11.2. Основні положення класичної теорії

Макроекономічна наука є теоретичною базою економічної політики держави. Але її практичне застосування ускладнюється тим, що вона представлена великою кількістю доктрин. Кожна з них по-різному трактує механізм функціонування економіки з ринковими відносинами і, в першу чергу, по-різному вбачає співвідношення між ринком і державою, дає протилежні рекомендації стосовно ролі держави в стабілізації економіки тощо.

У системі макроекономічних теорій можна виділити декілька основних: класична, кейнсіанська, монетаристська, теорія економіки пропозиції, теорія раціональних очікувань тощо. Істотно першою є класична теорія, з якої власне й починалася макроекономіка як наука.

Цей напрямок виник у другій половині XVII ст. Його основоположниками є В. Петті (англ.) і П. Буагільбер (фр.), які заснували теорію трудової вартості. Подальший розвиток класична теорія одержала в працях Франсуа Кене й Анн Тюрго (фр.). Найвидатнішими представниками є Адам Сміт (1723-1790), Давид Рікардо (1772-1820), Джеймс Мілль, Жан Батист Сей, Альфред Маршалл, Артур Пігу, Леон Вальрас, Вільфредо Парето та інші.

Представники класичної теорії вважають, що ринковий механізм може забезпечувати повну зайнятість без державного втручання в економіку.

Розглянемо, як, на думку класиків, саморегулюється ринок.

Класики спираються на закон Ж.Б. Сея, який говорить: „Пропозиція породжує свій власний попит“. Процес виробництва товарів створює доход, що дорівнює вартості зроблених товарів, за цим законом неможливе виникнення дефіциту сукупних витрат.

Закон Сея виходить з того, що весь доход, отриманий виробниками товарів або послуг, цілком використовується на закупівлю інших товарів. Але в житті це не так, тому що частина доходу може йти на заощадження, внаслідок чого порушується рівновага між доходами й витратами. В цьому випадку, на думку класиків, та частина, що пішла на заощадження, повернеться на товарний ринок у вигляді інвестицій. Економічний баланс між заощадженнями й інвестиціями забезпечує грошовий ринок через зміни процентної ставки.

Якщо сума грошових заощаджень більша або менша попиту на них з боку інвесторів, то процентна ставка збільшується або зменшується і завдяки цьому врівноважує заощадження й інвестиції.

Але вони також допускають, що заощадження можуть перевищувати інвестиції, тоді збільшення заощаджень призводить до зниження цін, а не до зниження обсягу продукції. Тобто, якщо процентна ставка не привела до рівності заощаджень та інвестицій, то падіння сукупних витрат буде компенсоване пропорційним зменшенням цін, тому що відбувається падіння попиту на продукцію, а під впливом конкуренції на ринку ціни на товари будуть падати.

У свою чергу, зниження товарних цін може зменшити прибуток виробників товарів і послуг, але це, на їх думку, не відбудеться, тому що падіння сукупної пропозиції викликає зменшення попиту на ресурси й, насамперед, на робочу силу.

Це спричинить зменшення цін на ресурси, в тому числі й на заробітну плату. Конкуренція на ринку праці призведе до необхідності найматися на роботу зі зниженою ставкою заробітної плати.

Класики також стверджували, що сукупний попит стабільний, поки не відбудеться ніяких значних змін у пропозиції грошей. В тому випадку, коли відбудеться зміна попиту, це не приведе до зміни обсягу виробництва.

