Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
КУРС ЛЕКЦІЙ Ч2.doc
Скачиваний:
0
Добавлен:
30.04.2019
Размер:
1.61 Mб
Скачать

Теорія оперантного біхевіоризму

Ці проблеми розглядалися в працях інших вчених, насамперед у роботах Б. Ф. Скіннера (1904-1990), якого без перебільшення можна назвати центральною, культовою фігурою біхевіористичного направлення. На думку деяких вчених, він є найвидатнішим американським психологом XX в.

В юності Скіннер захоплювався різними науками, причому його захоплювання, як правило, виникали стихійно, не підкоряючись ніяким планам. Він займався моделюванням, грав на різних інструментах, тримав в будинку різних тварин (змій, черепах, жаб, ящірок й бурундуків). У Коледжі Гамільтона, де Скіннер спеціалізувався по англійській літературі, він багато читав одночасно Д.Джойса, М. Пруста, Ф.Бекона, І.Павлова, розігрував викладацький склад і мріяв стати письменником. Але письменство не принесло йому задоволення, і Скіннер звернувся до науки. Завдяки Б.Расселу він познайомився з біхевіоризмом й наприкінці 1927 р. поступив у Гарвард, щоб зайнятися психологією. Однак і його наступна наукова діяльність відрізнялася спонтанністю й крайньою розмаїтістю. Він із однаковим ентузіазмом й продуктивністю займався проблемами мовознавства, винахідництвом снарядів, якими можна управляти, розробкою основ інструментальної поведінки й програмованим навчанням.

Скіннер закінчив Гарвардський університет, захистивши в 1931 р. докторську дисертацію. Протягом наступних п'яти років він працював у Гарвардській медичній школі, займаючись дослідженням нервової системи тварин. Великий вплив на його наукові дослідження зробили роботи засновника біхевіоризму Уотсона і праці Й. Павлова по формуванню й вивченню умовних рефлексів. Після декількох років роботи в університетах Мінесоти й Індіани Скіннер ставши професором Гарвардського університету та працював у ньому до кінця життя. Він також став членом Національної академії наук, його праці придбали всесвітню популярність. Однак первісне прагнення стати письменником привело Скіннера до ідеї зв'язати дві його основні потреби - у науці й у мистецтві, що і реалізувалося в написаному їм у 1949 р. романі, «Уолден-2», у якому він описував утопічне суспільство, яке засновано на розроблених ним принципах навчання.

Прагнучи переробити класичний біхевіоризм, Скіннер виходив, насамперед, з необхідності систематичного підходу до розуміння людської поведінки. При цьому він вважав за необхідне виключити з досліджень усі фікції, до яких приходять психологи для пояснення того, чого вони не розуміють. До таких фікцій Скіннер відносить багато понять психології особистості, наприклад самість, автономію, волю, творчість. З його точки зору, не можна говорити про реальну волю людини, тому що вона ніколи по-справжньому сама не керує своєю поведінкою, яка детермінована зовнішнім середовищем. У книзі «Поведінка організму» (1938) він доводив, що неможливість виявити причинні зв'язки між психічними феноменами і впливом середовища диктує необхідність не пояснювати, а, швидше, описувати систему організм - навколишнє середовище.

Скіннер прагнув зрозуміти причини поведінки і навчитися ним керувати. У цьому плані він повністю розділяв розроблені Уотсоном і Торндайком погляди на соціогенетичну; природу психічного розвитку, тобто виходив з того, що розвиток є навчання, що обумовлюється зовнішніми стимулами. Однак від констатації Скіннер перейшов до розробки методів цілеспрямованого навчання й управління поведінкою, а тому в психології він залишився, в першу чергу, як теоретик навчання, який розробив різні програми навчання й корекції поведінки. Його методи викладені в роботах «Наука й людське поведінка» (1953), «Технологія навчання» (1968).

