- •Курс лекцій
- •«Історія психології» Частина 2
- •Розвиток психології на межі хіх-хх ст.
- •Лекція 10
- •Тема 9 Розвиток асоціативної психології в хіх ст.
- •1. Загальна характеристика асоціативної психології.
- •2. Зародження і розвиток асоціативної психології
- •Лекція 11
- •Тема 10 Зародження експериментальної психології
- •1. Вивчення відчуттів і сприйняття
- •2. Початок експериментального вивчення емоцій
- •3. Експериментальне вивчення асоціацій і пам'яті
- •4. Перехід до експериментального вивчення мислення
- •Лекція 12
- •Тема 11 Розвиток психології на межі хіх-хх ст.
- •1. Становлення і розвиток нових психологічних шкіл
- •2. Психологічні школи в кінці хіх – на початку хх ст.
- •Лекція 13
- •Тема 12 Розвиток галузей психології
- •1. Основні теорії в галузі соціальної психології
- •2. Зародження та розвиток етнопсихології Основні етапи розвитку уявлень про предмет етнічної психології
- •3. Зародження та розвиток знань з вікової психології
- •5. Загальні тенденції розвитку вікової психології у другій половині XX — на початку XXI ст.
- •6. Виникнення і розвиток вікової психології в Україні
- •4. Диференційна психологія
- •Лекція 14
- •Тема 13 Становлення і розвиток біхевіоризму і гештальтпсихології
- •Методологічна криза
- •2. Загальна характеристика біхевіоризму
- •Теорія оперантного біхевіоризму
- •Лекція 15.
- •Тема 14. Глибинна психологія (психоаналіз) та її розвиток у хх ст.
- •1. Передумови виникнення психоаналізу.
- •Лекція 16
- •Тема 15 Неофройдизм
- •2. Індивідуальна психологія а. Адлера
- •Соціокультурна теорія особистостістості к. Хорні.
- •Неофройдизм е. Фромма.
- •Гуманістична психологія
- •Генетична психологія ж. П і а ж е.
- •Когнітивна психологія.
- •Лекція російська психологія на початку хх ст.
- •Оригінальна російська філософія;
- •Особливості російського світогляду, що містилися в цих ученнях:
- •Лекція розвиток вітчизняної психології
- •Лекція ленінградська школа у вітчизняній психології.
- •Лекція сергій леонідович рубінштейн і його школа у вітчизняній психології.
- •Лекція Психологія в Росії середини хх ст.
- •Г. С. Костюк: історія психології та історія людської культури у зв'язку з пояснювальним принципом детермінізму
- •Л.Виготський, с.Геллерштейн, б.Фінгерт, м.Ширвіндт: основні напрями психології під знаком ідеології
- •А.В.Петровський: порший досвід монографічного дослідження історії радянської психології
- •М. С. Роговін: сцієнтизм періодизації історико-психологічної думки
- •А.О.Смирнов: історія психології як рушійна сила цієї науки
- •А. М. Ждан: періодизація становлення психологічних знань — провідна засада історії психології
- •М. Г. Ярошевський: «історична рефлексія» у збагненні поступу психологічних знань
Лекція російська психологія на початку хх ст.
Стан психологічного знання в Росії на початку ХХ ст.
На початку ХХ ст. психологія в Росії займала гідне місце в системі наук і активно розвивалася. Цей процес супроводжувався необхідними логічно-науковими (визначення об'єкту і предмету, завдань досліджень, розробка програм і прийомів і т.ін.) і організаційно-науковими (створення спеціальних наукових центрів і видань) перетвореннями. І їх підсумком з'явилося створення В.М. Бєхтєрєвим в Казані в 1885 р. першої психофізіологічної лабораторії.
