11.3. Соціо-особистісні витоки ідеї "плюралістичного Всесвіту"

"У будинкові... не одне вікно, а тисячі й тисячі – стільки, що з усіма тими, які ще, можливо, з'являться на його неозорім фасаді, їх не перерахувати, і кожне з них було або буде прорубане внаслідок потреби індивідуальної точки зору й силою індивідуальної волі". Цитоване належить не філософу, про котрого ми щойно вели мову, а близькій йому людині. Йдеться про засновника американського реалізму, твори якого сприймаються сьогодні як своєрідна лабораторія психологічного роману XX століття, про письменника, творчий пошук котрого збігся на Заході з новою хвилею захоплення Л. Толстим та Ф. Достоєвським, знаного теоретика літератури Генрі Джеймса. Кваліфікація світу як "плюралістичного Всесвіту", котра нас зараз цікавить, міститься у передмові письменника до роману "Жіночий портрет" у нью-йоркському виданні 1907-1909 років.

Виникла вона, мабуть, не без впливу спілкування Генрі Джеймса з ненабагато старшим за нього братом (або з його книгою про плюралістичний Всесвіт, виданою у Нью-Йорку в 1909 році). Зрештою, не так уже й важливо, був тут згаданий нами безпосередній вплив, чи ні. Суттєвим є інше: ідея "плюралістичного Всесвіту", як то кажуть, ширяла тоді в інтелектуальній атмосфері Америки. Вона прийшла на зміну моністичним доктринам, найпотужніша серед яких – класична німецька філософія – переважала до того часу в американській думці (щоправда, в почасти персоналістській інтерпретації, наданій їй американськими трансценденталістами).

220

Концептуалізоване Вільямом та Генрі Джеймсами плюралістичне світовідчування стало чи не найадекватнішим вираженням тих реалій, котрі обіймаються нині поняттям американського способу життя. А переплітаючись з образом діяльної людини, яка витворює власне життя, з оптимізмом вдивляється в будуччину й має могутню волю для реалізації своїх уявлень щодо майбуття. Окреслене світовідчуття стало теоретично-антропологічним обгрунтуванням "американської мрії" про можливість вибудувати заново град людський.

Чи не тому так вабив до себе тоді феномен "американізму". Генрі Джеймс, зокрема, висловлюється щодо нього у романі "Американець" (1877 рік), а більш, ніж за століття до цього філософ-трансценденталіст Ралф Емер-сон у лекції під промовистою назвою "Молодий американець" (1744 рік) пропагує романтичний образ "юної, вільної, здорової, сильної землі тих, хто працює й вірує, землі демократів, філантропів, святих", що їй до снаги "промовляти від імені всієї людської раси" як "країни Майбуття". (Наприкінці нашої глави ми розглянемо також деякі інші складові "американської мри", концеп-туалізованої в прагматистських антропологемах.) "Американська мрія", як про те пишуть історики літератури, живила навіть ідею щодо "американського Адама". Звісно, поступово вона набувала типових ознак ідеологеми: відсутність самокритичності, нездатність усвідомлювати свої межі, здійснювати діалог і т. ін. (Будь-яка ідеологія – заангажована собою, уражена комплексом надповноцінності тієї соціальної групи, яку репрезентує. Тому зовсім не випадково справжній інтелектуал, опинившись у ситуації, коли обстоювані ним цінності перетворюються на ідеологеми, не може не посісти критичної позиції щодо них, він не приймає їх у такій подобі.)

Кожному, хто уважно читав роман Г. Джеймса "Жіночий портрет", мабуть, запам'ятався образ американської журналістки, котра прибула до Європи з отим заідеологізованим "комплексом Адама". Якщо порівняти даний образ із тим, як сприймав Європу і поводився тут сам письменник, можна зробити висновок щодо разючої несхожості позицій представників Нового світу стосовно Старого. В даному контексті йдеться про дружбу і водночас полеміку Г. Джеймса з відомими французькими романістами, інтенсивне спілкування з Іваном Тургенєвим, котрий проживав тоді у Франції. Доречно було б пригадати, що у великій аналітичній статті Джеймса про творчість російського письменника знаходимо вельми красномовне щодо теми, яка нас цікавить, спостереження: "Найболючіше для Тургенева питання – це питання про відсутність волі, яке постійно змушує письменника повертатися до нього і змальовувати горезвісні постаті своїх співвітчизників, що надто часто, мабуть, страждають на ту недугу".

