3.2. Інфляція та її наслідки. Антиінфляційна політика

Інфляція належить до основних індикаторів, які характеризують макроекономічну нестабільність. Вона характеризує несприятливі зміни в цінах, які свідчать про виникнення певних змін у товарно-грошових відносинах і розподілі сукупного доходу.

Інфляція (лат. inflatio - здуття) – це процес знецінення грошей внаслідок перевищення кількості грошових знаків, які перебувають в обігу, суми цін товарів та послуг, що виявляється в їх зростанні.

Іншими словами можна сказати, що інфляція – це падіння купівельної спроможності грошей, підвищення грошової вартості життя. Інфляція – це приріст цін, викликаний надлишком грошей щодо товарів та послуг.

Однак не всяке зростання цін є показником інфляції. Ціни можуть підвищуватися внаслідок поліпшення якості продукції чи погіршення умов видобутку паливно-сировинних ресурсів.

Якщо, наприклад, ціни зросли внаслідок подорожчання сировини, електроенергії, що призвело до збільшення витрат виробництва, то знецінення грошей спричинено зростанням цін. Підвищення цін через надмірну грошову та кредитну емісію, порушення законів грошового обігу є наслідком знецінення грошей. Другий випадок точніше відображає сутність поняття інфляції, що означає появу грошових знаків, не забезпечених товарною масою.

Для обчислення темпу інфляції (ТІ) застосовують два методи:

Перший – на основі індексу цін базового періоду. В цьому випадку інфляція показує відсоток приросту цін в аналізованому періоді (році) стосовно базового періоду (року):

ТІ = І _ц – 100%, (3.2)

де І _ц – індекс цін аналізованого періоду (року);

100% - індекс цін попереднього періоду (року).

Другий – на основі індексу цін попереднього періоду. В цьому випадку інфляція показує відсоток приросту цін в аналізованому періоді (році) стосовно попереднього періоду (року):

ТІ = ( І _{ц а} – І _{ц п}) / І _{ц п}, (3.3)

де І _{ц а} – індекс цін аналізованого (поточного) року;

І _{ц п} – індекс цін попереднього (базового) року.

Однією із закономірностей інфляції є постійне зростання цін та знецінення грошей.

Види інфляції:

1. В залежності від темпу приросту цін інфляцію умовно можна поділити на три види: помірну (повзучу), галопуючу (високу) і гіперінфляцію (дуже високу).

- Помірна (повзуча) інфляція виникає тоді, коли річний приріст цін складає не більше 20%. Вона характеризується прискореним нагромадженням грошей в обігу без помітного підвищення чи з незначним зростанням товарних цін, що спостерігається на початку розвитку інфляційного процесу. В цілому не має негативних наслідків для економічних суб'єктів.

- Галопуюча інфляція настає тоді, коли річний приріст цін вимірюється десятками або сотнями відсотків (від 20 до 200%). На цій стадії значно посилюються економічні суперечності та соціальне напруження в суспільстві. Окремі групи економічних суб'єктів добиваються різкого підвищення цін, що змушує й інших посилювати свої економічні й соціальні вимоги. Тому зростання цін набуває стрибкоподібного характеру, стає важкопередбаченим і не піддається регулюванню. Інфляція виходить з-під контролю держави, різко впливаючи на всі сфери економіки та соціальне життя країни.

- Гіперінфляція настає тоді, коли річний приріст цін вимірюється сотнями або тисячами відсотків (вище 200%). На цій стадії гроші починають втрачати здатність виконувати свої функції. Вони відіграють дедалі меншу роль в економіці, відбувається натуралізація господарських зв'язків, набувають поширення бартерні операції, порушуються фінансовий та кредитний механізми, починають розвиватися стихійні процеси в економіці та ін.

2. У залежності від характеру кінцевих причин, які викликають інфляцію, слід розрізняти два її види: інфляцію попиту і інфляцію витрат.

