Тема 4-5. Загальні поняття міжнародного приватного права. Характеристика колізій та колізійні норми у міжнародному приватному праві.

Основні питання:

1. Колізійний та матеріально-правовий методи регулювання. Принцип автономії волі сторін.

2. Види колізійних норм. Склад колізійної норми. Основні колізійні прив’язки.

3. Імперативні норми у міжнародному приватному праві.

4. Національний режим та режим найбільшого сприяння. Принцип взаємності та реторсія.

Контрольні питання та питання для самостійної роботи

1. Що розуміється у сучасному міжнародному приватному праві під терміном “статут”? Чи співпадає термін “статут” з такими термінами як “особистий закон фізичної особи” та “особистий закон юридичної особи”?

2. Що розуміється під термінами “колізія законів”, “колізійне право”, колізійна прив’язка”?

3. Що розуміється під інтерперсональними та інтертемпоральними колізіями? Який їх зв’язок з колізійними нормами, які входять до складу міжнародного приватного права?

4. В чому відмінність односторонніх колізійних норм від двосторонніх колізійних норм? Наведіть приклади з українського законодавства.

5. Що розуміється під обсягом та прив’язкою колізійної норми?

6. Які колізійні норми Закону України “Про міжнародне приватне право” є односторонніми, а які двосторонніми?

7. Які особливості застосування права держави з множинністю правових систем?

8. Які наслідки застосування імперативних норм?

9. Яким чином можуть бути усунені “хромаючи” правовідносини? Що розуміється під “хромаючи ми” правовідносинами? Наведіть приклади.

10. Які колізійні прив’язки застосовуються у зобов’язальному праві?

11. Що розуміється під “матеріальною” та формальною” взаємністю у міжнародному приватному праві?

12. У яких випадках застосовується реторсія?

Завдання 1.

Підібрати приклади із чинного законодавства України альтернативних, кумулятивних та субсидіарних колізійних прив’язок.

Практичні завдання

Задача 1.

У липні 2006 року громадянка Росії Іванова, яка проживала у м.Бердянську (Україна), звернулася до місцевого суду Бердянського району з позовом про розірвання шлюбу із своїм чоловіком Івановим, який проживає у м.Мурманську (Росія). Іванов також є громадянином Росії.

На яке законодавство та які норми міжнародних договорів, які діють у відносинах між Росією та Україною, повинен посилатися суд у м.Бердянську при вирішенні справи про розірвання шлюбу?

Задача 2.

Громадянка України Моренко уклала шлюб із громадянином Румунії Іонеску. Шлюб був зареєстрований у Румунії. Від цього шлюбу народилося двоє дітей. Старший син народився в Україні, а молодша донька — у Румунії. Останнім спільним місцем проживання подружжя була м.Тульча (Румунія). Потім громадянка Моренко виїхала до України та подала у м.Дніпропетровську позов до Іонеску про стягнення аліментів на дітей.

Законодавство якої країни повинен застосовувати суд у Дніпропетровську при розгляді справи про стягнення аліментів? Які колізійні норми він повинен застосовувати при вирішенні справи? Де ці норми встановлені?

Задача 3.

В Італії розглядалося питання про спадщину громадянина США, який народився у Каліфорнії (Сан-Франциско). Згідно із законом від 31 травня 1995 р. про реформу італійської системи міжнародного приватного права (ст.46) до спадщини належить застосовувати законодавство держави, громадянином якої був спадкодавець на час смерті. Згідно з п.1 ст.18 цього закону у випадках, коли відповідно до цього закону повинно застосовуватися право країни, у якій діють одночасно кілька правових систем у законодавстві в залежності від територіального або персонального принципу, належне право визначається на підставі критеріїв, які застосовуються правом цієї країни.

У США спадкове право регулюється не федеральним законодавством, а законодавством штатів. Оскільки у США не встановлені законодавчі критерії для визначення права застосування на підставі федеральних колізійних норм, італійський суд повинен, виходячи з п.2 ст.18 вказаного закону, застосовувати правову систему, з якою це відношення має найбільш тісний зв’язок. У цьому випадку він повинен керуватись не тільки тим, що у США існує громадянство США як федеративної держави (federal citizenship), а й з того, що існує громадянство кожного штату (state citizenship). Громадянство штату мають особи, які доміцильовані у відповідному штаті. Спадкодавець мав свій доміциль (особлива форма місця проживання) у Каліфорнії. Наявність доміциля у Каліфорнії повинно розглядатися як наявність більш тісного зв’язку саме з цим штатом, тобто належить застосовувати законодавство Каліфорнії. У випадках спадкування відносно рухомого майна право Каліфорнії не містить зворотної відсилки, а відносно нерухомості воно відсилає до права місця знаходження майна.

Якщо в італійському суді виникне питання про те, яке право належить застосовувати у випадку сперті українського громадянина в Італії, на яке положення чинного законодавства України він повинен посилатись?

