- •Глава 1. Антропогенеза триває (Три способи рецепції феноменології: м. Мамардашвілі, м. Пруст, г. Башляр) ....32
- •Глава 3. "Від Деміурга – до комахи" (Феноменологія в Дрогобичі: "полісутнісні перевтілення"у б. Шульца ..........72
- •Глава 4. Темпоральна та "речовиннісна" насиченість новітніх літературних есенційно-екзистенційних пошуків (ю. Андрухович та ін.) ………………………………………………………………………………98
- •Глава 5. Полісутнісний зміст мистецько-фенеменологічного "повернення до самих предметів" .........................118
- •Глава 16. Сутнісна значущість "ендотгшних підвалин " людського в сучасній психології та психотерапії ..........301
- •Глава 17. Людська сутність у валеологічному вимірі...........................312
- •Глава 18. Полісутність Homo серед спокус глобалізації.......................323
- •Глава 19. Від "родовоїусезагальності" до "тотальності індивідуальної екзистенції" (Гегель, к'єркегор, ж.-п. Сартр, в. Шинкарук)......................336
- •Глава 20. Від моносутності до полісутності.........................................351
- •Пролегомен
- •Замість вступу homo viator est?
- •1.1. "Освоєння світу" як шлях
- •1.2. Шлях та "дистанція", необхідна для саморефлексії
- •1.4. Сакральне та профанне мандрування
- •1.5. "Мандрівницький невроз"
- •1.6. Зустрічі-на-шляху
- •1.7. Інше як чуже на моєму шляху. Проблема взаємоповаги
- •1.8. Оповідь як спосіб осягнення сутнісної значущості шляху
- •1.9. Архетипи шляху та оберега в українській культурній традиції
- •Розділ 1. Феноменологізація антропологічної рефлексії у XX столітті. Філософія versus література
- •Глава 1. Антропогенеза триває (Три способи рецепції феноменології: m. Мамардашвілі, m. Пруст, г. Башляр)
- •1.1. Антропологія пізнання як актуалізація особистісного самоусвідомлення у Всесвіті (Пруст – Мамардашвілі)
- •1.2. Антропологізована епістемологія як феноменологічна "раціопоетика" (г. Башляр)
- •1.3. Погляд "божого шпигуна" на світ (Пруст – Мамардашвілі)
- •1.4. Антропогенеза триває... (м. Мамардашвілі)
- •Глава 2. Сутність як "щось дуже маленьке, але дуже міцне". Антропологічна насиченість літературно-феноменологічних уподобань й. Бродського
- •2.1. Поетична візія "справжнього масштабу речей"
- •2.2. Дискредитація антропоцентричної зарозумілості
- •2.3. Ще десять паралелей між поетикою та феноменологією
- •2.4. Урівноваженість сутнісних уподобань поета
- •Глава 3. "Від Деміурга – до комахи" (Феноменологія в Дрогобичі: "полісутнісні перевтілення" у б. Шульца)
- •3.1. Мистецька "феноменологія першобачення"
- •3.2. Епохальні події екзистенції
- •3.3. Світложиггєдайність мистецького світовідчування
- •3.4. Антропорятівна функція "зворотного часу"
- •3.5. Буття – "схованка" незнаних ще форм життя?
- •3.6. "Образи-концепти" полісутнісної людини та світу
- •Глава 4. Темпоральна та "речовиннісна" насиченість новітніх літературних есенційно-екзистенційних пошуків (ю. Андрухович та ін.)
