4. Преанімістичні теорії

Щодо прихильників еволюціонізму, то вони, розуміючи недоліки анімістичної концепції, намагалися її вдосконалити, або поставити на її місце т.зв. преанімістичні концепції.

Прихильники преанімізму не заперечували, що анімістичні вірування могли виникнути приблизно так, як описував Е.Тайлор, але вони вважали, що анімізму передували більш примітивні релігійні погляди. На думку Джона Хьюіта, це була віра в безособову таємничу силу, Ріхарда Каруца – еманізм (віру у випромінювання таємних сил та предметів), Пітер Сентів – динамізм (віра в магічну дієву силу речей). Л.Я.Штернберг висунув концепцію, згідно з якою віра в душу була не першою, а третьою стадією розвитку релігійних уявлень (спочатку аніматизм – віра у всезагальну оживленість, потім “відкриття духів” й лише потім віра в душу).

Досить відомими були погляди на походження та еволюцію релігії Джона Фрезера. На його думку, “первісна людина” спочатку вірила в свою здатність впливати на оточуючу природу шляхом “симпатичної магії”. Це т.зв. “стадія магії”. Пізніше, переставши вірити в цю здатність, вона прийшла до думки, що предмети і явища природи підпорядковуються волі духів та богів, до яких вона і стала звертатися з молитвами. Це “стадія релігії”. З часом “стадія релігії” змінюється “стадією науки”: людина пізнає закони природи і оволодіває ними. При цьому Дж. Фрезер вбачав деяку формальну спільність між першою та третьою стадією розумового розвитку людини – між магією та наукою: і та, і друга виходять із уявлення про незмінність протікання природних явищ, в той час як релігія допускає їхнє порушення через чудесне втручання божества.

Деякі релігієзнавці-еволюціоністи намагалися відійти від розуміння релігії як розумової діяльності людини. Вони відзначали, що в релігії важливу роль відіграють не стільки уявлення, скільки емоції, імпульсивні та рефлекторні рухи. Щодо уявлень, то вони з’явилися пізніше як осмислення дій, що стали звичними. На такій позиції, зокрема, стояв Роберт Маррет, який, власне, і ввів термін “преанімізм”, потім Конрад Прейсс, Альфред Фіркант та інші.

Соціологічний підхід до вивчення релігії

1. Погляди Е. Дюркгейма та його прибічників на релігію.

2. Пояснення походження релігії Люсьєном Леві-Брюлем. Теорія “дологічного мислення”.

3. М.Вебер про роль релігії в господарському й суспільному житті.

1. Погляди Еміля Дюркгейма та його прибічників на релігію

Представники еволюціоністської школи переважно розглядали первісну людину як мислителя, яка саме в результаті осмислення навколишньої дійсності прийшла до релігійних вірувань.

Інший підхід у цьому плані продемонстрували представники соціологічної школи Еміля Дюркгейма (1858-1917). Е.Дюркгейму належить робота “Елементарні форми релігійного життя, тотемістична система в Австралії” (1912). У цій роботі він спирався на тогочасні дослідження культури аборигенів Австралії, які стояли на дуже низькому щаблі суспільного розвитку. У релігійних віруваннях австралійських племен явно переважали елементи тотемізму. Тому Е. Дюркгейм вважав культові обряди тотемізму культовою основою різних релігій. У цьому сенсі Е.Дюркгейма можна розглядати як представника однієї із преанімістичних концепцій.

Однак вчений, на відміну від прихильників традиційного еволюціонізму, рішуче відкидав використання законів індивідуальної психології до пояснення релігійних вірувань. Він доводив, що ніякі спостереження людини над його зовнішньою природою не могли породити релігійних вірувань. Ці вірування могли зародитися лише в суспільстві, в сфері т.зв. “колективних уявлень”.

Останні є продуктом тривалого розвитку суспільства і примусово нав’язуються кожному індивідові.

Релігія, з його точки зору, є немовби вираженням суспільства, наведеним у вигляді образів та символів. Усі релігії – це відповіді, хоча й різноманітні, на ті чи інші умови людського існування. Релігія, подібно до інших соціальних інституцій, вкорінена в самій “природі речей” та природі людини.

Релігія, на його думку, за своєю є колективною й ґрунтується на поділі світу на дві сфери – сакральну та профанну. Саме в цьому протиставленні сакрального та профанного світі полягає відмінність релігії від інших соціальних інституцій. Вона повинна досліджуватися як об’єктивний факт, оскільки являє соціальний феномен, що має соціальне підґрунтя.

Сакральний та профанний світи розглядаються як абсолютно гетерогенні, такі, що не зводяться один до одного. Різниця між цими світами не в ієрархії, а в тому, що між ними існує неперехідна межа. Щоправда, її перехід можливий у релігійних ритуалах, завдяки яким долається розрив сакрального та профанного. Релігія є суцільно функціональною, оскільки вона призвана укріпляти соціальну солідарність групи.

Для Е.Дюркгейма не природа сама по собі є джерелом релігії. Вона розглядалася ним як джерело символів, необхідних для ствердження ідентифікації соціальної групи. Релігія – це засіб ідентифікації, усвідомлення себе тією чи іншою соціальною групою як єдності.

Релігію Е.Дюркгейм розглядає і як правила моралі та правила власне релігійних дій, а також як уособлення колективної сили самого суспільства.