3. Експериментальне вивчення асоціацій і пам'яті

В останній чверті XIX ст. асоціативна психологія ще зберігала свій вплив, тому цілком закономірними стали спроби поставити на експериментальний контроль початкові принципи асоціативної теорії. Перші такі спроби були зроблені одночасно в 1879 році англійським ученим Ф.Гальтоном і В.Вундтом.

Досліди Ф.Гальтона торкалися визначення часу асоціативних процесів, а також змістовного складу асоціацій. Ф.Гальтоном було відібрано 75 слів. При пред'явленні кожного з них включався секундомір, що реєструює час, через який виникає перше якесь уявлення. Аналіз асоціацій показав, що багато з них повторюються. Так, на кожні 100 асоціацій доводилося в середньому повторених 4 рази – 23 асоціації, три – 21, двічі – 23 і один раз – 33. За змістом з кожних 100 асоціацій – 39 було звернено до дитинства і ранньої юності, 46 – до зрілого віку і 15 – до недавнього минулого. Метод Ф.Гальтона був названий згодом «методом вільних асоціацій». У його первинній формі були істотні погрішності. Досліди проводилися Ф.Гальтоном на самому собі, тобто сам автор стежив за ходом власних асоціацій. З цієї причини не міг бути точно зареєстрований час виникнення уявлення. Застосування секундоміра давало дуже грубі показники в порівнянні з хроноскопом.

Метод вільних асоціацій був значно вдосконалений у Вундтівській лабораторії, в якій окрім самого В.Вундта вивченням асоціацій займалися С.Холл, Е.Крепелін та ін. Оскільки метод вільних асоціацій дозволяв визначати в основному тільки швидкість протікання асоціативних процесів і не давав можливості виявляти повною мірою якісні, змістовні особливості уявлень, в лабораторії В.Вундта був введений новий вид асоціативного експерименту, що одержав назву «методу нав'язаних асоціацій». При цьому варіанті асоціативного експерименту досліджуваний відповідав на слово-подразник не першим словом, яке спало на думку, а словом, яке є щодо першого загальним чи особистим поняттям, або словом, що знаходиться із словом-подразником в причинно-наслідковому зв’язку чи в інших змістових відношеннях.

Метод нав'язаних асоціацій вперше був використаний Д.Кеттелом при перекладі слова з однієї мови на іншу, вивченні причинно-наслідкових відношень, арифметичних дій та ін. Подібні досліди проводилися й іншими психологами. На основі одержаних експериментальних даних було винайдено, що різновиди асоціацій, що традиційно виділяються, встановленими фактами не підтверджуються. Звідси виникала необхідність побудови нових класифікацій тепер уже на основі дослідних даних. Але оскільки у різних авторів експериментальні результати відрізнялися, то і пропоновані ними класифікації асоціацій також не співпадали (Г.Еббінгауз, В.Вундт, Т.Циген).

Вивчення асоціацій та уявлень послужило перехідним містком до експериментального дослідження пам'яті, а потім і мислення. Як відомо, В.Вундт вважав, що вищі психічні процеси – пам'ять, уява, мислення і воля самоспостереженням виявити неможливо, тому для їх вивчення необхідна вийти за рамки фізіологічної психології в область психології народів, де через вивчення мови, міфів і легенд, звичаїв і вдач можна було б пролити світло на закономірності протікання цих вищих форм індивідуальної свідомості.

Першим, хто спробував зняти висунуте В.Вундтом обмеження щодо можливості експериментального вивчення вищих щаблів свідомості, був німецький психолог Г.Еббінгауз, прихильник асоціативного напрямку в психології. Особливу роль тут зіграла книга Г.Фехнера «Елементи психофізіки», під впливом якої Г.Еббінгауз задався метою застосувати психофізичні принципи до вивчення пам'яті.

У визначенні специфіки майбутні досліди в області пам'яті важливого значення мало традиційне положення асоціативної психології про те, що повторення є головною умовою міцності асоціацій. Саме в частоті повторення Г.Еббінгауз побачив можливості вимірювання пам'яті. Необхідно було вирішити питання лише про об'єктивні засоби контролю впливу повторення на міцність асоціацій.

