4. Соціальна стратифікація та соціальна мобільність а) Соціальна стратифікація

Одні соціальні групи мають більше доступу до соціальних благ і ресурсів і є привілейованими - багатими, владними, престижними, освіченими, а інші мають обмежений доступ до соціальних благ, і, відповідно, є непривілейованими – бідними, безвладними, непрестижними і неосвіченими. Таку систему соціальної нерівності в соціології називають стратифікацією. Cлід розрізняти поняття „нерівність” і „несправедливість”. Нерівність – це соціально зумовлений стан, а несправедливість – це прояв егоїстичних інтересів. Несправедливість має дестабілізуючий характер, вона шкідлива як для суспільства загалом, так і для конкретного індивіда.

Соціальна стратифікація – це ієрархія соціальних спільнот за критерієм соціальної нерівності, яка вимірюється рівнем багатства, влади і престижу. Етимологічно слово „стратифікація” походить від двох слів: лат. stratum – пласт, прошарок землі, та італ. facere – робити.

Дослідження соціальної стратифікації – одна з найважливіших галузей соціології. Становище, яке займають люди всередині суспільства, їх доступ до матеріальних ресурсів впливають на всі аспекти їхнього життя: від народження до смерті – від освіти, роботи і здоров’я до цінностей, переконань і поведінки. Такі речі, як нестача або відсутність грошей, відсутність роботи, низький рівень освіти, погані житлові умови, слабке здоров’я, погане харчування та інші безпосередньо впливають на „свободу вибору” індивіда.

Можна виділити наступні особливості стратифікації:

1) верхня страта значно менша; при цьому, у сучасних розвинутих суспільствах нижчий клас в кількісному відношенні поступається середньому.

2) відносини між прошарками є відносинами нерівності: верхні прошарки більш привілейовані;

Центральне місце в сучасній ієрархії соціальних спільнот займають класи. Поняття класів є центральним у марксизмі, хоча сам К.Маркс не дав його чіткого визначення та в різних працях позначав ним різні суспільні прошарки. Відповідно, марксизм не містить чіткого переліку ознак, за яким та чи інша соціальна група конституюється у певний клас. Визначальним у Марксовому розумінні класів була їх економічна зумовленість, тобто клас (позиція у суспільстві) повністю залежить від місця людини в економічній системі, насамперед від контролю над засобами виробництва.

Одним із перших критиків К.Маркса був М.Вебер, який вважав, що класовий поділ випливає не лише з контролю над засобами виробництва, а й з тих економічних відмінностей, які прямо не пов’язані із власністю. Такі джерела передбачають професійну майстерність, компетенцію, кваліфікацію. Ринкового значення тут набувають рівень освіти і якість навчальних сертифікатів, особистий творчий потенціал. Окрім цього, Вебер вважає класову ознаку недостатньою, щоб дослідити соціальну структуру суспільства, тому він вводить поняття статусу і партійної приналежності. Статус характеризує відмінність між соціальними групами за критерієм престижу. Він необов’язково збігається з класовим становищем, але приносить відповідну матеріальну чи моральну користь і прибуток. Отже, якщо за попередніх типів стратифікації достатньо було одного параметра, класове структурування передбачає застосування сукупності критеріїв.

Клас – це велика група людей, які мають подібний соціальний статус у системі стратифікації та вирізняються певними культурними особливостями стилю життя і світосприймання. Отже, класовими критеріями є багатство, влада, престиж, а також стиль життя і світосприймання.

Іноді люди при визначенні свого класового статусу наголошують на майновому, а іноді на професійному статусі. Хоча вони є основними при визначенні класу, але акцентування на чомусь одному є некоректним. Зауважимо, що для кожного суспільства характерна своя система цінностей, яка визначає у грошовому вимірі багатих і бідних, своя система престижності професій, своє розуміння влади. Отже, домінантою у співвідношенні різних критеріїв виступає система цінностей, яка панує в конкретному суспільстві.

Прийнято виділяти три класи: нижчий (бідні), середній (заможні) та вищий (багаті). До нижчого класу відносять людей, матеріальні ресурси яких дозволяють задовольняти лише обмежені потреби в їжі, одязі та житлі. Середній клас може дозволити собі ширше коло задоволення вищеназваних потреб, а також такі потреби, як відпочинок, подорожування тощо. Вищий клас складають люди, фінансовий стан яких набагато перевищує межі задоволення звичайних людських потреб.

Існує декілька взаємопов’язаних підходів, які пояснюють причини соціальної нерівності, зокрема функціоналістський і конфліктологічний. Функціоналісти пояснюють нерівність, виходячи з диференціації соціальних функцій, які закріплюються за різними його групами в процесі суспільного поділу праці. В результаті життєдіяльності суспільства в ньому утворюються великі групи людей, які концентрують у своїх руках більшу чи меншу частину суспільних ресурсів та набувають можливостей ними розпоряджатись. Відповідно, в очах решти суспільства вони є більш-менш престижними. Статуси, якими володіють люди, що до них належать, є по-різному бажаними для інших. У такий спосіб суспільство спрямовує прагнення, амбіції людей на досягнення статусів, які дають максимальну користь для нього і максимально комфортне становище для особистості. За правилами до конфліктологічного підходу соціальна стратифікація не є необхідною і неминучою, а виникає з боротьби груп, з конфлікту між ними. Панує той, хто володіє засобами виробництва. Вся історія суспільства – це історія боротьби класів.