- •4.1. Антропологічна криза як сутнісна деградація
- •4.2. Самоцінність "теперішнього" та його невід'ємність від "пам'яті-плюс-надії"
- •4.3. Пам'ять як спосіб "вивищення" окремого індивіда (ю. Андрухович – м. Пруст)
- •Глава 5. Полісутнісний зміст мистецько-феноменологічного "повернення до самих предметів"
- •5.1. "Ресологізація" філософування
- •5.2. Мистецтво як "охоплення" сутностей у речах
- •5.3. Порядок речей як символ "угаразденості" або "неугаразде-ності" людського світу
- •Розділ 2. Екзистенціалізація людинознавчого есенціалізму та перші сумніви щодо принципу сутнісної ієрархії у класичній філософії
- •Глава 6. Б. Паскаль: дилема есенційного та екзистенційного
- •6.1. Особистісно-екзистенційне самоспостереження як аргумент супроти есенціалізму
- •6.2. "Стежкою б. Паскаля": ф. Ніцше
- •Глава 7. Антропологічна рефлексія Канта: діалог ригоризму та толерантності
- •7.1. Людська сутність у контексті "позірної моральної досконалості"
- •7.2. Руссоїзм – шлях до адекватного розуміння прав людини
- •7.3. Діалог, суть якого – переростання "антропомінімумів" у "антропомаксими"
- •Глава 8. Феномен "антропологічного підпілля" у г. Сковороди
- •8.1. "Серцеві печери" та турбота про себе
- •8.2. Турбота про себе – риса самодостатньої, неущербної особистості
- •Розділ 3. Спалахи "неевклідової рефлексивності"
- •Глава 9. Органічне спотворення "підпілля" у ф. Достоєвського та відкриття "межового досвіду" антропологічної рефлексії
- •9.1. "Онто-" та "психологіка" ресентименту
- •9.2. "Нерозумність розумного?"
- •9.3. У лабіринтах "межового досвіду"
- •Глава 10. Сміх супроти відчаю підпілля
- •10.1. Сміх – особлива форма критичної рефлексії?
- •10.2. Сміх як засіб самопорятування людини
- •10.3. Онтологічні передумови сміху
- •Глава 11. Спроба альтернативи "глухим кутам" європейської антропологічної рефлексії: американський прагматизм (брати у. Та г. Джеймси, р. Рорті)
- •11.1. "Новий світ" – нова філософія...
- •11.2. Світ, відповідний темпераменту філософа
- •11.3. Соціо-особистісні витоки ідеї "плюралістичного Всесвіту"
- •11.4. Філософська спадкоємність прагматизму
- •11.5. Методологема "сумніву-віри" contra гіперактивізму Homo
- •11.6. Плюралізм раціональностей
- •Глава 12. Від межової ієрархії до гетерархії сутностей: антропологічна "подорож" р. Музиля, а. Платонова та ін.
- •12.1. Глухокутність протиставлення "буденне – вселенсько-сутнісне"
- •12.2. "Зяючі вершини" "котлованових максимів ". Безґрунтовність та "нестача речовини існування"
- •12.3. "Мерехтливість" посутніх властивостей пересічного індивіда: загроза чи порятунок?
- •Глава 13. Посутні властивості людини з огляду на достатність "речовини існування"
- •13.1. Домінування "живих сил" буття
- •13.2. Взаємодія складових "речовинності існування"
- •13.3. Можливість розузгодженості складових речовинності існування. "Чуттєво-надчуттєве" та власне плоть
- •13.4. Речовина існування та симулякри "безтілесності"
- •Глава 14. Родова бівалентність людини як вияв розмаїття "порядків буття"
- •14.1. Пастка родової всезагальності
- •14.2. Перспективність "родобівалентних" прозрінь л. Фейербаха
- •14.3. Фемінізм у контексті "десублімації": виправданість та межі
- •14.4. Інші вияви родової окремішності, споріднені зі статевою
- •Глава 15. "Сутнісні мандри" дитинства
- •15.1. Чи є "преекзистенціальна" стадія у розвитку особистості?