Ними були рухи, які викликаються уявленням або які супроводжують його, наприклад, промовляння, рух губ, мімічні рухи, ритмічні рухи голови, рук, ніг, малюнки, письмо й ін. З цього приводу Г.Еббінгауз писав: «Цей перехід уявлень у рухи є для нас, як ми скоро це побачимо, важливим засобом для розуміння подробиць, що характеризують асоціації і відтворення». Про те ж саме, але в конкретнішій формі, ним було сказано: «... ми маємо важливий засіб для вивчення пам'яті у зв'язку відтворених уявлень з рухами. Користуються цим засобом таким чином: викликають уявлення, які легко можуть відтворюватися рухами мови або письма, або також за допомогою простих малюнків, а потім досліджують, як відтворення видозмінюється при різних обставинах».

Названі два принципи (повторення і відтворення) відкривали Г.Еббінгаузу шлях до виконання найважливішої вимоги, що виражається у тому, що матеріал, умови і результат заучування повинні бути виміряні. Якщо пам'ять вивчати через відтворення, то для того, щоб був виміряний результат заучування, необхідно перш за все мати такий матеріал заучування, який би сам піддавався кількісному вимірюванню. Окрім цієї основної умови повинно бути дотримано ще ряд вимог: заучуваний матеріал повинен бути однакової складності, тобто однорідним, його необхідно мати в достатній кількості з тим, щоб при повторних дослідженнях він кожного разу б мінявся і був новим.

Такого матеріалу, який задовольняв би всі перелічені вимоги, Г.Еббінгауз не знайшов. Тому він приступив до складання штучного поєднання букв або безглуздих складів. Як уявлялося Г.Еббінгаузу, безглузді склади відповідають повною мірою висунутим вимогам. Довгі ряди безглуздих складів мають однакову складність, таких складів багато (їх було складено 2300). Кількість заучених складів виступала мірою запам’ятовування стимульного матеріалу. Кожну помилку в репродукції легко виразити числом, завдяки послідовній побудові складів. Безглузді склади важко піддаються асоціативним смисловим зв'язкам, що полегшують процес запам'ятовування, а це дуже важливо, як вважав Г.Еббінгауз, для вивчення «чистої» пам'яті.

Провівши велику підготовчу роботу, Г.Еббінгауз в 1879 р. приступає до проведення досліджень, виконаних повністю на самому собі. Помітимо, що індивідуальна форма проведення дослідів була загальноприйнятою в той період і відповідала загальним інтроспективним установкам суб'єктивного напряму в психології.

Для вивчення пам'яті Г.Еббінгаузом було розроблено три різновиди методу заучування: метод повного заучування, метод економії і метод поправок. Метод повного заучування полягав у багатократному повторенні великих рядів складів до повного та безпомилкового їх відтворення. Метод економії дозволяв з'ясувати якою мірою кожне нове повторення робить полегшуючий вплив на безпомилкове відтворення раніше заученого ряду безглуздих складів. При методі поправок випробовуваний вдавався до підказки в тих випадках, якщо він зупинявся або припускався помилки. Кількісними заходами виступала кількість повторень, загальний час, витрачений на заучування ряду складів, кількість помилок, поправок або підказок.

Користуючись переліченими методами, Г.Еббінгауз встановив ряд закономірностей роботи пам'яті. Велика частина відкритих закономірностей торкалася питань впливу способів повторення на заучування, залежності заучування від кількості і складності матеріалу. Зокрема, Г.Еббінгаузом було вказано, що:

• складність заучування пропорційна об'єму, кількості заученого матеріалу;

• чим більша довжина заучуваного ряду безглуздих складів, тим більше потрібно повторень;

• із збільшенням повторень час заучування скорочується; р

• рівномірний розподіл повторення в часі більш ефективний, ніж багатократне повторення в один прийом;

• зменшення швидкості заучування веде до збільшення загального часу, необхідного для повного відтворення запропонованого ряду складів, тобто ефективніше заучувати матеріал великими швидкостям;

• заучування в цілому продуктивніше за заучування по частинах.

Широкої популярність в психології здобула встановлена Г.Еббінгаузом крива забування. Вона свідчила про те, що процес забування в часі відбувається неоднаково, спочатку дуже швидко, а потім повільно. На думку Г.Еббінгауза, одержана крива забування відповідає логарифмічній залежності і це давало йому підставу розповсюдити логарифмічний психофізичний закон Г.Фехнера на область пам'яті і тим самим довести універсальність дії цього закону в системі психофізичних явищ.

