- •Історія світової релігієзнавчої думки релігієзнавча проблематика в мислителів стародавнього світу й середньовіччя
- •Питання походження релігії в творах античних філософів
- •2. Опис релігійних вірувань у творах арабських авторів
- •Релігієзнавча проблематика в творчості середньовічних європейських мислителів.
- •Релігієзнавча думка епохи відродження й просвітництва
- •1. Релігієзнавча проблематика в творчості мислителів епохи Відродження
- •2. Розуміння релігії та її суспільних функцій в творах англійських мислителів Нового часу.
- •3. Бенедикт Спіноза про релігію.
- •4. Релігієзнавчі питання в творчості французьких просвітителів.
- •1. Нагромадження емпіричного матеріалу з питань релігієзнавства в 16-18 ст.
- •2. Причини виникнення наукового релігієзнавства.
- •3. Становлення міфологічної школи
- •4. Основні ідеї та представники міфологічної школи
- •1. Погляди Еммануїла Канта на релігію та мораль
- •2. Гегель про релігію та її розвиток
- •3. “Антропологічний” підхід до релігійних проблем Людвіга Фейєрбаха.
- •4. Марксизм про релігію.
- •5. Ставлення ніцшеанства до релігії
- •1. Особливості еволюціонізму як напрямку в релігієзнавстві
- •2. Анімістична теорія е.Тайлора (Тейлора).
- •3. Теорія первісного монотеїзму
- •4. Преанімістичні теорії
- •Соціологічний підхід до вивчення релігії
- •1. Погляди Еміля Дюркгейма та його прибічників на релігію
- •Пояснення походження релігії Люсьєном Леві-Брюлем. Теорія “дологічного мислення”
- •3. Макс Вебер про роль релігії в господарському й суспільному житті
- •Погляди фрейдистів на релігію
- •1. Фрейд про виникнення та сутність релігії
- •2.Погляди на релігію Еріха Фромма
- •3. Проблеми релігії в інтерпретації Карла-Густава Юнга.
- •Питання суті, походження та розвитку релігії в дослідженнях етнографів хх ст.
- •1. Питання магії та релігії в дослідженнях Броніслава Маліновського
- •2. Погляди Клода Леві-Строса на міфологію
- •Література
1. Погляди Еммануїла Канта на релігію та мораль
Європейські філософи ХІХ ст., як і їхні попередники, виявляли інтерес до проблем релігії, намагалися пояснити цей феномен.
Одним із найпотужніших та найавторитетніших напрямків європейської філософської думки того періоду була класична німецька філософія. Біля її витоків стояв Еммануїл Кант (1724-1804). Питання релігії він розглядав у ряді своїх праць, зокрема в праці “Релігія в межах виключно розуму” (1793).
Е.Кант вважав, що ідея безсмертя душі, виникнення світу та існування Бога – це суто розумові конструкції, які видаються за знання, але такими не є. Довести існування Бога – неможливо. Бог належить до “речей-у-собі”, які не можуть бути пізнані. Ідея існування Бога та безсмертя належать до сфери віри, а не знання.
Істинна релігія, згідно з Е.Кантом, це моральна релігія, тобто пізнання всіх наших обов’язків як божих заповідей (відгомін протестантизму). Е.Кант вводить Бога як “постулат практичного розуму”, тобто засіб виховання добра. Релігія, яка існує в межах виключно розуму, є, власне, мораллю.
Е.Кант заперечує традиційну “історичну” релігію, яка не позбавлена марновірств та помилок, і протиставляє їй “релігію в межах виключно розуму”. Хоча між цими релігіями він не проводить різкої межі. На його думку, є можливим перехід історичних релігій у релігію розуму, оскільки моральні принципи присутні в богослужбових, “історичних” релігіях.
Витоки релігії Е.Кант вбачав у боротьбі двох начал – добра і зла. Переважаючим тут є зло, оскільки людина за своєю природою є злою. Добро якщо їй і є притаманне, то лише у вигляді почуття вини. Переживання вини – основа моралі. Людина, яка завжди права, є пропащою і для моралі, і, відповідно, для релігії.
2. Гегель про релігію та її розвиток
Центральною фігурою німецької класичної філософії є Георг Вільгельм Фрідріх Гегель (1770-1831). Йому належить ряд праць, в яких з’ясовуються питання релігії. Це – “Лекції з філософії релігії”, “Лекції про докази буття божого”, “Дух християнства і його доля”, “Народна релігія і християнство”, “Життя Ісуса”, “Феноменологія духа”.
Релігія в філософській системі Гегеля виконує “подвійну роль”. З одного боку, вона увінчує систему моралі. З іншого боку, релігія розглядається як екзотеричний, образний виклад того, що в раціоналізованій формі представлено в філософії. Зміст істинної філософії, на його думку, цілком тотожний змісту релігії. Відмінність між ними полягає лише в формі: у філософії ідея пізнається в логічним шляхом, а в релігії – з допомогою уявлення. Отже, в релігії ідея не пізнається, а являється. Таким чином, вже в релігії знаходиться істина. Щоправда, у формі фантазії. Завдання філософії - подати цю істину, виразити її в формі поняття. Звідси, релігія мислилася як форма знання.
Г егель фактично ігнорував містичні елементи в релігії. Всі релігійні догмати він оголошував простими філософськими символами. Так, догмат Трійці він трактував як символ відображення діалектичного поступу ідеї згідно з принципом тріади. Основні біблійні події він трактує як алегоричні зображення, подібні до міфів Платона.
На відміну від Канта, Гегель не заперечував доказів буття Бога, вказуючи на їхню раціональну значимість. На його думку, Бог пізнається.
В основі процесу розвитку релігійних вірувань, він поклав поняття Бога. Релігія як поняття, що формується, спочатку з’являється в формі природної релігії (давньокитайські, індуїстські вірування, буддизм), потім переходить до релігії свободи, або релігії духовної індивідуальності (перська, фінікійська, єгипетська) й, зрештою, увінчується абсолютною релігією, або релігією одкровення (християнством) Остання не може бути перевершена якоюсь іншою релігією. Змістом християнства є єдність божественної й людської природи.
Змістом істинної релігії є абсолютний дух. Релігійна віра і релігійний культ не входять у зміст релігії. Подібно до філософів просвітницького спрямування Гегель поділяв релігію на “суб’єктивну” й “об’єктивну”. “Суб’єктивна” релігія виражається в почуттях та діях. Найважливішим у “суб’єктивній” релігії – налаштованість душі.
Їй протистоїть, хоча певною мірою і входить у неї, об’єктивна релігія. “Об’єктивна” релігія є те, у що вірять, їй сприяють глузд та пам’ять, вона є те, що здобувають, на що зважають, зберігають знання, а також вірять. Саме “об’єктивна” релігія дозволяє приводити себе в систему, викладати себе в книгах.
Водночас Гегель поділяє релігію на народну, яка має загальне поширення. Вона не може бути побудована на розумі. Тут необхідні елементи віри. У певному сенсі народній релігії протиставлялась т.зв. позитивна релігія.