Якщо в Італії розглядається питання про укладення шлюбу італійського громадянина з громадянкою України, яка проживає у м.Запоріжжі, яке законодавство повинно бути застосоване відносно укладення шлюбу? Відповідаючи на це запитання, слід виходити з того, що за ст..27 закону від 31 травня 1995 р. про реформу італійської системи міжнародного приватного права шлюбна правоздатність та інші умови вступу у шлюб визначаються правом країни громадянства кожної особи, що вступає у шлюб.

Задача 4.

Англійський дипломат Смоул уклав шлюб із громадянкою України Богданович. Шлюб був зареєстрований у РАЦСі у Києві. Богданович взяла прізвище чоловіка. Після закінчення строку перебування у Києві дипломат повернувся до Англії й пішов з дипломатичної служби. Пані Смоул не змогла поїхати за чоловіком, так як не було на кого оставити старих батьків. Через деякий час пан Смоул повідомив, що він має намір одружитися із жінкою, яка чекає від нього дитину. Для прискорення розірвання шлюбу він прохав пані Смоул посвідчити у нотаріуса у Києві документ, який би підтверджував факт її подружньої невірності. Пояснювалося це тим, що на відміну від українського законодавства, яке не містить переліку підстав для судового розірвання шлюбу, у англійському праві “подружня невірність” є однією з безспірних підстав такого роду. Нотаріус відмовився посвідчити такий документ та порадив звернутися за консультацією до Ін’юрколегії для проведення у Києві справи про розірвання шлюбу (шлюб неможливо було розірвати іншим чином, оскільки пан Смоул не бажав приїжджати до Києва, звертатися до РАЦСу або ж подавати позов у Києві). Ін’юрколегія склала позовну заяву. Суд повідомив належним чином пана Смола про розгляд справи, але в суд він не з’явився і за його відсутності шлюб був розірваний.

На підставі рішення суду пані Смоул отримала свідоцтво у РАЦСі та повернула дівоче прізвище.

Чи буде рішення київського суду визнано у Англії? Коли не буде, що повинен робити пан Смоул, щоб він міг укласти шлюб із жінкою, яка чекає від нього дитину? Як називаються у міжнародному приватному праві відносини, які визнані в одній державі, але не визнані в іншій? Чи є у міжнародній практиці випадки, коли за відсутністю міжнародної угоди рішення суду однієї країни визнаються в іншій?

Задача 5.

Громадянин США, який проживав у Великій Британії, незадовго до смерті склав заповіт у Малазі (Іспанія) у відповідності до права країни його громадянства (штат Мері ленд, США). За заповітом його нерухоме майно повинно перейти за спадщиною до його брата або сина останнього у випадку, коли брат помре раніше.

За заповітом нерухомість у Малазі повинна перейти до племінника померлого. Син спадкодавця звернувся до іспанського суду з клопотанням про визнання заповіту недійсним. Але у першій інстанції суд визнав заповіт дійсним.

В апеляційній інстанції суд застосував іспанське право на підставі зворотної відсилки, оскільки право Великої Британії відсилає до права держави місця знаходження нерухомості, та визнав заповіт недійсним, так як у ньому не передбачені законні спадкові права сина померлого (ст..851 ЦК Іспанії).

У касаційному провадженні Вищий суд Іспанії відмовився застосовувати зворотну відсилку та визнав дійним заповіт, складений у відповідності до закону штату Меріленд.

Відповідно до ст..12.ІІ ЦК Іспанії відсилка до іноземного права розуміється як відсилка до його матеріального права; коли колізійна норма цього права відсилає до іспанського права, вона застосовується, коли ж до права іншої країни — тоді не застосовується. У даному випадку спадкоємство за заповітом визначається правом доміциля спадкодавця у момент його смерті.

Від якого органу держави залежить прийняття або неприйняття зворотної відсилки?

Як вирішується питання про застосування права держави із множинністю систем (наприклад, права США)?

Задача 6.

Підданий Йорданії двічі укладав шлюб за мусульманським обрядом у цій країні. В третій раз там же уклав шлюб з громадянкою України.

Чи може український суд у випадку смерті чоловіка не визнати у рівних частках право всіх трьох дружин на спадщину нерухомого майна, що знаходилося в Україні та за кордоном, коли постійним місцем проживання чоловіка була Йорданія і коли за йорданським правом усі дружини спадкують у рівних частках? Чи може суд, посилаючись на застереження про публічний порядок (ст.12 ЗУ “Про міжнародне приватне право”) визнати спадкоємицею тільки третю дружину — громадянку України? Чи повинна застосовуватися застереження про публічний порядок у випадку невідповідності норми іноземного права, застосування якої передбачає вітчизняна колізійна норма, коли вона несумісна з основними принципами українського права або коли її застосування приведе до результату, який явно несумісний із принципами такого роду? Чи повинні суди застосовувати застереження про публічний порядок у виключних випадках або у випадках, коли іноземне право відрізняється від вітчизняного? Як повинен поступити суд у даному випадку? Коли б йорданець забажав укласти шлюб не у Йорданії, а в Україні, чи міг би український РАГУ зареєструвати його шлюб з третьою дружиною? Чи можна зареєструвати такий шлюб у консульстві України в Йорданії?