- •15.2. Неущербна "протоісторія". Атмосфера. Материнське і батьківське начала
- •15.3. Частково-ущербна "протоісторія". Материнська ресентиментність і батьківська компенсація
- •15.4. Батьківська ресентиментність і материнська компенсація
- •15.5. Обопільно-ущербна "протоісторія" та сублімативне її подолання
- •15.6. Творчість як сублімація ущербності "протоісторії"
- •15.7. Підпільна "протоісторія" без компенсації та її квазисублімація в "апофеозі зла" Жана Жане
- •Глава 16. Сутнісна значущість "ендогамних підвалин" людського в сучасній психології та психотерапії
- •16.1. Плюралізм сутнісних факторів. "Макро-" та "мікроендо-тимне"
- •16.2. Екзистенціальна психологія та психотерапія у пошуках сутнісних властивостей людини
- •16.3. Конкретні вияви екзистенціал-есенціалій, виокремлених гуманістичною психотерапією
- •Глава 17. Людська сутність у валеологічному вимірі
- •17.1. Медицина віч-на-віч зі стражданням як "останнім притулком одиничного"
- •17.2. Страждання, хвороба, смерть – на людському шляху чи на його "узбіччі"?
- •17.3. Ставлення до страждання на різних вікових етапах
- •17.4. Спільний життє-смертний простір як реальність людського способу буття
- •Глава 18. Полісутність Homo серед спокус глобалізації
- •18.1. Амбівалентність глобалізації
- •18.2. Парадоксальність діяльнісного самоствердження
- •18.3. Межі цілеінструменталізму та антропоцентризму
- •18.4. Глобалізація у царині "симулякрів"
- •Розділ 4. Спроба загальнотеоретичного погляду на відмінності образів людини у класичній та сучасній антропологічній рефлексії
- •Глава 19. Від "родової усезагальності" до "тотальності індивідуальної екзистенції" (Гегель, к'єркегор, ж.-п. Сартр, в. Шинкарук)
- •19.1. Редукціоністський синдром
- •19.2. Сутнісне: альтернатива "високих нот" та "муніципальних доброчесностей"
- •19.3. Комунікативна раціональність як засіб подолання раціоцентризму
- •Глава 20. Від моносутності до полісутності
- •20.1. Етап тяжіння до "найпершосутності"
- •20.2. Антиномійні першосутності
- •20.3. Відмова від першосутності на користь існування, котре передує сутності
- •20.4. Колізії "відчужуваної сутності"
- •20.5. Відмова від есенції навіть як "вторинної" щодо екзистенції
- •20.6. Принцип відкритого питання
- •Глава 21. Перевтілені сутнісні властивості Homo y контексті антрополого-рефлексивних замірів м. Шелера
- •21.1. Розмаїття екзистенційно-есенційного: "надсублімація" чи "урівноваження"?
- •21.2. Про підпільно-компенсаторські способи сутнісного самоствердження: антрополого-рефлексивна потуга відкриття ресентименту
- •Глава 22. Проблема сутнісного самоздійснення людини в царині "симулякрів"
- •22.1. "Хитрість розуму" чи "хитрість безуму"?
- •22.2. Симулякровий фетишизм – антропологічний виклик сьогодення
- •22.3. "Лабіринти" сутнісного самоствердження як "лабіринти" свободи
- •Глава 23. Стислі висновки: "сірим по сірому"
- •23.1. Методологічна метаморфоза уявлень про людину
- •23.2. Глухокутність людинознавчих інваріантних ситуацій
- •23.3. Промінчики надії на подолання глухих кутів
- •Розділ 5. Значущість антропологічної рефлексії для сучасних педагогічних практик глава 24. Проблеми педагогіки у світлі сучасної філософської антропології
- •24.1. Турбота про себе та соціальна адаптація індивіда
- •24.2. Спроба виокремлення наріжних антропологем самозлагоди
- •24.3. Антрополого-педагогічний зміст феноменів свободи, самості, зустрічі
- •Глава 25. Про особливості освітянського заломлення, – філософсько-антропологічної рефлексії
- •25.1. Путівці поняття "рефлексія" у тоталітарній свідомості. Пастка "масовізованої рефлексії"
- •25.2. Рефлексія у координатах ієрархізованої та неієрархпованої культур навчання
- •25.3. Ціна "прощання" з позитивними антропологемами
- •25.4. Про нагальність рефлексивної розважливості або чи радили б с. К'єркегор та ф. Ніцше, аби їх зробили обов'язковими для шкільних програм
- •Постлегомен
1.4. Антропогенеза триває... (м. Мамардашвілі)
Еволюція теорії пізнання у антропологію пізнання, спонукала на перегляд традиційних уявлень про сутнісні властивості буття включно й до його людського різновияву. Досі ці уявлення засновувалися на картезіанському репрезентаціонізмові, тяжіли переважно до пошуків однієї-єдиної "першосутності". "Мандруючи" ж способами, уможливленими "феноменологією шляху", ми стикаємося як із сутнісним розмаїттям людини і світу, так і з незвичними особливостями самого процесу антропогенези.
