- •Глава 1. Антропогенеза триває (Три способи рецепції феноменології: м. Мамардашвілі, м. Пруст, г. Башляр) ....32
- •Глава 3. "Від Деміурга – до комахи" (Феноменологія в Дрогобичі: "полісутнісні перевтілення"у б. Шульца ..........72
- •Глава 4. Темпоральна та "речовиннісна" насиченість новітніх літературних есенційно-екзистенційних пошуків (ю. Андрухович та ін.) ………………………………………………………………………………98
- •Глава 5. Полісутнісний зміст мистецько-фенеменологічного "повернення до самих предметів" .........................118
- •Глава 16. Сутнісна значущість "ендотгшних підвалин " людського в сучасній психології та психотерапії ..........301
- •Глава 17. Людська сутність у валеологічному вимірі...........................312
- •Глава 18. Полісутність Homo серед спокус глобалізації.......................323
- •Глава 19. Від "родовоїусезагальності" до "тотальності індивідуальної екзистенції" (Гегель, к'єркегор, ж.-п. Сартр, в. Шинкарук)......................336
- •Глава 20. Від моносутності до полісутності.........................................351
- •Пролегомен
- •Замість вступу homo viator est?
- •1.1. "Освоєння світу" як шлях
- •1.2. Шлях та "дистанція", необхідна для саморефлексії
- •1.4. Сакральне та профанне мандрування
- •1.5. "Мандрівницький невроз"
- •1.6. Зустрічі-на-шляху
- •1.7. Інше як чуже на моєму шляху. Проблема взаємоповаги
- •1.8. Оповідь як спосіб осягнення сутнісної значущості шляху
- •1.9. Архетипи шляху та оберега в українській культурній традиції
- •Розділ 1. Феноменологізація антропологічної рефлексії у XX столітті. Філософія versus література
- •Глава 1. Антропогенеза триває (Три способи рецепції феноменології: m. Мамардашвілі, m. Пруст, г. Башляр)
- •1.1. Антропологія пізнання як актуалізація особистісного самоусвідомлення у Всесвіті (Пруст – Мамардашвілі)
- •1.2. Антропологізована епістемологія як феноменологічна "раціопоетика" (г. Башляр)
- •1.3. Погляд "божого шпигуна" на світ (Пруст – Мамардашвілі)
- •1.4. Антропогенеза триває... (м. Мамардашвілі)
- •Глава 2. Сутність як "щось дуже маленьке, але дуже міцне". Антропологічна насиченість літературно-феноменологічних уподобань й. Бродського
- •2.1. Поетична візія "справжнього масштабу речей"
- •2.2. Дискредитація антропоцентричної зарозумілості
- •2.3. Ще десять паралелей між поетикою та феноменологією
- •2.4. Урівноваженість сутнісних уподобань поета
- •Глава 3. "Від Деміурга – до комахи" (Феноменологія в Дрогобичі: "полісутнісні перевтілення" у б. Шульца)
- •3.1. Мистецька "феноменологія першобачення"
- •3.2. Епохальні події екзистенції
- •3.3. Світложиггєдайність мистецького світовідчування
- •3.4. Антропорятівна функція "зворотного часу"
- •3.5. Буття – "схованка" незнаних ще форм життя?
- •3.6. "Образи-концепти" полісутнісної людини та світу
- •Глава 4. Темпоральна та "речовиннісна" насиченість новітніх літературних есенційно-екзистенційних пошуків (ю. Андрухович та ін.)
- •4.1. Антропологічна криза як сутнісна деградація
- •4.2. Самоцінність "теперішнього" та його невід'ємність від "пам'яті-плюс-надії"
- •4.3. Пам'ять як спосіб "вивищення" окремого індивіда (ю. Андрухович – м. Пруст)
- •Глава 5. Полісутнісний зміст мистецько-феноменологічного "повернення до самих предметів"
- •5.1. "Ресологізація" філософування
- •5.2. Мистецтво як "охоплення" сутностей у речах
- •5.3. Порядок речей як символ "угаразденості" або "неугаразде-ності" людського світу
- •Розділ 2. Екзистенціалізація людинознавчого есенціалізму та перші сумніви щодо принципу сутнісної ієрархії у класичній філософії
- •Глава 6. Б. Паскаль: дилема есенційного та екзистенційного
- •6.1. Особистісно-екзистенційне самоспостереження як аргумент супроти есенціалізму
- •6.2. "Стежкою б. Паскаля": ф. Ніцше
- •Глава 7. Антропологічна рефлексія Канта: діалог ригоризму та толерантності
- •7.1. Людська сутність у контексті "позірної моральної досконалості"
- •7.2. Руссоїзм – шлях до адекватного розуміння прав людини
- •7.3. Діалог, суть якого – переростання "антропомінімумів" у "антропомаксими"
- •Глава 8. Феномен "антропологічного підпілля" у г. Сковороди
- •8.1. "Серцеві печери" та турбота про себе
- •8.2. Турбота про себе – риса самодостатньої, неущербної особистості
- •Розділ 3. Спалахи "неевклідової рефлексивності"
- •Глава 9. Органічне спотворення "підпілля" у ф. Достоєвського та відкриття "межового досвіду" антропологічної рефлексії
- •9.1. "Онто-" та "психологіка" ресентименту
- •9.2. "Нерозумність розумного?"
