- •Глава 1. Антропогенеза триває (Три способи рецепції феноменології: м. Мамардашвілі, м. Пруст, г. Башляр) ....32
- •Глава 3. "Від Деміурга – до комахи" (Феноменологія в Дрогобичі: "полісутнісні перевтілення"у б. Шульца ..........72
- •Глава 4. Темпоральна та "речовиннісна" насиченість новітніх літературних есенційно-екзистенційних пошуків (ю. Андрухович та ін.) ………………………………………………………………………………98
- •Глава 5. Полісутнісний зміст мистецько-фенеменологічного "повернення до самих предметів" .........................118
- •Глава 16. Сутнісна значущість "ендотгшних підвалин " людського в сучасній психології та психотерапії ..........301
- •Глава 17. Людська сутність у валеологічному вимірі...........................312
- •Глава 18. Полісутність Homo серед спокус глобалізації.......................323
- •Глава 19. Від "родовоїусезагальності" до "тотальності індивідуальної екзистенції" (Гегель, к'єркегор, ж.-п. Сартр, в. Шинкарук)......................336
- •Глава 20. Від моносутності до полісутності.........................................351
- •Пролегомен
- •Замість вступу homo viator est?
- •1.1. "Освоєння світу" як шлях
- •1.2. Шлях та "дистанція", необхідна для саморефлексії
- •1.4. Сакральне та профанне мандрування
- •1.5. "Мандрівницький невроз"
- •1.6. Зустрічі-на-шляху
- •1.7. Інше як чуже на моєму шляху. Проблема взаємоповаги
- •1.8. Оповідь як спосіб осягнення сутнісної значущості шляху
- •1.9. Архетипи шляху та оберега в українській культурній традиції
- •Розділ 1. Феноменологізація антропологічної рефлексії у XX столітті. Філософія versus література
- •Глава 1. Антропогенеза триває (Три способи рецепції феноменології: m. Мамардашвілі, m. Пруст, г. Башляр)
- •1.1. Антропологія пізнання як актуалізація особистісного самоусвідомлення у Всесвіті (Пруст – Мамардашвілі)
- •1.2. Антропологізована епістемологія як феноменологічна "раціопоетика" (г. Башляр)
- •1.3. Погляд "божого шпигуна" на світ (Пруст – Мамардашвілі)
- •1.4. Антропогенеза триває... (м. Мамардашвілі)
- •Глава 2. Сутність як "щось дуже маленьке, але дуже міцне". Антропологічна насиченість літературно-феноменологічних уподобань й. Бродського
- •2.1. Поетична візія "справжнього масштабу речей"
- •2.2. Дискредитація антропоцентричної зарозумілості
- •2.3. Ще десять паралелей між поетикою та феноменологією
- •2.4. Урівноваженість сутнісних уподобань поета
- •Глава 3. "Від Деміурга – до комахи" (Феноменологія в Дрогобичі: "полісутнісні перевтілення" у б. Шульца)
- •3.1. Мистецька "феноменологія першобачення"
- •3.2. Епохальні події екзистенції
- •3.3. Світложиггєдайність мистецького світовідчування
- •3.4. Антропорятівна функція "зворотного часу"
- •3.5. Буття – "схованка" незнаних ще форм життя?
- •3.6. "Образи-концепти" полісутнісної людини та світу
- •Глава 4. Темпоральна та "речовиннісна" насиченість новітніх літературних есенційно-екзистенційних пошуків (ю. Андрухович та ін.)
