Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
КУРС ЛЕКЦІЙ Ч2.doc
Скачиваний:
0
Добавлен:
30.04.2019
Размер:
1.61 Mб
Скачать

2. Початок експериментального вивчення емоцій

Істотним поштовхом до експериментального вивчення елементарних відчуттів та емоцій стала моторна теорія емоцій Джемса-Ланге, висунута майже одночасно і незалежно один від одного американським ученим В.Джемсом (1884) і датським фізіологом С.Ланге (1885). Згідно названої теорії емоції є усвідомленням тілесних органічних змін, викликаних сприйняттям якої-небудь ситуації. Відмінність точок зору В.Джемса і С.Ланге полягала лише у тому, що у першого теорія мала загальніший характер, тоді як теорія С.Ланге зв'язувала емоційні переживання тільки з динамікою вазомоторних реакцій.

Витоки виникнення теорії Джемса-Ланге сходять до античної епохи. Відомо, що вже стародавніми ученими був помічений тісний зв'язок афектів з руховими проявами. Особливо у виразній формі цей зв'язок встановлювали Арістотель і Гален. У середньовіччі Авіценна провів ряд оригінальних експериментів, які, ймовірно, слід вважати першими в області вивчення емоцій у людини і тварин. Авіценна, наприклад, вперше скористався даними пульсу як індикатора інтенсивності афективних переживань. У Новий час Р.Декарт у всій повноті показав нерозривний зв'язок «пристрастей» з перебігом «тваринних духів» і рухами тіла. У XVIII в. французький лікар і філософ Ж.Ламетрі також вказував на органічний зв'язок емоцій і відчуттів із внутрішньотілесними змінами, підкреслюючи, що «горе стискає діаметр судин».

У XIX в. положення про тілесне вираження емоцій все більше укорінюється. Особливу роль тут зіграли дослідження англійських учених Ч.Белла і Ч.Дарвіна. Ч.Беллом було показано, що емоційний стан яскраво виражається особливими поєднаннями рухів м'язових груп людини. У зв'язку з цим він вважав корисним для художників і скульпторів вивчення анатомії й фізіології людини. До цього ж закликав художників Леонардо да Вінчі в епоху Відродження.

У генетичному плані схоже положення було докладно розкрите в роботі Ч.Дарвіна «Вираз емоцій у людини і тварин» (1872). У цій книзі Ч.Дарвін висунув теорію емоцій, що спирається на три основні принципи. Головним серед них є принцип «корисних асоційованих звичок», згідно якому виразні рухи при емоціях є рудиментами раніше біологічно корисних для організму рухів. Наприклад, вираз печалі є ослаблена форма справжнього плачу немовляти. Самим Ч.Дарвіним був введений один з методів, який стане у психології типовим прийомом для вивчення емоцій по виразу обличчя. Ним бралися фотографії із зображеннями різних емоційних станів. Від випробовуваного вимагалося визначити зміст вираженої емоції.

Все сказане вище і стало історичною передумовою зародження моторної теорії Джемса-Ланге, що стала одразу широко розповсюджена. Залишаючи поки осторонь спірні положення у цій теорії, слід, разом з тим, визнати її позитивне значення з погляду можливості використання експериментальних методів при вивченні емоцій. Цінність теорії Джемса-Ланге в тому і полягала, що вона відкривала широкий простір для впровадження фізіологічних методів дослідження в цю галузь психології. Положення про те, що емоційні стани супроводжуються комплексом моторних і судинних змін, вело до думки про ухвалення цих фізіологічних симптомів як об'єктивні й експериментально-вимірювані індикатори різних емоційних реакцій. Прийоми, з якими було пов'язано експериментальне вивчення емоцій по їх тілесних і органічних проявах, були названі німецьким психологом О.Кюльпе загальною назвою – «методом виразу». Метод виразу припускає інструментальну реєстрацію різних рухових і вегетативних змін, супроводжуючих емоційні переживання. Техніка й апарати, необхідні для цієї мети, були запозичені психологією у фізіології, де вони були створені і широко застосовувалися при вивченні механіки дихання, серця, судин і т.ін.