- •9.3. У лабіринтах "межового досвіду"
- •Глава 10. Сміх супроти відчаю підпілля
- •10.1. Сміх – особлива форма критичної рефлексії?
- •10.2. Сміх як засіб самопорятування людини
- •10.3. Онтологічні передумови сміху
- •Глава 11. Спроба альтернативи "глухим кутам" європейської антропологічної рефлексії: американський прагматизм (брати у. Та г. Джеймси, р. Рорті)
- •11.1. "Новий світ" – нова філософія...
- •11.2. Світ, відповідний темпераменту філософа
- •11.3. Соціо-особистісні витоки ідеї "плюралістичного Всесвіту"
- •11.4. Філософська спадкоємність прагматизму
- •11.5. Методологема "сумніву-віри" contra гіперактивізму Homo
- •11.6. Плюралізм раціональностей
- •Глава 12. Від межової ієрархії до гетерархії сутностей: антропологічна "подорож" р. Музиля, а. Платонова та ін.
- •12.1. Глухокутність протиставлення "буденне – вселенсько-сутнісне"
- •12.2. "Зяючі вершини" "котлованових максимів ". Безґрунтовність та "нестача речовини існування"
- •12.3. "Мерехтливість" посутніх властивостей пересічного індивіда: загроза чи порятунок?
- •Глава 13. Посутні властивості людини з огляду на достатність "речовини існування"
- •13.1. Домінування "живих сил" буття
- •13.2. Взаємодія складових "речовинності існування"
- •13.3. Можливість розузгодженості складових речовинності існування. "Чуттєво-надчуттєве" та власне плоть
- •13.4. Речовина існування та симулякри "безтілесності"
- •Глава 14. Родова бівалентність людини як вияв розмаїття "порядків буття"
- •14.1. Пастка родової всезагальності
- •14.2. Перспективність "родобівалентних" прозрінь л. Фейербаха
- •14.3. Фемінізм у контексті "десублімації": виправданість та межі
- •14.4. Інші вияви родової окремішності, споріднені зі статевою
- •Глава 15. "Сутнісні мандри" дитинства
- •15.1. Чи є "преекзистенціальна" стадія у розвитку особистості?
- •15.2. Неущербна "протоісторія". Атмосфера. Материнське і батьківське начала
- •15.3. Частково-ущербна "протоісторія". Материнська ресентиментність і батьківська компенсація
- •15.4. Батьківська ресентиментність і материнська компенсація
- •15.5. Обопільно-ущербна "протоісторія" та сублімативне її подолання
- •15.6. Творчість як сублімація ущербності "протоісторії"
- •15.7. Підпільна "протоісторія" без компенсації та її квазисублімація в "апофеозі зла" Жана Жане
- •Глава 16. Сутнісна значущість "ендогамних підвалин" людського в сучасній психології та психотерапії
- •16.1. Плюралізм сутнісних факторів. "Макро-" та "мікроендо-тимне"
- •16.2. Екзистенціальна психологія та психотерапія у пошуках сутнісних властивостей людини
- •16.3. Конкретні вияви екзистенціал-есенціалій, виокремлених гуманістичною психотерапією
- •Глава 17. Людська сутність у валеологічному вимірі
- •17.1. Медицина віч-на-віч зі стражданням як "останнім притулком одиничного"
- •17.2. Страждання, хвороба, смерть – на людському шляху чи на його "узбіччі"?