- •4.1. Антропологічна криза як сутнісна деградація
- •4.2. Самоцінність "теперішнього" та його невід'ємність від "пам'яті-плюс-надії"
- •4.3. Пам'ять як спосіб "вивищення" окремого індивіда (ю. Андрухович – м. Пруст)
- •Глава 5. Полісутнісний зміст мистецько-феноменологічного "повернення до самих предметів"
- •5.1. "Ресологізація" філософування
- •5.2. Мистецтво як "охоплення" сутностей у речах
- •5.3. Порядок речей як символ "угаразденості" або "неугаразде-ності" людського світу
- •Розділ 2. Екзистенціалізація людинознавчого есенціалізму та перші сумніви щодо принципу сутнісної ієрархії у класичній філософії
- •Глава 6. Б. Паскаль: дилема есенційного та екзистенційного
- •6.1. Особистісно-екзистенційне самоспостереження як аргумент супроти есенціалізму
- •6.2. "Стежкою б. Паскаля": ф. Ніцше
- •Глава 7. Антропологічна рефлексія Канта: діалог ригоризму та толерантності
- •7.1. Людська сутність у контексті "позірної моральної досконалості"
- •7.2. Руссоїзм – шлях до адекватного розуміння прав людини
- •7.3. Діалог, суть якого – переростання "антропомінімумів" у "антропомаксими"
- •Глава 8. Феномен "антропологічного підпілля" у г. Сковороди
- •8.1. "Серцеві печери" та турбота про себе
- •8.2. Турбота про себе – риса самодостатньої, неущербної особистості
- •Розділ 3. Спалахи "неевклідової рефлексивності"
- •Глава 9. Органічне спотворення "підпілля" у ф. Достоєвського та відкриття "межового досвіду" антропологічної рефлексії
- •9.1. "Онто-" та "психологіка" ресентименту
- •9.2. "Нерозумність розумного?"
- •9.3. У лабіринтах "межового досвіду"
- •Глава 10. Сміх супроти відчаю підпілля
- •10.1. Сміх – особлива форма критичної рефлексії?
- •10.2. Сміх як засіб самопорятування людини
- •10.3. Онтологічні передумови сміху
- •Глава 11. Спроба альтернативи "глухим кутам" європейської антропологічної рефлексії: американський прагматизм (брати у. Та г. Джеймси, р. Рорті)
- •11.1. "Новий світ" – нова філософія...
- •11.2. Світ, відповідний темпераменту філософа
- •11.3. Соціо-особистісні витоки ідеї "плюралістичного Всесвіту"
- •11.4. Філософська спадкоємність прагматизму
- •11.5. Методологема "сумніву-віри" contra гіперактивізму Homo
- •11.6. Плюралізм раціональностей
- •Глава 12. Від межової ієрархії до гетерархії сутностей: антропологічна "подорож" р. Музиля, а. Платонова та ін.
- •12.1. Глухокутність протиставлення "буденне – вселенсько-сутнісне"
- •12.2. "Зяючі вершини" "котлованових максимів ". Безґрунтовність та "нестача речовини існування"
- •12.3. "Мерехтливість" посутніх властивостей пересічного індивіда: загроза чи порятунок?
- •Глава 13. Посутні властивості людини з огляду на достатність "речовини існування"
- •13.1. Домінування "живих сил" буття
- •13.2. Взаємодія складових "речовинності існування"
- •13.3. Можливість розузгодженості складових речовинності існування. "Чуттєво-надчуттєве" та власне плоть
- •13.4. Речовина існування та симулякри "безтілесності"
- •Глава 14. Родова бівалентність людини як вияв розмаїття "порядків буття"
- •14.1. Пастка родової всезагальності
- •14.2. Перспективність "родобівалентних" прозрінь л. Фейербаха
- •14.3. Фемінізм у контексті "десублімації": виправданість та межі
- •14.4. Інші вияви родової окремішності, споріднені зі статевою
- •Глава 15. "Сутнісні мандри" дитинства
- •15.1. Чи є "преекзистенціальна" стадія у розвитку особистості?