Отже, повертаючись до попередніх міркувань, можна говорити про те, що У разі заіделогізованості "американської мрії" зіштовхуємося з позицією, яка

221

не долає меж "монологу". Натомість у другому випадку маємо позицію інтелектуала, спрямовану до діалогу. Саме ця остання і виявилася найбільш співзвучною ідеї "плюралістичного Всесвіту", що так конгеніально втілилася у філософуванні Вільяма та романістиці Генрі Джеймсів. І це природно: адже Новий Світ – то "молодість", відповідно нескутість традиціями, умовностями і т. ін Старий же, навпаки – обтяжений культурними традиціями, так потрібними, особливо, якщо хтось замірився заново вибудувати град людський, зрепрезен-тувати увесь "рід Homo"...

Зачіпаючи наведений смисловий пласт, буде, гадаю, не зайвим сказати читачеві, звідки у інтелектуалів, котрі нас зацікавили, така неухильність плюралістичних мислительних інтенцій. Хіба тільки від темпераментів? І тут спливає у пам'яті фраза, яку так полюбляв повторювати дуже яскравий представник Старого світу, французький письменник та філософ Антуан де Сент-Екзюпері: "Я примандрував до вас зі свого дитинства".

То звідкіля ж "примандрувавли" до нас брати Вільям та Генрі Джеймси? Вони – американці у третьому поколінні. У шляхетній та культурній родині було четверо синів і донька, Вільям і Генрі з'явилися першими, їх батько Генрі Джеймс-старший, заможний, проте без пристрасті до накопичення і замолоду й потім, отримавши частку родинного спадку, присвятив себе, як він мовив, "пошукам істини". Писав на теми релігії й моральності. Схвально сприйняв етичні ідеї шведського теософа Емануеля Сведенборга, критику "гендлярської цивілізації" Шарля Фур'є, мав дружні стосунки з американськими трансценде-нталістами (Р. Емерсоном, Г. Topo, M. Фуллером, В. Олкоттом та ін.), був знайомий із багатьма американськими та європейськими письменниками та інтелектуалами (В. Ірвінгом, В. Теккереєм, Т. Карлайлом, Дж.Ст. Міллем, Дж. Бол-дуіном та ін.). Духовна атмосфера родини виявилася дуже сприятливою для формування широкого гуманістичного кругозору. До того ж Вільям і Генрі отримували шкільну освіту в кращих навчальних закладах Нью-Йорка, а потім Європи (переїзд туди всієї родини на три роки був спричинений тим, що Джеймса-старшого, котрий вважав виховання дітей головною справою життя, вдовольняла далеко не кожна школа; майбутні брати-знаменитості за дванадцять років змінили їх понад десять). Хочемо звернути увагу читача на те, що діалог Нового світу зі Старим став найважливішою духовною складовою способу життя родини Джеймсів (Генрі-молодший взагалі оселився в Європі).

На щойнозгаданій обставині слід зупинитися окремо. Постійні подорожування батька-Джеймса та синів із Нового Світу до Старого і навпаки, стали, окрім інтересів освітніх та культурних, виявом, можливо, підсвідомого прагнення критично зіставити – з боку посутньо-смислового – багатющий цивілі-заційний досвід Європи з нещодавно сформованим Новосвітнім досвідом. І чинилося те зіставлення, зауважу, у співдружності майбутніх філософа та літератора, що незмірно розширювало палітру світоспостережень кожного й

222

допомогло збагнути як якісну своєрідність Новосвітнього погляду на буття, так і чималу його недостатність, однобічність, самозацикленість тощо.

Безумовно важливою для братів Джеймсів стала та обставина, що Генрі Джеймс-молодший у 70-ті роки XIX століття почав критично переглядати ідеологію "панамериканізму", яку поділяли багато його попередників (В. Вітмен, М. Твен, ранній У. Хоуелс), і стрижневим уявленням котрої була впевненість у перевагах американської "наївної свідомості" над розвинутим амбівалентним світовідчуванням представників Старого Світу.