Згідно з класичною теорією механізм відсоткової ставки, гнучких товарних і ресурсних цін дозволяє ринку автоматично підтримувати повну зайнятість в економіці. Таким чином, класики доводили свою доктрину й стверджували, що ринкова система – це саморегулюючий механізм, тому виключається необхідність державного втручання в економіку. Регулюючий потенціал цін і зарплати складає суть третього елементу класичної теорії про ринкове саморегулювання. Його суть полягає в тому, що обсяг сукупної продукції, яку можуть реалізувати її виробники, залежить не лише від величини сукупних витрат, а й від рівня товарних цін. Це означає, що навіть тоді, коли відсоткова ставка за будь-якої причини нездатна привести у відповідність заощадження домогосподарств та інвестиції підприємств, падіння сукупних витрат буде компенсоване пропорційним зниженням цін. Отже, якщо домогосподарства тимчасово заощадили більше, ніж підприємці мають намір інвестувати, то викликане цим зменшення сукупних витрат не приведе до тривалого скорочення реальних обсягів виробництва, оскільки ціни знизилися пропорційно зменшенню цих витрат.

Згідно з класичною теорією здатність економіки до цінового саморегулювання забезпечується конкуренцією між продавцями, яка породжує високу еластичність цін стосовно попиту. Оскільки падіння попиту на продукцію стає загальним, виробники під впливом конкуренції змушені знижувати ціни, щоб уникнути затоварювання. Отже, поява надмірних заощаджень викликає зниження цін, які збільшують реальну величину сукупних витрат і відновлюють сукупний попит на рівні повної зайнятості. Тому заощадження викликають зниження цін, а не зменшення обсягів виробництва і зайнятості.

Зниження товарних цін за інших незмінних умов може зменшити прибутковість виробництва товарів, що може стримати виробників від бажання збільшувати пропозицію до потенційного рівня. Але згідно з класичною теорією цього не відбудеться, оскільки падіння сукупного попиту викличе скорочення попиту на ресурси, і насамперед на робочу силу. Це викличе зниження цін на ресурси, в тому числі падіння заробітної плати. Конкуренція на ринку праці між робітниками примусить їх найматися на роботу за нижчими ставками заробітної плати, що знизить середні витрати і відновить нормальний рівень прибутку.

Отже, зниження товарних цін, доповнене зниженням ресурсних цін, відновить виробництво товарів на потенційному рівні і забезпечить повну зайнятість. Єдиним наслідком цього відновлення будуть більш низькі товарні та ресурсові ціни.

Класична модель загальної економічної рівноваги

Відповідно до принципу класичної дихотомії економіка поділена на два незалежних один від одного сектори: реальний і грошовий.

У реальній економіці відбувається рух реальних потоків товарів і послуг.

У грошовій економіці відбувається обіг грошей, що тільки обслуговує рух цих потоків, не впливаючи на них безпосередньо.

У класичній моделі розглядаються три ринки: праці, капіталу (цінних паперів) і благ. На цих ринках взаємодіють два макроекономічних суб'єкти: домашні господарства і підприємці.

Формування рівноваги в реальному секторі економіки.

1.У формуванні умов рівноваги головна роль належить ринку праці. Оскільки на ринку праці рівновага досягається під впливом гнучких цін і ставок заробітної плати, то:

(11.1),

де N* - рівноважне значення зайнятості;

- рівноважне значення ставки реальної заробітної плати.

Пропозиція на ринку благ визначається виробничою функцією, що у короткостроковому періоді залежить тільки від праці.

Оскільки кількість грошей впливає на показники, обумовлені в реальному секторі економіки, то рівень цін не визначає величини заробітної плати, тобто:

(11.2)

Якщо рівновага досягнута на ринках праці й капіталу відповідно до закону Л.Вальраса, то вона буде досягнута і на ринку благ.

Закон Вальраса – у народному господарстві, що складається з n взаємозалежних ринків, на n-ому ринку завжди буде рівновага, якщо вона буде досягнута на всіх інших

(n - 1) ринках.

Формування рівноваги в грошовому секторі економіки.

У грошовому секторі економіки визначають:

- величину сукупного попиту на товари та послуги як функцію ціни;

- рівноважне значення рівня цін і величини номінальної заробітної плати.

Попит на товари й послуги як функція ціни виводиться з класичної концепції кількісної теорії грошей:

(11.3), отже