- •15.2. Неущербна "протоісторія". Атмосфера. Материнське і батьківське начала
- •15.3. Частково-ущербна "протоісторія". Материнська ресентиментність і батьківська компенсація
- •15.4. Батьківська ресентиментність і материнська компенсація
- •15.5. Обопільно-ущербна "протоісторія" та сублімативне її подолання
- •15.6. Творчість як сублімація ущербності "протоісторії"
- •15.7. Підпільна "протоісторія" без компенсації та її квазисублімація в "апофеозі зла" Жана Жане
- •Глава 16. Сутнісна значущість "ендогамних підвалин" людського в сучасній психології та психотерапії
- •16.1. Плюралізм сутнісних факторів. "Макро-" та "мікроендо-тимне"
- •16.2. Екзистенціальна психологія та психотерапія у пошуках сутнісних властивостей людини
- •16.3. Конкретні вияви екзистенціал-есенціалій, виокремлених гуманістичною психотерапією
- •Глава 17. Людська сутність у валеологічному вимірі
- •17.1. Медицина віч-на-віч зі стражданням як "останнім притулком одиничного"
- •17.2. Страждання, хвороба, смерть – на людському шляху чи на його "узбіччі"?
- •17.3. Ставлення до страждання на різних вікових етапах
- •17.4. Спільний життє-смертний простір як реальність людського способу буття
- •Глава 18. Полісутність Homo серед спокус глобалізації
- •18.1. Амбівалентність глобалізації
- •18.2. Парадоксальність діяльнісного самоствердження
- •18.3. Межі цілеінструменталізму та антропоцентризму
- •18.4. Глобалізація у царині "симулякрів"
- •Розділ 4. Спроба загальнотеоретичного погляду на відмінності образів людини у класичній та сучасній антропологічній рефлексії
- •Глава 19. Від "родової усезагальності" до "тотальності індивідуальної екзистенції" (Гегель, к'єркегор, ж.-п. Сартр, в. Шинкарук)
- •19.1. Редукціоністський синдром
- •19.2. Сутнісне: альтернатива "високих нот" та "муніципальних доброчесностей"
- •19.3. Комунікативна раціональність як засіб подолання раціоцентризму
- •Глава 20. Від моносутності до полісутності
- •20.1. Етап тяжіння до "найпершосутності"
- •20.2. Антиномійні першосутності
- •20.3. Відмова від першосутності на користь існування, котре передує сутності
- •20.4. Колізії "відчужуваної сутності"
- •20.5. Відмова від есенції навіть як "вторинної" щодо екзистенції
- •20.6. Принцип відкритого питання
- •Глава 21. Перевтілені сутнісні властивості Homo y контексті антрополого-рефлексивних замірів м. Шелера
- •21.1. Розмаїття екзистенційно-есенційного: "надсублімація" чи "урівноваження"?
- •21.2. Про підпільно-компенсаторські способи сутнісного самоствердження: антрополого-рефлексивна потуга відкриття ресентименту
- •Глава 22. Проблема сутнісного самоздійснення людини в царині "симулякрів"
- •22.1. "Хитрість розуму" чи "хитрість безуму"?
- •22.2. Симулякровий фетишизм – антропологічний виклик сьогодення
- •22.3. "Лабіринти" сутнісного самоствердження як "лабіринти" свободи
- •Глава 23. Стислі висновки: "сірим по сірому"
- •23.1. Методологічна метаморфоза уявлень про людину
- •23.2. Глухокутність людинознавчих інваріантних ситуацій
- •23.3. Промінчики надії на подолання глухих кутів
- •Розділ 5. Значущість антропологічної рефлексії для сучасних педагогічних практик глава 24. Проблеми педагогіки у світлі сучасної філософської антропології
- •24.1. Турбота про себе та соціальна адаптація індивіда
- •24.2. Спроба виокремлення наріжних антропологем самозлагоди
- •24.3. Антрополого-педагогічний зміст феноменів свободи, самості, зустрічі
- •Глава 25. Про особливості освітянського заломлення, – філософсько-антропологічної рефлексії
- •25.1. Путівці поняття "рефлексія" у тоталітарній свідомості. Пастка "масовізованої рефлексії"
- •25.2. Рефлексія у координатах ієрархізованої та неієрархпованої культур навчання
- •25.3. Ціна "прощання" з позитивними антропологемами
- •25.4. Про нагальність рефлексивної розважливості або чи радили б с. К'єркегор та ф. Ніцше, аби їх зробили обов'язковими для шкільних програм
- •Постлегомен
25.3. Ціна "прощання" з позитивними антропологемами
Яким є соціально-педагогічне заломлення ситуації, описаної у попередній частині цього розділу ?
Педагогіка змушена переорієнтовуватися з антропології, яка була зав'язана переважно на:
1) позитивних виявах людського;
2) гіперактивізмові;
3) "масовизмові", на зовсім інші антропологеми.
Але ж, зауважу, зцементованість трьох щойноозначених виявів людського живила ту парадигму антропоспроможності, яка побутувала у марксизмі й молодомарксизмі. Антропологія ж постмарксистська опинилася віч-на-віч із принциповою неусталеністю людини та світу її існування, з величезною кількістю негативних виявів людського, помножених на розмаїття індивідуальностей. Цю неусталеність, проблематичність, амбівалентність щомиті випромінюють і логосфера, і ейдосфера, і акусфера "мозаїчної" культури вивільнені од пут ідеологічної цензури, вони часто намагаються позбутися будь-яких регу-лятивів узагалі, зокрема, пізнавальних, моральнісних, громадянських.
Чи усвідоммлюємо ми при цьому, що комунікативне середовище має надзвичайно великий і дієвий антропкреативний потенціал? Що свобода у цьому середовищі зовсім не тотожна громадянській безвідповідальності: навпаки, кожен новий крок на шляху свободи збільшує міру відповідальності її суб'єкта.
Ще кілька століть тому Блез Паскаль схарактеризував людину як істоту амбівалентну: "слава і покидьок Всесвіту". Проте він же, пам'ятаєте, застеріг, що істина – не в "або-або", а яказ у "серединному становищі" людини, котре
423
завше віддалене од крайнощів: "середина між нічим і всім" ("Думки" – 1). Цю мудру Паскалівську пораду сучасні людинознавці нерідко забувають.
Приміром, ми змушені переглянути антропологему, втілену загальновідомим горківським висловлюванням "людина – то звучить гордо". Чи достатньо тут перейнятися альтернативною антропогемою й пристати на те, що людина – "воістину брудний потік", то ж світові, у котрім з'явився цей потік, "треба бути морем", аби прийняти його в себе і "не стати знечищеним" (Ніцше Ф. Так казав Заратустра. Жадання влади. – К., 1993. – С 12)? Письменник В. Лакшин слушно зауважує: якщо твердити людині, що у неї жахливий склад розуму, безглуздий характер, не менш жахлива спадковість, не треба чекати на добрий ефект. Трапляється, навпаки, що виховуваний такою методою піде раптом колесом і невідомо що може накоїти. Оцінка властивостей натури – чи то особистості, а чи нації, – відтак, не нейтральна, вона сама є певною дією, і нерідко руйнівної властивості (Лакшин В. Конец, тупик, кризис // Юность. – 2001. – №1. – С. 6). Чи не стосується те саме кваліфікації людської природи загалом...
Щоправда, сказане зовсім не означає тільки позитивних наслідків виховання на суто доброчинницьких зразках: не витримуючи зіставлення з антропологічними реаліями, вони можуть формувати своєрідний комплекс меншовартості, який у екстремальних ситуаціях обертається вартісним нігілізмом.
За умов "мозаїчної" культури, коли кожного індивіда захльостує злива різнорідної інформації, дуже важливо сприяти виробленню рефлективних здатностей, які б поєднували креативність світосприймання з його розважливістю, поміркованістю. Берегинею такого поєднання мисленнєвих здатностей була і залишається філософія. Ця її функція набуває небаченого значення за умов, коли втрачається відчуття певності людського існування.
Факторів, котрі сприяють тій втраті, нині чимало. Це – аудіовізуальна культура з величезною кількістю продукованих нею "симулякрів" реальності. Це й поява в останнє десятиліття прошарку людей, котрі стрімко багатіли без достатнього, так би мовити, онтологічного підґрунтя. Наслідком же є те, що зі світоорієнтації чималої кількості наших співгромадян репродуктивного віку випала така передумова людського існування, як пращ.