Усі антропологічні вболівання М. Мамардашвілі, які мали місце ще у "дофеноменологічний" період його творчості, концентруються довкіл теми людської спроможності/неспроможності. І архітектоніка та рушійні сили пізнання, і архітектоніка та рушійні сили культури, як і саме їхнє існування – все це постійно стикається з силами хаосу, безкультур'я, псевдопізнання або ж взагалі невігластва. Культура, отже, не стан, витворений раз і назавжди, а проблема, яка передбачає нашу заангажованість. Людина як культурна істота – також.
Послідовно доводячи розгляд людського світовідношення до його неповторно-особистісних рівнів, М. Мамардашвілі обґрунтовує новий погляд на виникнення людини. Воно постає не як завершена, а як триваюча історична подія.
Це був переворот у тогочасних неомарксистських уявленнях.
Людина не створена природою та еволюцією, зауважує, аналізуючи цикл лекцій М. Мамардашвілі 1984-1985 pp. Володимир Смирнов. Людина витво-
53
рюється безнастанно знову і знову. Вона витворюється в історії, з участю її самої, її індивідуальних зусиль (Смирнов В.Α., Мамардашвіїли М.К. Философия сознания / Философия не кончается. Из истории отечеств, философии XX века. 1960-80 годы. – М., 1998. – С. 489).
Уже в першій своїй лекції про M. Пруста філософ підкреслює антропокреативну силу зазначеної обставини. "Екзистенція це те, що ти повинен зробити оцієї миті, тут. Вона виключає відкладання на завтра або перекладання на плечі іншого – ближнього, нації, держави, суспільства. Ти повинен сам" (Мамардашвили М. Лекции о Прусте. – С. 20). Та й увесь життєвий шлях кожного з нас "змодельований" прустівською мандрівкою, переповнений потребою такої заангажованості. Двадцять п'ята мамардашвілівська лекція знову нагадує: "Там, де повинна відбутися подія, але немає зусилля з нашого боку, – світ не триває. У світі багато які речі не тривають самі собою, якщо не живляться нашим зусиллям, котре відроджується" (Там само. – С 421). Та й "Картезіанські роздуми" постійно підкреслюють: тільки в разі, якщо кожен з нас у своєму житті зробить щось із собою сам, то і довкіл нас щось зробиться. Це – закономірність елементарного здорового глузду, яка живить і пізнання, й усю людську культуру. Живить, плекає, всіляко підтримує культуру на противагу хаосу, на противагу нігілізму.
Сучасний французький філософ Поль Рікер, інтерпретуючи окреслену обставину з позицій феноменологічної герменевтики, робить прикметний антрополого-рефлексивний висновок про Homo як І "Homme capable" ( – себто як істоту, котра може. Він обґрунтовував ідею "людини, котра може" в книзі "Я – сам як інший", де міститься огляд філософії мови, філософії дії, філософії оповіді та філософії моралі. Словом, яке дозволило охопити всю сукупність даних видів людської діяльності, стало існуюче у французькій мові модальне дієслово "могти" ("pouvoir"). П. Рікер пропонує філософське обґрунтування концепції здатності, пов'язуючи цілком конкретну заяву "я можу" з одним із вживань поняття "бути", котре в аристотелівській традиції передбачає розрізнення акту (energeia) та потенції (dynamis)" (Рикер П. Память, история, забвение. – M., 2004. – С. 11).