Об'єктивні показники емоцій і афектів показували зміни в диханні (частота, глибина, форма дихання, тривалість вдиху і видиху), у кровообігу (частота пульсу, кров'яний тиск, об'єм судин, склад крові, кардіограма). Іншими вегетативними показниками були рівень обміну, слиновиділення, потовиділення, хімічний склад слини і сечі, температура шкіри, шкірно-гальванічна реакція, відкрита незалежно один від одного Ш.Фере (1888) і російським фізіологом І.Р.Тархановим (1890). Нарешті, слід назвати деякі м'язові реакції, як такі: зіничний рефлекс, м'язова напруженісь (динамометрія), тремор та інші мимовільні рухи.

З технічних засобів для реєстрації зміни дихальних функцій найчастіше застосовувалися пневмограф і апарат для запису потоку повітря. Для реєстрації серцево-судинних реакцій застосовували плетизмографи, за допомогою яких визначався об'єм судин, сфігмограф, фіксуючий зміни сили і швидкості пульсу, сфігмометр, що визначає величину тиску крові, кардіотахометр, призначений для оцінки швидкості ударів серця. Шкірногальванічна реакція вимірювалася гальванометрами різної модифікації. М'язова напруга і сила руху реєструвалися ергографами, динамометрами, динамографами.

Перші експериментальні дослідження емоційних станів по методу виразу були проведені А.Моссо (1881), Ш.Фере (1888) і І.Р.Тархановим (1890). Найвідоміші роботи А.Моссо були пов'язані із з'ясуванням впливу розумової роботи і деяких емоційних переживань на об'єм мозку та інших частин тіла (руки, ноги). Для цієї мети використовувався винайдений ним плетизмограф. Окрім об'єму мозку А.Моссо реєстрував зміни й інших фізіологічних функцій: напругу м'язів (ергограф Моссо), температуру тіла й мозку.

У 1887 р. Ш.Фере також спробував встановити відмінність у симптоматиці окремих відчуттів і афектів за допомогою рухів, якими вони супроводжуються. Через рік Ш.Фере знаходить психогальванічний феномен, що виявляється в підвищенні електричного струму, прикладеного до шкіри при дії сенсорних подразників (звук метронома, запах, колір), а також при стенічних формах емоцій. Автор пов'язував цей феномен з пониженням електроопору шкіри в результаті потовиділення при виконанні будь-якої психічної діяльності і при стенічних емоційних переживаннях.

Як вже наголошувалося вище, аналогічне явище незалежно від Ш.Фере було відкрите І.Р.Тархановим. Він встановив, що між двома ділянками шкіри завжди утворюється різниця потенціалів (внутрішньосоматичний струм). Якщо цю різницю потенціалів зняти зовнішнім струмом зворотного напряму, а потім досліджуваному запропонувати різні сенсорні роздратування або яку-небудь розумову роботу, чи викликати який-небудь афект, то виявляється, що у всіх цих випадках відбувається пониження опору шкіри, в результаті якого знов виявляється дія внутрішньосоматичного струму, що відхилює стрілку гальванометра в ту чи іншу сторону. Психогальванічний метод, відкритий Ш.Фере і І.Р.Тархановим, стануть широко застосовувати в кінці XIX й особливо на початку XX сторіччя.

Загальним підсумковим висновком більшості перших експериментальних досліджень (А.Моссо, Ш.Фере, І.Р.Тарханов, А.Біне, М.Леманн, П.Менц, Е.Мейман, В.Вундт) був висновок про те, що при відчутті задоволення всі фізіологічні симптоми підвищуються і посилюються, тоді як при відчутті незадоволення вони знижуються і послаблюються. Експериментальні дані показали також, що тілесні прояви відчуттів наступають пізніше за самі афекти, а це значить, що початкові принципи теорії Джемса-Ланге виявилися невідповідними. В подальшому периферична моторна теорія емоцій Джемса-Ланге зовсім була знехтувана під впливом нових даних, одержаних у дослідженнях В.Кеннона, Ч.Шерінгтона, і тим більше в сучасних фізіологічних і нейрофізіологічних дослідженнях.