Прикметним щодо цього є низка мистецьких явищ новітньої пори. Мистецька критика зафіксувала ту обставину, що професія найчастіш взагалі перестає бути соціальною характеристикою героя. Місцем роботи стає "фірма", місцем зустрічі – "клуб". Із розмов зникають іменники: персонажі відвантажують, проплачують, перетирають, не уточнюючи, що саме. У такій віртуальній економіці й віртуальнім житті вся суєта чиниться довкіл умовних, неіснуючих речей (Москва товарная. Кинообозрение Дмитрия Быкова // Новый мир. – 2001. – №1. С. 229).
Хочу зауважити, що значущість розглянутої змістової прогалини в сучасному мистецтві не обмежується випаданням з поля зору важливої складової
424
людського світу. Відомо, що праця є незамінним стимулятором формування вольових та моральних якостей людини, зокрема, здатності до самовладання. Не менш важливою є здатність праці сприяти переспрямуванню низки потягів, зокрема, статевого та агресивного. Звичайно, залежність тут щоразу не лінійна, а значно більш складна. І все ж тією самою мистецькою критикою зафіксовано, що у багатьох творах сучасної так званої "іншої" літератури переважаючим одоративним фактором стає, за влучним самовизнання Вікт. Єрофєва, "сморід". Прикметна і метаморфоза, кажучи російською "порывов на позывы": перше переважає у літературі класичній, друге – у сучасній "іншій".
Особливо небезпечним в цьому розумінні є кінематограф. Річ у тім, що людське сприймання загалом уривчасте й вибіркове, а не тотальне. Кількісно ми сприймаємо менше половини інформації у "одній картинці" (візуально більш-менш засвоюємо те, що у центрі екранного квадрата чи прямокутника), до того ж психологічно сприймаємо лишень те, що відповідає нашій внутрішній "установці". Не випадково всі містичні школи, особливо східні, намагаються якомога розширити оцю сприйману людиною "картинку". Але "фізіологія кіно" – якраз у вольовому нав'язуванні глядачеві вибіркового погляду, запрограмованого автором.
Ще одна фізіологічна особливість сприймання пов'язана з домінуванням у ньому інстинктів самозбереження та продовження роду. Зрозуміло, відтворюючи відповідні сюжети на екрані, автору найлегше завоювати увагу і прихильність глядача. З цим пов'язана естетизація кривавих та сексульних видовищ. Не випадково три чверті американських жанрових картин починаються з якого-небудь злочину. Однак і до насилля можна звикнути, особливо, якщо воно не спонукає переживати за того, на кого насилля спрямоване, а стає насиллям тотальним і хаотичним (Арабов Ю. Проблема насилля // Киносценарий. – 2000. – №5). Але "звикання" до певних явищ, на мою думку, зовсім не означає, ніби вони перестають сприйматися, ні, вони просто змінюють місце свого перебування в людськім світосприйманні: вони переходять зі стану образів у те, що класик кінематографу С. Ейзенштейн іменував "перед-образним" станом. Відтак ці явища перетворюються на неусвідомлювану сві-тоглядову "установку" (психологічний факт: коли людина переживає страх переслідування, більшість явищ світу нанизуються "на нитку загрози").
А тепер я дозволю собі може надто прямолінійну аналогію між психологічними особливостями сприймання людиною "картинок" на кіноекрані – та певних явищ на отому "екрані" мозаїчної культури, що його так яскраво описав А. Моль. Чи не за схожою схемою "відбирається" інформація на "екрані культури"?
Якщо ж пропонована аналогія припустима, то чи можемо ми собі уявити, наскільки легко розхитати, а то й зовсім зруйнувати у нашім світосприйманні усе позитивне, сприятливе – і наскільки легко внадити натомість багато чого
425
негативного, несприятливого, загрозливого тощо? Наскільки легко утвердити ан-тропологему "брудного", чи "хтивого", чи "безглуздого" чи ще якогось "потоку"?
Акцентую на цьому не з ригористичних міркувань, але тільки аби задатися запитанням: "Чи не опиняється сьогодні філософський антрополог у класичній гіпократовій ситуації – "не зашкодь"!"