Питання психології людини займали показне місце у пресі. На сторінках таких видань, як “Сучасний світ”, “Російська думка”, “Вісник Європи” і ін. психологічним проблемам відводилося немало місця. Учені, літератори, публіцисти часто в популярній і дискусійній формах висловлювали тут свої думки широкого кола назрілих психологічних питань. Тут обговорювалися проблеми мотивації людини, спадковості, психічних станів, розвитку психіки дитини тощо. Публікувалися також і власне наукові матеріали. Так, “Вісник знання” давав можливість ознайомитися з працями Вундта, Дж. Болдуіна, Бєхтєрєва, Лазурського, Челпанова та інших великих учених.
У кінці ХХ – початку ХХ ст. у Росії існував один власне психологічний журнал -– “Питання філософії і психології”. Паралельно виникає ряд журналів психолого-медичного і педагогічно-психологічного профілю: “Вісник психології, кримінології і педології” (під редакцією Бєхтєрєва), “Питання нервово-психічної медицини” (І.А. Сікорський), “Педагогічна освіта” і ін. До питань психології зверталися видання і інших, суміжних з нею дисциплін (правознавства, криміналістики, соціології, етнографії і ін.).
Тенденція включення психології в систему наук знайшла своє віддзеркалення в історії багаточисельних наукових спільнот, що виникали в Росії в кінці ХІХ– початку ХХ ст. У них психологія або очолювала, або займала помітне місце (Московська психологічна спілка, психологічна спілка Московського університету, Санкт-Петербурзька психологічна спілка і т.ін.). До Московської психологічної спілки належали вчені різних напрямків і орієнтацій (Челпанов, Корсаков, Сєчєнов, Бєхтєрєв), з іноземних членів входили Р. Спенсер, Вундт, В. Джеймс і ін.
Можна також сказати, що на початок ХХ ст. в Росії виникає психологічна освіта. Викладання психології здійснювалося в учбових закладах всіх типів (духовних семінаріях, ліцеях, кадетських корпусах) і охоплювало різні рівні навчання (середня і вища освіта). Створення саме в цей період власне психологічних центрів – психологічних і психофізіологічних лабораторій, Психоневрологічного інституту в Санкт-Петербурзі (1905 р.) і Психологічного інституту в Москві (1912 р.) було сигналом того, що російська психологія була науковою самостійною дисципліною.
Російська психологія того часу не була монолітним, гомогенним утворенням, а включала ряд потужних течій і напрямів.
Перший з них був представлений психологічною наукою, що складається на філософських і філологічних факультетах університетів, а також в духовних академіях. Головними його виразниками були університетські професори філософії і психології, що відстоювали ідеї субстанціональності психіки, її незалежності від матеріального світу і висловлювались за використання описово-інтуїтивних методів дослідження.
Альтернативний підхід виник завдяки (і на основі) бурхливому розвитку природознавства в Росії. Сюди входили прибічники експериментального шляху розвитку психології на основі сєчєновської програми дослідного і об'єктивного вивчення психіки.
Третій напрям займав як би проміжне становище по відношенню до двох перших: не заперечуючи можливості використання експериментальних методів в психологічних дослідженнях, він в той же час істотно обмежував сферу їх вживання, узявши за основу вундтівське розуміння психіки і способів її вивчення.
Таким чином, в російській психології на початку ХХ ст існували три головні напрями, що відображали різні погляди на природу психічного і способи його дослідження: ідеалістичний (описовий), емпіричний (інтроспективний) і природ-ничонауковий (експериментальний).
Експериментальна психологія. Становлення течії, що грунтується на експериментальному методі дослідження психічних явищ, здійснювалося під впливом як загальних тенденцій світової психологічної науки, так і специфічних соціокультурних передумов і умов розвитку вітчизняного психологічного знання.
Головною об'єктивною передумовою введення експерименту в психологію з'явилася потреба в точних, експериментально перевірених результатах психологічних досліджень людини. Особливо потребували їх в кінці ХІХ ст. медицина і педагогіка, що в той час швидко розвивалися.
Другою передумовою становлення експериментальної психології була тісна взаємодія з науками, з якими психологія була зв'язана і історично і логічно, перш за все, з дисциплінами природничонаукового циклу. Ця взаємодія визначила проблематику психологічних досліджень і використання психологами об'єктивних методів дослідження.