На основі представлення про те, що не тільки уміння, а й знання являють собою варіації поведінки, Скіннер розробив його особливий вид - оперантна поведінка. У принципі він виходив з того, що психіка людини заснована на рефлексах різного роду й різного ступеня складності. Однак, порівнюючи свій підхід до формування рефлексів з підходом І.Павлова, він підкреслював суттєві розходження між ними. Умовний рефлекс, який формується в експериментах Павлова, він називав стимульним поведінкам, тому що він зв'язаний з асоціацією між різними стимулами й не залежить від власної активності суб‘єкта. Так, собаці по дзвонику завжди дається м'ясо незалежно від того, що вона в цей момент робить. Таким чином, виникає асоціація між м'ясом й дзвоником, у відповідь на яку спостерігається слиновиділення. Однак, підкреслював Скіннер, така реакція швидко формується, але й швидко зникає без підкріплення, вона не може бути основою постійної поведінки суб‘єкта.

У противагу цьому підходу при оперантному навчанні підкріпляється не стимул, а поведінка, операції, які вдосконалюють суб‘єкт у даний момент й які приводять до потрібного результату. Велике значення має й той факт, що складна реакція при тому розбивається на ряд простих, що випливають одна з одної й що приводить до потрібної мети. Так, при навчанні голуба складної реакції - виходу з клітки за допомогою натискання дзьобом на ричаг Скіннер підкріплював кожен рух голуба в потрібному напрямку, добиваючись безпомилкового виконання цієї складної операції. Такий підхід до формування потрібної реакції мав великий вплив в порівнянні з традиційним. Насамперед це поведінка було набагато стійкішою, вона дуже повільно вгасала навіть при відсутності підкріплення. Скіннер звернув увагу на те, що навіть одноразове підкріплення може мати значний ефект, тому що при цьому встановлюється, зв‘язок між реакцією й появою стимулу. Якщо стимул був значимим для індивіда, він буде пробувати повторити реакцію, що принесла йому успіх. Таку поведінку Скіннер називав забобонною, вказуючи на її значну поширеність.

Не менше значення має й той факт, що вивчення при оперантному обумовлюванні йде швидше й простіше, це зв'язане з тим, що експериментатор має можливість спостерігати не тільки за кінцевим результатом (продуктом), а й за процесом виконання дії (адже воно розкладено на складові, реалізуючі в заданій послідовності). Фактично відбувається екстеріоризація (перехід у зовнішній план) не тільки виконання, а й орієнтація й контроль за дією. Адже підкріплюючи правильну дію потрібним стимулом, учитель демонструє дитині, на які елементи ситуації йому треба звертати увагу, а також що й у якому порядку з ними робити. Іншими словами, дітям дається схема орієнтування й схема дії, причому вчитель має можливість спостерігати процес засвоєння цих схем.

Найважливіше, що такий підхід можливий при навчанні не тільки певним навиками, а й знанням. Розроблений Скіннером метод програмного навчання дозволяв оптимізувати навчальний процес, розробити коригувальні програми для невстигаючих й розумово відсталих дітей. Ці програми мали великі переваги перед традиційними програмами навчання, тому що давали можливість учителю контролювати і в разі необхідності виправляти процес рішення задачі, миттєво зауважувати помилку учня. Крім того, ефективність й безпомилковість виконання підвищували мотивацію вчення, активність учнів. Спостереження за процесом рішення також дозволяло індивідуалізувати процес навчання в залежності від темпу засвоєння знання. Однак у цих програм був і суттєвий недолік, тому що екстериоризація, що грає позитивну роль на початку навчання, гальмує розвиток згорнутих, розумових дій. Постійна необхідність повторювати проміжні, давно засвоєні учнем етапи рішення заважає інтериоризації й згортанню розгорнутої педагогом схеми вирішення задачі. Це може на певному етапі знизити мотивацію учнів. У сучасних розвиваючих програмах, у тому числі й розроблених у нашій країні, цей недолік програмованого навчання Скіннера був переборений.

Оперантним навчанням у своїй книзі «Вербальна поведінка» (1957) пояснював Скіннер й розвиток мови. Він доводив, що людська мова є особливою - вербальною формою поведінки, отже, підкоряється тим самим законам, що й інші його форми. Іншими словами, звуки які ми вимовляємо є різновидом реакції що говорити, котра підкріплюється відповідями чи мімікою слухаючого. При цьому співрозмовник може направляти мовні реакції що говорити, змінюючи підкріплення. Таким чином, посмішка чи схвалення може закріпити вживання даного слова, а незгода чи покарання - сповільнити чи змусити замінити одне слово іншим. Так реакції батьків допомагають розвитку мови дітей, певним формам звертання й т.д.

Проти теорії вербальної поведінки виступив відомий американський лінгвіст Н. Хомскі. Заперечуючи ототожнення мови з поведінкою, він висунув свою теорію, ключовим поняттям якої стало представлення про граматику, що породжує. Вивчаючи, таким чином людина здатна робити й розуміти унікальні граматичні конструкції, Хомскі прийшов до висновку про те, що людина володіє деяким дослідним механізмом засвоєння мови, який детермінує процес формування мови. Цим пояснюється той факт, що діти в усьому світі засвоюють мову з однаковою швидкістю, проходячи при цьому вихідні послідовності етапів.

Продуктивна, з погляду лінгвістики, концепція Хомскі володіла суттєвим недоліком, який об'днував її з позицією Скіннера, - ігноруванням культурної детермінанти, ведучої при розвитку мови. Хоча теорія Скіннера не одержала широкого наукового визнання, вона була частково використана при навчанні мови, особливо в школах для розумово відсталих дітей.

У наступні роки Скіннер звернувся до проблеми соціалізації людини, вивчав можливість навчання «нормативній поведінці». Розроблений ним метод біхевіоральної терапії також заснований на навчанні методом проб й помилок. Однак при цьому Скіннер основувався не тільки на ідеях оперантного підходу, а й на поглядах Фрейда. Він був переконаний у тому, що головним відкриттям Фрейда були не комплекси вини, а збереження моделей поведінки, засвоєних у дитинстві.

Викладу позиції вченого з цих питань присвячені книзі «По ту сторону свободи й гідності» (1971), «Роздуми про біхевіоризм й суспільстві» (1978). Якщо скіннерівскі програми навчання дітей були прийняті з ентузіазмом й отримали повсюдне поширення, то його підхід до програмування поведінки й так звані жетонні програми, які були розроблені з метою корекції поведінки, що відхиляється, (у малолітніх злочинців, психічно хворих людей), підлягали обґрунтованій критиці. Насамперед мова йшла про недопустимість тотального контролю за поведінкою, без якого неможливе застосування цих програм, тому що мова йде про постійне позитивне підкріплення бажаної поведінки й заперечливому підкріпленні (чи ігноруванні) небажаного. Крім того, виникало питання про нагороду за певне число набраних жетонів й особливо про покарання за їх недостатню кількість. Проблема полягала в тому, що таке покарання повинне бути досить ефективним, тобто значиме для дитини, але в той ж час при цьому не повинні порушуватися основні права дітей й не повинна відбуватися фрустрація їхніх основних потреб.

Однак, незважаючи на ці недоліки, підхід Скіннера дав реальну можливість коректувати і направляти процес вивчення, процес формування нових форм поведінки. Він дуже вплив на психологію і у сучасній американській психології Скіннер є одним з найбільш авторитетних вчених, за кількістю цитування й прихильників він перевершив навіть Фрейда. При цьому найбільший вплинула його теорія оперантної поведінки на практику, дозволивши переглянути процес навчання й розробити нові підходи й нові програми навчання .

Теорії соціального навчання.

Вже в роботах Е. Толмена й Б. Скіннера порушувалися питання про необхідність вивчати соціальну поведінку й керувати нею. Аналіз процесу соціалізації, факторів, визначаючих й направляючих на придбання соціального досвіду й норм поведінки, визначив зміст концепцій широкого кола вчених, особливо в другій половині ХХ ст.

Одним з перших звернувся до тих проблем Д.Г.Мід (1863-931). Після закінчення Гарвардського університету (1888), де він вивчав психологію й філософію, Мід стажувався в Європі. Повернувши в Америку, працював у Дьюі в Чикагському університеті, де й одержав в 1894 р. ступінь доктора психології.

Мід у своїх роботах вперше звернувся до проблеми особистості, показавши, яким чином народжується усвідомлення свого «Я». Він доводив, що особистість людини формується в процесі його взаємодії з іншими людьми, будучи моделлю тих міжособистісних

Тут вы можете оставить комментарий к выбранному абзацу или сообщить об ошибке.

Оставленные комментарии видны всем.