Всі основні результати проведених дослідів були зведені й узагальнені Г.Еббінгаузом у його книзі «Про пам'ять», видану вперше в 1885 р. Після виходу цієї книги Г.Еббінгауз переключається на експериментальне вивчення відчуттів і сприйняття і нових дослідів в області пам'яті не проводив. У 1897 р. він видає перший том «Основ психології», в 1902 р. – другий, а в 1908 р. випускає книгу «Нарис психології». У перерахованих роботах були висловлені основні принципи асоціативної психології, в узагальненому вигляді представлені результати власних досліджень в області пам'яті й інших психічних процесів.

Незабаром після дослідів Г.Еббінгауза вимірювання пам'яті прийняло масовий характер. Її дослідженням займалися майже у всіх психологічних лабораторіях світу. Розроблені Г.Еббінгаузом методи вивчення пам'яті знаходили найширше застосування, проникаючи із загальної психології в ряд нових прикладних галузей, що формуються, і напрямів у психології (педагогічну, диференціальну, психотехніку і т.ін.).

Залучення методів до різних нових задач дослідження, проникнення їх у спеціальні гілки психології, призвели до різноманітних перетворень первинних методів вивчення пам'яті або створення на їх основі нових прийомів вимірювання. Так Г.Мюллер разом з Ф.Шуманом, раніше Г.Еббінгауза, внесли ряд змін в умови і процедуру проведення експерименту. У дослідах названих авторів функції досліджуваного й експериментатора були розведені, що поза сумнівом підвищувало надійність і точність експериментальних даних. Далі безглузді склади, складені Г.Еббінгаузом, як виявилося, не були однорідними по ступеню їх трудності. Більш того, склади, що стоять поряд, нерідко утворювали слова з певним смисловим змістом. Авторам довелося переглянути загальний перелік складів і відібрати лише ті з них, які відповідали раніше згаданим вимогам. Ними ж був сконструйований спеціальний прилад для подачі безглуздих складів – це барабан, що обертається, з намотаною на ньому паперовою стрічкою, на якій записувалися безглузді склади в певній послідовності.

Пізніше (1892) Г.Мюллер і А.Пельцекер вводить новий метод вивчення пам'яті – метод вгадування. Він полягав у тому, що досліджуваним пред'являють безглузді склади попарно. Після їх заучування досліджуваному пред'являється один з не парних складів, на який потрібно відповісти складом, що стоїть у парі з першим.

Нові модифікації у прийомах вивчення пам'яті стали виникати у зв'язку з переходом на заучування осмисленого матеріалу. Піонером в експериментальному вивченні смислової пам'яті став Е.Мейман. Нагадаємо, що Г.Еббінгауз звернувся до безглуздих складів для того, щоб виявити закономірності пам'яті, що протікають ніби в «чистому вигляді». Але такі умови дуже далекі від реального життя. Е.Мейман вірно відзначав, що в процесах пам'яті істотну роль виконує мислення. Участь понять і тілесних образів в мнемічних функціях веде до значної їх перебудови. Тому виникала задача наблизити досліди в області пам'яті до життя, що особливо було важливим для педагогічної практики.

Е.Мейман поставив собі мету побудувати такі ряди для заучування, які можна було б так само легко розчленовувати кількісно, як і ряди безглуздих складів і, разом з тим, реалізувати задачу, що полягає у виявленні впливу «значення слів і зв'язку думки» на легкість або трудність заучування. Вихід з положення Е.Мейман знайшов у тому, що у вигляді заучуваного матеріалу він став застосовувати спочатку ряди римованих складів, потім ряди слів, зв'язаних по значенню.

Досліди Е.Меймана на матеріалі римованих складів показали, що за інших рівних умов їх кількість заучується майже удвічі більше, ніж безглуздих складів. Ще виразнішими виявилися результати дослідів, побудовані на словесно-логічному матеріалі. Нові дані свідчили про те, що пам'ять відтворює заучуваний матеріал в перетвореному вигляді. Пам'ять – це не фотографічне зображення минулих вражень, сполучених механічними асоціаціями. У пам'яті виявляється схиьність до злиття, до узагальнення, за якими стоять поняття і мислення. Так, експериментальні дослідження Е.Меймана в області смислової пам'яті підводили і наближали психологію до експериментальної розробки проблеми мислення, чим і зайнялися незабаром психологи Вюрцбургської школи.