- Інфляція попиту виникає тоді, коли ціни зростають внаслідок випереджаючого зростання сукупного попиту стосовно сукупної пропозиції. Таке зростання сукупного попиту може бути викликане збільшенням пропозиції грошей, державних витрат, а також інвестиційних витрат та ін. Виробничий сектор не в змозі негайно відповісти на цей надлишковий попит зростанням реального обсягу виробництва, бо всі наявні ресурси вже повністю використані. Тому надлишковий попит призводить до підвищення цін на стабільний обсяг продукції.

- Інфляція витрат спостерігається в тому випадку, коли ціни зростають внаслідок збільшення витрат на виробництво одиниці продукції, тобто середніх витрат за даного обсягу виробництва. Це має місце тоді, коли зростають ціни на матеріальні ресурси – сировину, паливо, енергоносії, або зростає номінальна заробітна плата, випереджаючи при цьому підвищення продуктивності праці. Збільшення витрат на одиницю продукції скорочує прибутки підприємств та обсяги виробництва продукції, які можуть бути запропоновані за існуючого рівня цін. Внаслідок цього зменшується сукупна пропозиція товарів та послуг, що, в свою чергу, підвищує рівень цін, тобто спричинює інфляцію витрат.

Інфляція витрат, як правило, супроводжується падінням виробництва. Таке явище дістало назву стагфляція. Отже, стагфляція виникає тоді, коли одночасно зростають ціни і скорочується виробництво.

3. У залежності від можливості передбачити зростання цін розрізняють очікувану і неочікувану інфляцію.

- Очікувана інфляція спричинюється певними тенденціями в економіці або заходами, запланованими державою. Тому вона очікується і може бути врахована заздалегідь.

- Неочікувана інфляція є результатом непередбачених змін в економіці, наслідком виникнення незапланованих змін у сукупному попиті та сукупній пропозиції.

4. За характером перебігу інфляція може бути збалансованою та незбалансованою.

- Збалансована – це помірне, найчастіше передбачене зростання цін, що не впливає на загальний обсяг виробництва чи перерозподіл доходів. Характеризується незначним, помірним ростом цін одночасно на всі товари та послуги. Проте така інфляція дуже рідкісна.

- Незбалансованою, що являє собою різні темпи зростання цін на різні товари та послуги. Впливає на затрати та податки.

5. За характером інфляційного процесу або знецінення грошей буває:

- Відкрита інфляція – характеризується зростанням цін на вільному ринку при невтручанні держави у процес їх формування. Найбільш відчутна у монополізованих секторах економіки.

- Прихована інфляція – збереження сталих цін та заробітної плати при зростанні продуктивності праці; зниження якості товарів та послуг при сталому рівні цін; зростання рівня державних роздрібних цін через вільно вибраний споживчий кошик.

- Придушена інфляція – проявляється у зростанні незадоволеного попиту та грошових заощаджень населення, які не знаходять реалізації.

Інфляція обумовлена також рядом причин, що підрозділяються на внутрішні і зовнішні.

До внутрішніх причин належать:

- деформація економіки, яка пов'язана з відставанням галузей, що виробляють предмети споживання, від галузей, що продукують засоби виробництва;

- дефіцит державного бюджету, пов'язаний із ростом урядових витрат;

- високий рівень невиробничих витрат держави (особливо військових);

- диспропорції на мікро- і макрорівні, що є проявом циклічного характеру розвитку економіки;

- монополія держави на зовнішню торгівлю;

- монополія великих компаній на встановлення цін;

- високі податки та висока відсоткова ставка за кредит;

- помилки в економічній політиці держави тощо.

Зовнішніми причинами інфляції є:

- структурні світові кризи (сировинні, енергетичні та ін.), що супроводжуються багаторазовим зростанням цін на сировину, нафту, імпорт яких став приводом для різкого підвищення цін монополіями;

- обмін банками національної валюти на іноземну, внаслідок чого виникає потреба у додатковій емісії паперових грошей, що поповнює канали грошового обігу;

- зменшення надходжень від зовнішньої торгівлі;

- від'ємне сальдо зовнішньоторговельного та платіжного балансу тощо.

Інфляція, особливо коли вона сягає рівня галопуючої або гіперінфляції, негативно позначається на всіх сторонах суспільного життя країни. Її соціально-економічні наслідки проявляються у наступному:

1. Знижуються реальні доходи населення. Це стосується насамперед осіб, які отримують фіксовані номінальні доходи (працівники бюджетних організацій, пенсіонери та ін.). При зростанні цін їхні реальні доходи зменшуються. І навпаки, реальні доходи збільшуються у тих осіб, у яких номінальна заробітна плата зростає швидше, ніж рівень інфляції. Стосовно перших можна стверджувати, що вони обкладаються інфляційним податком; інші, навпаки, отримують інфляційну субсидію;

2. Знецінюються фінансові активи із сталим доходом. Інфляція знижує їхню реальну вартість. У цьому випадку скорочуються також і реальні доходи, що їх отримують власники таких фінансових активів;

3. Порушується нормальний розподіл доходів між дебіторами та кредиторами. Від інфляції виграють дебітори, тобто позичальники кредиту, і програють кредитори (позичкодавці). Це обумовлено тим, що в умовах інфляції кредит надається за однієї купівельної спроможності грошей, а повертається за іншої, нижчої. Найбільшу загрозу для кредитних відносин має неочікувана інфляція. Очікувану інфляцію можна врахувати і пристосуватися до неї. Наприклад, кредитори можуть індексувати відсоткову ставку з урахуванням очікуваної інфляції;

4. Знижується мотивація до інвестування довгострокових програм. Довгострокові інвестиції стають ризикованими, тому що прибуток, який очікують отримати при поточних цінах, у майбутньому внаслідок інфляції може суттєво зменшитися в реальному вимірі;

5. Прискорюється матеріалізація грошей. Під час інфляції зростають ціни на товарно-матеріальні ресурси і нерухомість. Тому домашні господарства і підприємства намагаються позбутися грошей і вкласти їх у запаси товарно-матеріальних цінностей та в нерухомість. Гроші стають „гарячими“, від них намагаються якнайшвидше звільнитися;

6. Знижується мотивація до праці. Падіння життєвого рівня населення внаслідок інфляції, а також спотворення структури і диференціації доходів негативно впливають на мотивацію підприємницької та трудової діяльності. Це пов'язано з великою диференціацією міжгалузевої заробітної плати, розривом у рівні оплати праці в державному і недержавному секторах економіки, великим відставанням мінімальної заробітної плати від середньої, значною різницею у співвідношенні низько- і високооплачуваних категорій працівників у межах окремих галузей та ін. Зрозуміло, що вплив заробітної плати на зміну цін та інфляційні процеси не можна заперечувати. Разом з тим нинішня заробітна плата, питома вага якої в структурі витрат на виробництво продукції промисловості є не дуже великою, не може бути головним чинником інфляції;

7. Інфляція підриває управлінський механізм економіки. В ринковій економіці держава використовує в основному економічні важелі регулювання. Зрозуміло, що таке регулювання може дати бажані результати лише за умови, коли грошова система досить стійка. Дестабілізуючи її, інфляція автоматично знижує ефективність економічних регуляторів, часом навіть робить недоцільним саме їхнє застосування, підштовхує державу до використання інших, адміністративних методів впливу. Інакше кажучи, інфляція знецінює не тільки гроші, а й усю систему регулювання економіки;

8. Інфляція дезорганізує господарство, наносить серйозний економічний збиток як великому, так і малому бізнесу, насамперед через невизначеність ринкової кон'юнктури;

9. Заважає проведенню ефективної макроекономічної політики;

10. Нерівномірне зростання цін підсилює диспропорцію між галузями економіки, спотворюючи структуру споживчого попиту;

11. Ціна перестає виконувати свою головну функцію у ринковому господарстві – бути об'єктивним інформаційним сигналом;