Хоча теорія Джемса-Ланге у своїй суті невірна, повністю зняти її значення для розвитку психології, особливо експериментальної, було б невірно. Ця теорія послужила в кінці XIX ст. теоретичним орієнтиром для застосування фізіологічних, об'єктивних методів до вивчення емоційного життя людини.

Разом з методом виразу, що широко увійшов до практики психологічних досліджень, велику роль у вивченні емоцій зіграв і так званий «метод враження». Започаткував цей метод І.Гете, вивчаючим дію кольору на відчуття, але повну методичну розробку цього прийому здійснив Г.Фехнер, коли він займався питаннями експериментальної естетики. Спочатку метод враження був призначений для вивчення естетичних відчуттів і думок. Психологи стали його застосовувати для вивчення елементарних відчуттів і емоцій.

Мета фехнеровськіх дослідів в області естетики зводилася до визначення того, як і в якій мірі різноманітні відчуття кольору, світла, колірних тонів і їх поєднань у просторі та часі чинять на людину естетичну дію. Так в області зору джерелом естетичного відчуття можуть бути світлові й колірні комбінації, різні просторові форми. В області слуху – це гармонія (поєднання тонів), ритм, в області рухів – просторово-часові відношення слухових і зорових сприйнять.

Істотним для методу враження є прийом суб'єктивного порівняння і оцінки двох або більше роздратувань, що послідовно пред'являються, на основі яких суб'єкт вибирає зовнішній предмет, якому віддає перевагу, або відкидає. Досліди Г.Фехнера були пов'язані в основному з естетичною оцінкою різних геометричних форм (прямокутники, трикутники, еліпси та ін.). Визначення естетичної оцінки проводилося трьома способам, або їх комбінаціями. Першим з них є метод вибору, при якому досліджуваному пропонується вибрати найприємніший з об'єктів, що пред'являються. Другий прийом, названий методом виготовлення або репродукції, припускає самостійне виготовлення таких геометричних форм і відношень, які людині понад усе подобаються. Третій спосіб, відомий під назвою «метод застосування», полягав у з'ясуванні того, як часто у практичному житті застосовуються ті або інші геометричні форми різних предметів ужитку (форма, розмір, колір книг, візитних карток, конвертів, плиток шоколаду і т.ін.).

Згодом всі ці прийоми використовувалися в лабораторії В.Вундта, а також в лабораторіях інших країн. Підсумком подібних досліджень була побудова для кожного з досліджуваних афективних кривих задоволення і незадоволення. У 90-х рр. XIX ст. намічається тенденція об'єднання методу враження з методом виразу. Ця нова тенденція пояснюється прагненням забезпечити об'єктивний контроль тих суб'єктивних оцінок, які даються людиною при методі враження (П.Менц, Е.Мейман, М.Браун).

Окрім двох основних експериментальних методів вивчення емоцій, дуже часто застосовували різного роду опитувальники, фото- й кінозйомку для фіксації міміки обличчя, пози тіла й інших виразних рухів, що супроводжують емоції людини.

Отже, до початку XX сторіччя була поставлена на експериментальну основу ще одна область психології. Створена експериментальна база для розробки проблеми емоцій дозволила психології спільно з іншими дотичними до неї науками (фізіологія й нейрофізіологія, психофізіологія й нейропсихологія) протягом всього подальшого періоду розвернути широкий фронт експериментальних досліджень, створити нові оригінальні методи, що дозволили в свою чергу розкрити багато таємниць і просунути далеко уперед знання про природу і механізми емоцій.

Тут вы можете оставить комментарий к выбранному абзацу или сообщить об ошибке.

Оставленные комментарии видны всем.