Висновок М. Мамардашвілі щодо антропогенези яко події, котра триває, щодо безнастанного самовитворення людини мав величезну значущість для вітчизняної антропологічної рефлексії, особливо – для тієї її діяльнісної версії, яка, починаючи з шістдесятих років, розроблялася Київською світоглядно-антропологічною школою. Заперечуючи молодомарксистський антропологічний романтизм, цей висновок націлював на антропологічний реалізм як провідну тенденцію посткласичної антропології, та й метафізики загалом. Заперечуючи безособову всезагальність – утверджував натомість пріоритет особис-тісного, але здатного увсезагальнитися за певних обставин.
54
Цій же меті слугувала і "раціопоетика" Гастона Башляра. Щодо останнього, то ситуація з визнанням тривалості антропогенези тут вельми парадоксальна.
Справді, поетизація сутнісного взаємозв'язку Homo з предметним світом його життєдіяльності, здавалося б, не дає підстав твердити про тривалість антропогенези: адже предметна діяльність властива людині з перших днів її появи на Землі, а вона й стимулює часто неусвідомлювані "базові схеми" світосприймання. Але нині щобільше виявляється й інша тенденція: прогресуюча інформатизація суспільства, особливо з появою феномена постінформаційнос-ті, ставить щобільшу кількість людей за межі безпосереднього користування предметним середовищем (а ще важливіш – конституювання його), яке було звичним упродовж тисячоліть.
За цих умов фактично ставляться під питання способи сутнісного само-творення Homo, опоетизовані Г. Башляром. Відповідно залишається відкритою проблема сутнісного самоствердження цієї істоти.
Тут ми маємо, на мою думку, своєрідне "доведення від протилежного" тези про те, що антропогенеза триває, а людська сутність – знову "відкрите питання "!
Безперечним теоретико-антропологічним набутком башлярівських уявлень про предметний світ людської особистості стало поєднання ним безпосередньо-імпресіоністичних та опосередковано-символічнних, метафізичних інгредієнтів людського світосприймання. Мрії, які виникають у процесі людської діяльності при обробці предметів, не втрачаючи своєї безпосередньості, стають конституентами особливої духовно-практичної, образної реальності, пробуджуючи в душі суб'єкта діяльності враження, близькі до деміургійних (передусім деміургію "вулканізму" та деміургію "нептунізму", завдячуючи якій коваль та гончар "володарюють" двома різними світами) і суголосі добі Творення (Башляр Г. Земля и грезы воли. – С. 18, 42, 57).
Особливо важливим з точки зору стратегії і тактики досліджуваної нами проблеми є те, що він спонукає зрозуміти здійснений М. Мамардашвілі у сімдесяті роки перехід від аналізу об'єктивних соціально-предметних формотворень людського світу до суб'єктивних, духовно-практичних, такий перехід був не "зрадою" перших на користь другим, а органічним їх взаємодоповненням. Він був "запрограмований" молодомарксистськи-феноменологічним концептом духовно-практичного, що його неоантропологічно налаштована прогресивна вітчизняна філософія почала "приміряти" ще з шістдесятих років.
Звертання до філософсько-антропологічного змісту тих способів світобачення, що їх виробило на сьогодні мистецтво, дає можливість збагнути, як саме через образ уявляюча істота та уявлюване буття, не втрачаючи кожен своєї специфіки, максимально зближуються.
А ця, вживаючи висловлювання Г. Сковороди, "незілляна єдність" є неодмінною сутнісною властивістю Homo.
55