12. Відбувається відтік капіталу у торгівлю;

13. Інфляція загострює товарний голод, підриває стимули до грошового обігу;

14. Прискорюється матеріалізація грошей, під час інфляції зростають ціни на нерухомість та товарно-матеріальні запаси, тому домогосподарства та підприємства намагаються позбутися грошей і вкласти їх у нерухомість та товарні запаси;

15. Порушує функціонування грошово-кредитної системи, відроджує бартер;

16. Знецінює надходження від оподаткування, тим самим негативно впливає на фіскальну політику;

17. Підриває курс національної валюти;

18. Знижує мотивацію до інвестування, інвестиції стають ще більш ризикованими.

Основними формами стабілізації грошового обігу, що залежать від стану інфляційних процесів, є грошові реформи й антиінфляційна політика.

Антиінфляційна політика – комплекс заходів державного регулювання економіки, спрямованих на боротьбу з інфляцією.

Існує два основних напрямки, спрямованих на зведення темпів інфляційних процесів до мінімального рівня: кейнсіанський та монетарний.

Кейнсіанська антиінфляційна політика полягає у стабілізації сукупного попиту, але досвід довів, що цього замало для приборкання інфляції.

Існують кілька напрямків монетарної антиінфляційної політики:

Політика шокової терапії (активна політика) – базується на різкому скороченні темпів зростання грошової маси, особливо прийнятна в умовах гіперінфляції, передбачає зменшення дефіциту бюджету за рахунок:

- скорочення витрат на соціальні програми;

- збільшення відсоткової ставки;

- зменшення податкових ставок;

- обмеження грошової маси тощо.

У результаті подорожчання кредиту підприємства банкрутують, а низька податкова ставка заохочує сильні підприємства. Таким чином інфляція призупиняється.

Негативний наслідок цього методу полягає у зниженні добробуту населення.

Політика градуювання або поступових змін (адаптивна політика) – метод монетарного напрямку, що проявляється у пристосуванні до умов інфляції, у пом'якшенні її негативних наслідків, полягає у поступовому зниженні темпів зростання грошової маси. Політика проводиться за рахунок:

- стабілізації інфляційних очікувань;

- поступового обмеження грошової пропозиції;

- індексації грошових доходів населення.

Ця політика дає позитивні результати за умови, що темп приросту грошової маси та рівня цін не перевищує 20% на рік.

Політика доходів – припускає контроль над цінами і зарплатою шляхом повного їх заморожування або встановлення меж їх зростання. З соціальних мотивів цей вид антиінфляційної політики застосовується рідко, оскільки, по-перше, уповільнення зростання цін викликає дефіцит на деякі товари, по-друге, зростання цін стримується лише на визначений час, а при скасуванні обмежень прискорюється.

Варіант антиінфляційної політики вибирають залежно від темпів інфляції та пріоритетів. Якщо ставиться мета приборкати інфляцію за будь-яких умов, то паралельно використовують кілька методів антиінфляційної політики.

Також при інфляції здійснюють грошові реформи.

Грошові реформи використовують для ліквідації зайвих грошей в обігу. Основними прийомами грошових реформ є:

Нуліфікація – оголошення про анулювання сильно знеціненої грошової одиниці і введення нової валюти.

Ревальвація – процес збільшення вартості національної валютно-грошової одиниці порівняно з валютами інших країн.

Девальвація – процес офіційного зниження курсу національної валюти стосовно валют інших країн.

Деномінація – процес укрупнення національної грошової одиниці шляхом обміну за встановленим співвідношенням старих грошових знаків на нові.

Отже, головним принципом боротьби з інфляцією є усунення джерел її походження. Оскільки об'єктивні причини виникнення інфляції існують, то повністю усунути її неможливо. Тому антиінфляційна політика полягає не у ліквідації інфляції, а у зниженні високих та утриманні стабільно низьких темпів передбачуваної інфляції.