- •17.3. Ставлення до страждання на різних вікових етапах
- •17.4. Спільний життє-смертний простір як реальність людського способу буття
- •Глава 18. Полісутність Homo серед спокус глобалізації
- •18.1. Амбівалентність глобалізації
- •18.2. Парадоксальність діяльнісного самоствердження
- •18.3. Межі цілеінструменталізму та антропоцентризму
- •18.4. Глобалізація у царині "симулякрів"
- •Розділ 4. Спроба загальнотеоретичного погляду на відмінності образів людини у класичній та сучасній антропологічній рефлексії
- •Глава 19. Від "родової усезагальності" до "тотальності індивідуальної екзистенції" (Гегель, к'єркегор, ж.-п. Сартр, в. Шинкарук)
- •19.1. Редукціоністський синдром
- •19.2. Сутнісне: альтернатива "високих нот" та "муніципальних доброчесностей"
- •19.3. Комунікативна раціональність як засіб подолання раціоцентризму
- •Глава 20. Від моносутності до полісутності
- •20.1. Етап тяжіння до "найпершосутності"
- •20.2. Антиномійні першосутності
- •20.3. Відмова від першосутності на користь існування, котре передує сутності
- •20.4. Колізії "відчужуваної сутності"
- •20.5. Відмова від есенції навіть як "вторинної" щодо екзистенції
- •20.6. Принцип відкритого питання
- •Глава 21. Перевтілені сутнісні властивості Homo y контексті антрополого-рефлексивних замірів м. Шелера
- •21.1. Розмаїття екзистенційно-есенційного: "надсублімація" чи "урівноваження"?
- •21.2. Про підпільно-компенсаторські способи сутнісного самоствердження: антрополого-рефлексивна потуга відкриття ресентименту
- •Глава 22. Проблема сутнісного самоздійснення людини в царині "симулякрів"
- •22.1. "Хитрість розуму" чи "хитрість безуму"?
- •22.2. Симулякровий фетишизм – антропологічний виклик сьогодення
- •22.3. "Лабіринти" сутнісного самоствердження як "лабіринти" свободи
- •Глава 23. Стислі висновки: "сірим по сірому"
- •23.1. Методологічна метаморфоза уявлень про людину
- •23.2. Глухокутність людинознавчих інваріантних ситуацій
- •23.3. Промінчики надії на подолання глухих кутів
- •Розділ 5. Значущість антропологічної рефлексії для сучасних педагогічних практик глава 24. Проблеми педагогіки у світлі сучасної філософської антропології
- •24.1. Турбота про себе та соціальна адаптація індивіда
- •24.2. Спроба виокремлення наріжних антропологем самозлагоди
- •24.3. Антрополого-педагогічний зміст феноменів свободи, самості, зустрічі
- •Глава 25. Про особливості освітянського заломлення, – філософсько-антропологічної рефлексії
- •25.1. Путівці поняття "рефлексія" у тоталітарній свідомості. Пастка "масовізованої рефлексії"
- •25.2. Рефлексія у координатах ієрархізованої та неієрархпованої культур навчання
- •25.3. Ціна "прощання" з позитивними антропологемами
- •25.4. Про нагальність рефлексивної розважливості або чи радили б с. К'єркегор та ф. Ніцше, аби їх зробили обов'язковими для шкільних програм
- •Постлегомен
12.1. Глухокутність протиставлення "буденне – вселенсько-сутнісне"
З найвідчутнішими коливаннями людської екзистенції в силовому полі сен-сожиттєвої колізії добра і зла пов'язана надзвичайна її уразливість, яка вкрай проблематизує сприймання кожним із нас довколишнього світу й самих себе.
У межах традиційних сапієнтально-репрезентаціоністських орієнтацій це сприймання уявляється більш оптимістично – як функція такої пізнавально орієнтованої свідомості (щоправда останній доводилося повсякчас долати різні позапізнавальні перешкоди), що єднає всіх людей. Феноменологізація ж та екзистенціалізація свідомості обертається важливим антропологічним відкриттям: з'ясуванням того, що "чиста свідомість" ("чистий розум" – у І. Канта) сама по собі не здатна вдовольнити тих завдань, які на неї традиційно покладалися.
У Роберта Музиля несамодостатність "чистої свідомості" оприявнюється віч-на-віч із розмаїттям світу. "Свідомість сама по собі не в силах привести до ладу сяюче сум'яття світу, бо чим гостріша вона, тим безмежнішим, хоча б на певний час, стає світ". Тут необхідна особлива свідомість, пов'язана із самовідчуванням людини, на якому виростає буйноквіття ресентиментних комплексів, описаних нами у минулій главі – свідомість власної гідності.
"Свідомість же власної гідності входить до світу, немов режисер, і робить із нього штучну єдність щастя" (Цит. праця. – с 723). Ту ж саму функцію виконує романіст (оповідач), про якого ми згадували наприкінці першої глави нашої праці: він оповідає читачеві (слухачеві) про якісь житейські негаразди, а реципієнтові все одно затишно, спокійно; впорядкованість оповіді ніби захищає його від хаосу.
240
Але якщо свідомість – "режисер упорядкування" світу, то це означає: вона має бути позбавлена однобічності. Інакше "упо-рядкування" перетвориться на "під-порядкування". І саме в таку ситуацію людина постійно потрапляє на своїм життєвім шляху.
Чого ж слід стерегтися людинознавцеві, який намагається теоретично обмислити цей шлях під кутом зору сутнісних властивостей Homo?