Третьою передумовою виступила логіка розвитку наукового психологічного знання, відчуття недостатності і обмеженості інтроспективи як методу і теорії наукового пізнання.
Розвиток природничо-наукової психології в Росії був обумовлений матеріалістичними тенденціями, що втілилися в російській філософії матеріалізму, а також в працях учених – дослідників природи: Д.І. Менделєєва, І.І. Мєчнікова, І.М. Сєчєнова, І.П. Павлова, А.А. Ухтомського і ін.
Що ж є характерним для розвитку експериментального психологічного напряму в російській психології в кінці ХІХ – початку ХХ ст.? –
По-перше, для даного напряму характерна відмова від інтроспективи і розгляд експерименту як методу об'єктивного пізнання психіки (Бєхтєрєв, Корсаков, Сікорський, Н.Н. Ланге).
По-друге, цьому напрямку був властивий тісний зв'язок експерименту з теорією. Майже кожна психологічна школа мала і емпіричні дослідження психічних явищ, їх теоретичне обгрунтування і пояснення.
По-третє, були суттєво розширені межі експерименту. Якщо Вундт застосовував експеримент для вивчення елементарних психічних процесів, російські психологи-експериментатори використовували цей метод при вивченні різних психічних процесів (пам'яті, мислення), а також при вивченні цілісної особистості і соціально-психологічних явищ.
Емпірична психологія. Другим напрямом у російській психології початку ХХ ст. була емпірична психологія, представлена такими відомими ученими, як М.І. Владіславльов, М.М. Троїцький, Н.Я. Грот, Г.І. Челпанов і ін. Основними межами цього напряму були суперечність методологічних позицій, орієнтація на сучасні європейські (не російські) концепції і методи досліджень.
У методологічному плані найбільш важливими ідеями, що затверджувалися в рамках даного напрямку, з'явилися: ствердження специфіки психічних явищ через їх незалежність від явищ фізіологічного і фізичного ряду, прихильність ідеї емпіризму, використання експерименту при збереженні як головного методу інтроспективи. Як концептуальна основа розуміння природи психічного ними використовувалися ідеї Вундта, Дж. Локка і інших основоположників емпіризму і асоціанізму.
Головним методом дослідження психічних явищ як “іманентного внутрішнього світу” (внутрішнього досвіду) суб'єкта могла бути лише інтроспектива. Більш того, вона була також і умовою психологічного пізнання інших людей (лише сам переживши який-небудь стан, людина могла сприйняти аналогічні переживання іншої людини, адекватно інтерпретувати їх і зрозуміти). Будучи послідовниками Вундта, представники цього напряму розглядали експеримент лише як умову поліпшення інтроспективи, і його значення уявлялося їм зовсім незначним.
Учені цього напряму внесли величезний організаційний вклад до створення і розвитку психологічної науки в Росії. Владіславльов і Троїцкий очолювали роботу з підготовки психологічних кадрів у Петербурзькому і Московському університетах, Троїцкий, а потім Грот керували Московським психологічним суспільством, Грот був організатором і першим редактором журналу “Питання філософії і психології”, Челпанов з'явився засновником психологічної семінарії і психологічного інституту, крупним пропагандистом і організатором психологічних досліджень, Нечаєв створив першу експериментальну психологічну лабораторію на базі Педагогічного музею в Санкт-Петербурзі.
Релігійно-філософська психологія. Релігійно-філософська (або описова) психологія була досить потужною і впливовою, була представлена всілякими концепціями і теоріями, що інколи істотно розрізнялися між собою. Але їх всіх об'єднувало те, що вони грунтувалися на ідеях і положеннях російської богословської і релігійно-філософської думки. Традиції релігійно-філософські учення були представлені викладачами духовних семінарій і академій, ученими релігійної орієнтації: В.В. Розановим, Семеном Людвіговичем Франком, С. і Е. Трубецкимі і ін.
Вихідними підставами релігійної психології були: