суто соціальної, предметно-діяльнісної істоти, лише як носія суспільних співвідносин. Серед характеристик соціологізаторського розуміння людини, можна виокремити такі:

- перебільшення ролі соціальних впливів на людину;

- абсолютизація ролі соціального стосовно психіки людини;

- ігнорування індивідуального рівня буття людини;

- ігнорування індивідуальних відмінностей людей.

Як бачимо, ні біологізаторська, ні соціологізаторська концепції не в змозі дати наукові пояснення природи людини.

Пітирим Сорокін писав, що людина та її історія виявляються найскладнішими явищами у світі. Пояснити їх за допомогою якогось одного принципу - справа безнадійна. Звідси - хибність і безнадія моністичних теорій, що роблять спроби пояснити історію та діяльність людей за допомогою якогось одного фактора.

У прагненні подолати однобічність й об'єднати раціональні елементи кожної з розглянутих крайніх позицій виникла біосоціальна концепція людини. У цій концепції людська природа розглядається як біосоціальна. Людина при цьому трактується як істота, що живе за біологічними та соціальними законами. У ній існують як соціальна (головна), так і повноцінна біологічна сторони, які перебувають у діалектичній єдності.