"Наївізм" має справді чимало переваг, але має він і принциповий недолік – незануреність у культурні традиції (оту "позбутість минулого", доведену до краю, щодо котрої розмірковує у "Центрально-східній ревізії"' наш сучасний вітчизняний письменник Ю. Андрухович (див., зокрема, гл. 4 даної книги). Оскільки світ, як засвоїв це від батька Генрі Джеймс, є складним переплетенням добра і зла, то шлях героя письменника прокреслюється через конфлікти "невинності", яка часто обертається духовною вузькістю, інфантильністю, нерозвинутістю, навіть ущербністю, – до виникнення стійкого мораль-нісного почуття, завдячуючи досвіду, набутому в боротьбі зі злом та поразкою у цім зіткненні (Шершеневская М.А. Генри Джеймс и его роман "Женский портрет" // Джеймс Г. Женский портрет. – М, 1981. – С. 546). 1 опертя на певну культурну традицію стає тут вкрай необхідним. В іншому разі починає "правити бал" провінціалізм.

Прикметна щодо цього ситуація, змальована у романі "Європейці" (задум якого склався у суперечці Г. Джеймса з другом, письменником У. Хоуелсом довкіл роману "Американець", що друкувався в 1876-1877 роках з приводу "щасливого кінця"). Баронесу, яка приїхала в Америку шукати тут щастя, дуже дратує атмосфера, що нагадує давнішні спогади про відвідини в Європі провінційного містечка під час ярмарку – "і тепер їй чудилося, ніби вона на якомусь грандіозному ярмарку – розваги й désagréments (неприємні враження) були майже одного штибу" (Джеймс Г. Европейцы //Джеймс Г. Избр. произв. в 2-х т. – Т. 1.-Ленинград, 1979.-С. 43).

Як каже у повісті "Веселі похорони" сучасна письменниця Людмила Улицька: "Ця країна ненавиділа страждання. Вона відторгала його онтологічно, припускаючи лишень як частковий випадок, що вимагає негайного викорінення. Заперечуючи страждання, молода нація розробила цілі школи філософські, психологічні та медичні, що опікувалися єдиним завданням: будь-якою ціною позбавити людину страждання" (Уликая Л. Сонечка. – М., 2004. – С. 150). Така світоглядна настанова важко вкладалася у "російський мозок головного героя. – Адже земля, яка зростила його, любила й поціновувала страждання, навіть зробила його своїм харчем; на стражданнях росли, дорослішали, розумнішали... Та й єврейська кров головного персонажа, тисячі років "пе-регонювана" через фільтр страждання, немов би несла в собі якусь життєво

223

важливу речовину, яка за відсутністю страждання руйнувалась. Люди такої породи, позбуваючися страждання, втрачають і грунт під ногами... Тут можна додати хіба що антропорятівну пораду не припускатися крайнощів: "або страждання – або повне вдоволення"...

Відтак, в загальносвітоглядному плані "Новосвітівець" далебі не є таким ці-льним та оптимістично налаштованим, як того хотілося б ідеологам "американіз-му": він часто розіп'ятий на скрижалях суперечності між "німим минулим" – та "приголомшуючим теперішнім" (особливо, якщо це митець, зауважує Г. Джеймс).

"Заговорить" це минуле по-справжньому тільки згодом у В. Фолкнера, який, вдавшись до вивчення "малої Батьківщини", так би мовити, "розбурхав" його "поснулих собак" (романи "Сарторіс", "Галас і шаленство" та ін.). Він обстоював тезу про те, що не існує ніякого було – минуле є в кожну мить кожного з нас.

Суперечність між "німим минулим" та "приголомшуючим теперішнім" не могла не позначитися і на філософських уподобаннях Вільяма Джеймса. Вона живила не тільки негативізм щодо традицій європейського філософування але й намаганння увібрати багато що з цих традицій задля "уоб'ємнення" нового світобачення, його "діалектизації" через врахування сутнісної суперечності людини. Тим паче, що вивчення останньої почалося як психологічне.

Після опанування медицини, фізіології та природничих наук у Німеччині (під керівництвом Г. Гельмгольца, Р. Вірхова та ін.) та завершення медичної освіти у Гарварді Вільям Джеймс викладає там анатомію й фізіологію. З 1875 року (вперше в Америці) читає курс психології та створює психологічну лабораторію, з 1879 року починає також читати філософію. Його двотомні "Начала психології" (1890 рік) – одна з найвидатніших на той час праць із даної дисципліни. Водночас у ній знаходимо й основні ідеї нового філософського вчення. Скажімо, наявність свідомості пов'язується тут із дією та із вибором засобів для досягнення мети цієї дії. Про те, наскільки велике значення надавалось тут такій сутнісній властивості людини як воля, ми вже мовили раніше. Відтак маємо виразне тяжіння до "десубстанціалізації" свідомості.