Передусім, вважає Р. Музиль, – жорсткості отого протиставлення буденних клопотів окремого індивіда – та вселенських клопотів "виняткових людей", яке запрокламоване гегелівським негативізмом щодо "нянькування" індивіда зі своїми, тільки для нього й істотними, проблемами. "М'язова робота обивателя, котрий спокійно ходить цілий день у своїх справах, значно більша, ніж м'язова робота атлета, який раз на днину штовхає величезну вагу, це доведено фізіологічно, й означає, що дрібні буденні зусилля в їх суспільній сумі й завдячуючи тому, що вони підвладні такому додаванню, вносять у світ скоріш більше енергії, ніж героїчні подвиги" (Цит. праця. – с 35).
Звідси письменник робить принциповий антропологічний висновок: "немає нічого небезпечнішого для духу, як його зв'язок із величними речами" (Там само. – С. 451). Якщо ці останні не увійшли органічно у мікрокосм конкретної особистості, цей мікрокосм, внутрішній світ мимовільно "витягається" назовні і роздувається на поверхні. "Зацикленість" духу на екстравертно-величнім "покриває світ до найостаннішої жилки своїм гальванічним сріблом", але така зацикленість може знекровлювати інтровертне – і тоді на боці особистого "невдовзі відчувається якась внутрішня нестача речовини, там виникає, так би мовити, великий, порожній круглий нуль" (Там само. – С. 452. – Виокр. моє – В.Т.). Небезпека зв'язку з величними речами має ту підступну властивість, що речі ці змінюються, а небезпека залишається завжди однаковою.
Особливо показовою стає розглядувана ситуація на рівні різного роду масово-пропагандистсьих акцій, саме мовленнєве оснащення яких зводить будь-яке явище до "загальничка".
Можливо, саме через цю обставину в одній із глав другої частини Музилевого роману для характеристики "суті та змісту великої ідеї"' (назва глави) вжито щойнозгаданий нами чи не найбеззмістовніший термін, яким, проте, можна обізвати будь-яку людську дію – "акція". До нього вдається у романі Дружина високопоставленого австрійського урядовця з метою якось розворушити заснуле політичне життя Австро-У горської імперії часів Франца Йосипа. "...Ніхто не зумів би передати всю значимість того, в чому вона полягала! – іронізує письменник. – Бо ж тим і різниться політично велика ідея від ординарної, можливо, навіть незрозуміло-ординарної та безглуздої, що вона перебуває немов би в розплавленому стані, завдячуючи якому "я" опиняється у нескінченній далечині, а далечінь світів, навпаки, влазить у "я", так що вже й не второпаєш, де тут оте особистічне і де безконечне" (Цит. праця. – С 140). Все-
241
загальність мовленнєвих засобів, використовуваних у подібних ситуаціях, виявляється ілюзійною.
Неминучий наслідок описаної квазивсезагальності – те, що помпезні промови високопоставлених, заклопотаних величними справами осіб зазвичай беззмістовніші од наших власних розмірковувань, – зауважує Р. Музиль. Думки, надто щільно прив'язані до особливо достойних предметів, виглядають здебільшого так, що без даної переваги їх би вважали надто застарілими. Найдорожчі для нас завдання – нації, світу, людства, доброчесності несуть на своїй спині найдешевшу духовну флору. Змальований тут Р. Музилем мовленнєвий стиль особливо вияскравлюється у пропагандистських кліше тоталітаризму – згадаймо висловлювання поета Й. Бродського про те, що політичне зло є, зазвичай, поганим стилістом.
Не випадково сатирична "подорож" Іллі Ільфа та Євгена Петрова шляхами тоталітарного соціалізму доведена до межі гротескності мовленнєвим аналізом виступів учасників мітингу у м. Старгороді з нагоди відкриття тут трамвайного руху. Кожен виступ зводився до таврування світового імперіалізму та інших "великих", проте задалеких од Старгорода проблем; але ось інженер, який виніс на своїх плечах усі негаразди багаторічного будівництва трамвайної лінії, промовляє першу фразу: "Трамвай зробити – не їшачка купити". – У "мандрівника" Остапа Бендера (який "втратив віру в людство", вганявшись за підпільним мільйонером Корейко) ця фраза викликала схвальний сміх і сподівання на подальшу змістовність. На жаль, уже другою своєю фразою старго-родський Стефенсон таврував ультиматут Керзона вкупі з усіма акулами імперіалізму.
"Зацикленіть" духу на екстравертно-величнім спотворює наші уявлення про світ ("Хіба можна мислити його, приміром, у термінах "овочевий конвейєр країни"?" – в'їдливо, але справедливо запитував М. Мамардашвілі). Ця ж зацикленість обертається формуванням спотворених антропологічних типів, які, живучи у реальному світі, намагаються підпорядкувати його світові спотвореному.