А.О.Смирнов: історія психології як рушійна сила цієї науки

В академічній серії «Основи психології» у 1975 році було опубліковано ґрунтовне, значне за обсягом дослідження А.О.Смирнова «Розвиток і сучасний стан психологічної науки в СРСР». Цей том присвячено як дореволюційному періоду, так і епосі «будівництва соціалізму і комунізму».

Автор виражає свою схильність викладати прогресивні лінії становлення психології у дореволюційній Росії, зокрема через постаті І.М.Сєченова, якому було в той час надано статус непогрішимого, правовірного, еталонного мислителя; К.Д.Ушипського, над яким змилувалася доля, і його повернули із табору, «ворожого» щодо більшості вітчизняних педагогів і психологів. Ідею матеріалізму в психології «безпомилково» шукали у працях природослідників, які, проте, щонайбільше виражали позитивістський ухил у теоретичному думанні. Це були І.П.Павлов, В.М.Бехтерєв, О.О.Ухтомський, а також В.О.Вагнер, П.Ф.Лесгафт.

Смирнов подав ґрунтовну розвідку щодо проблем психології у працях К.Маркса, Ф.Енгельса, В.І.Леніна. Це були не офіційні належні інтерполяції, а спроби з'ясувати справжній внесок класиків марксизму у скарбницю наукової психології. Ці вчені, якою б не була їхня ідеологічна спрямованість, знали людину в її різних історичних іпостасях, мали феноменальну та енциклопедичну обізнаність насамперед з історичної психології людини, а також її відображення у філософській, науковій і художній літературі. Тому, обминаючи офіційні штампи, можна було знайти у класиків марксизму значні інсайти щодо природи людини як такої, її соціального визначення, історичного минулого та ідеалізованого майбутнього.

Показуючи шляхи розвитку радянської психології, Смирнов зосереджує свою увагу, зокрема, на ідейній боротьбі 20-х — початку 30-х років, аналізуючи внесок К.М.Корнінова, П.П.Блонського, М.Я.Басова та Л.С.Виготського зі спеціальним викладом культурно-історичної теорії останнього. Прослідковано наукові зрушення в теоретичних дискусіях цього періоду. Спеціальний розділ присвячено участі радянських психологів у Великій Вітчизняній війні — на фронті та в лабораторіях. Щодо 50 — 60-х років, зокрема, мова йде про дослідження фізіологічних механізмів психічної діяльності, принципу єдності свідомості й діяльності, а також розвитку психіки у тваринному світі як онтогенезі людини. Спеціальний розділ відводиться проблемам особистості, рефлекторної природи психічного, широкому колу досліджень на рубежі 60 — 70-х років.

Завершуючи свою ґрунтовну працю, Смирнов підкреслює не тільки появу нових галузей психології, а й розширення зв'язків з іншими науками. Все це дає підстави авторові сподіватися, на відкриття нових перспектив активної участі радянських психологів у побудові «досконалого суспільства» в СРСР, у формуванні ''нової людини».

А. М. Ждан: періодизація становлення психологічних знань — провідна засада історії психології

Спроба періодизації історії психології у XX столітті належить А,М.Ждан. В «Історії психології» (1990) розгорнуто картину становлення психологічних знань «від античності до наших днів». XX століття поділяється на чотири періоди, а сама психологія в цей час розглядається як самостійна наука.

10-ті — середина 30-х років характеризуються «відкритою кризою в психології». Виникають такі психологічні школи, як біхевіоризм, психоаналіз, гештальтпсихологія, французька соціологічна школа, розумію ча, індивідуальна, аналітична психологія. Постає радянська психологія.

20—30-ті роки: радянська психологія оформляється ідейно, її теоретичні основи пов'язуються з марксистською філософією: це насамперед теорія настановлення, культурно-історична теорія, теорія діяльності та ін. В ній розвиваються прикладні галузі — психотехніка і педологія. Виникають природничо-наукові уявлення про фізіологічні механізми психічної діяльності та рухових актів.

Кінець 30-х — 50-ті роки: згасає криза в зарубіжній психології. Інтенсивно розвиваються теоретичні засади радянської психології. Постають нові школи, галузі, напрямки: генетична психологія, персоналістичні концепції особистості та ін. Здійснюються спроби її перебудови на основі павловського вчення, теорії настановлення; постають теорії діяльності, поетапного формування розумових дій і понять.

60-ті — початок 90-х років: пошуки теоретичних підходів у сучасній зарубіжній та радянській психології. Виникають гуманістична психологія, логотерапія, когнітивна психологія, марксистськії орієнтовані теорії. В радянській психології відбуваються дискусії з проблем несвідомого, спілкування та ін.

Ждан підкреслює умовність будь-якої періодизації, а свою пропонує як один із можливих її варіантів. За періодизацією криються закономірності історико-психологічного процесу, виступає спрямованість на вироблення єдиної теорії. Проте жоден із висунутих принципів не набув статусу єдиної теорії у психології. Відтак — спроби застосувати до історії психології концепцію розвитку науки Т.Куна.

Ждан розглядає рушійні сили і причини історичного розвитку психологічних ідей. Психологія має відносну самостійність, а самі психологи перебувають під впливом економічного розвитку. В теорії розвитку психологічного знання позначаються іптерналістські та екстерналістські підходи. Підкреслюється важливість історичного фону розвитку психологічних знань, його вплив на вибір проблем та характер їх вирішення. Разом із тим має досліджуватися власне логіка розвитку психологічних ідей як об'єктивний процес. У зв'язку з цим постає принцип історизму як основоположний, піддаються критиці ідеї презентизму та антикваризму. Авторка підтримує висунутий М.Ярошевським принцип детермінації у тлумаченні періодизації становлення психологічних знань. У цьому плані необхідне також урахування синтезу емпіричного й теоретичного підходів до предмета дослідження.