Література:

1. Конституція України від 28 червня 1996 р. // Відомості Верховної Ради України (далі — ВВР).— 1996.— №30.— Ст.141.

2. Конвенція ООН про договори міжнародної купівлі-продажу товарів (Відень, 1980 р.) // Офіційний вісник України.— 2006.— №15.— Ст.1171.

3. Угода між Україною та Республікою Кіпр про правову допомогу в цивільних справах від 06.09.2004 р., ратифікована Законом України від 22.09.2005 р. №2910-ІУ // Офіційний вісник України.— 2006.— №31.— Ст.2277.

4. Договір між Україною та Республікою Болгарія про правову допомогу в цивільних справах від 21.05.2004 р., ратифікована Законом України від 22.09.2005 р. №2911-ІУ // офіційний вісник України.— 2006.— №31.— Ст.2289.

5. Договір між Україною та Ісламською Республікою Іран про правові відносини та правову допомогу в цивільних і кримінальних справах від 11.05.2004 р., ратифікована Законом України від 07.09.2005 р. №2829-ІУ // http: // www.rada.gov.ua.

6. Договір між Україною та Корейською Народно-Демократичною Республікою про правову допомогу в цивільних та кримінальних справах, ратифікована Законом України від 04.06.2004 р. №1758-ІУ // Офіційний вісник України.— 2006.— №31.— Ст.2288.

7. Договір між Україною та Республікою Куба про правові відносини та правову допомогу в цивільних та кримінальних справах від 27.03.2003 р., ратифікована Законом України від 10.12.2003 р. №1368-ІУ // http: // www.rada.gov.ua.

8. Конвенція про правову допомогу та правові відносини з цивільних, сімейних та кримінальних справах (СНД, Кишинів, 07.10.2002 р.) // Зібрання чинних міжнародних договорів України.— 2006.— №5.— Ст.1156.

9. Угода між Україною та Грецькою Республікою про правову допомогу в цивільних справах від 02.07.2002 р., ратифікована Законом України від 22.11.2002 р. №244-ІУ // Офіційний вісник України.— 2007.— №29.— Ст1192.

10. Договір між Україною та Румунією про правову допомогу та правові відносини в цивільних справах від 30.01.2002 р., ратифікована Законом України від 07.09.2005 р. №2822-ІУ // http: // www.rada.gov.ua.

11. Договір між Україною та Угорською Республікою про правову допомогу в цивільних справах від 02.08.2001 р., ратифікована Законом України від 10.01.2002 р. №2926-ІІІ // Офіційний вісник України.— 2006.— №31.— Ст.2287.

12. Договір між Україною та Чеською Республікою про правову допомогу в цивільних справах від 28.05.2001 р., ратифікований Законом України від 10.01.2002 р. №2927-ІІІ // Офіційний вісник України.— 2006.— №31.— Ст.2285.

13. Угода між Україною та Турецькою республікою про правову допомогу та співробітництво в цивільних справах від 23.11.2000 р., ратифікована Законом України від 05.07.2001 р. №2605-ІІІ // Офіційний вісник України.— 2004.— №17.— Ст.1241.

14. Договір між Україною та Республікою Македонія про правову допомогу в цивільних справах від 10.04.2000 р., ратифікований Законом України від 02.11.2000 р. №2081-ІІІ // Офіційний вісник України.— 2004.— №12.— Ст.792.

15. Договір між Україною і Соціалістичною Республікою В’єтнам про правову допомогу і правові відносини в цивільних і кримінальних справах від 06.04.2000 р., ратифікований Законом України від 02.11.2000 р. №2080-ІІІ // Офіційний вісник України.— 2006.— №31.— Ст.2283.

16. Договір між Україною та Республікою Узбекистан про правову допомогу та правові відносини у цивільних та сімейних справах від 19.02.1998 р., ратифікований Законом України від 05.11.1998 р. №238-ХІУ // Офіційний вісник України.— 2006.— №47.— Ст.3178.

17. Договір між Україною та Монголією про правову допомогу у цивільних та кримінальних справах від 27.06.1995 р., ратифікований Законом України від 01.11.1997 р. №471/96-ВР // Офіційний вісник України.— 2006.— №21.— Ст.1597.

18. Договір між Україною та Латвійською Республікою про правову допомогу та правові відносини у цивільних, сімейних, трудових та кримінальних справах від 23.05.1995 р., ратифікований Законом України від 22.11.1995 р. №452/95-ВР // Офіційний вісник України.— 2006.— №47.— Ст.3174.

19. Договір між Україною та Естонською Республікою про правову допомогу та правові відносини у цивільних та кримінальних справах від 15.02.1995 р., ратифікований Законом України від 22.11.1995 р. №450/95-ВР // офіційний вісник України.— 2006.— №47.— Ст.3173.

20. Договір між Україною та республікою Грузія про правову допомогу та правові відносини у цивільних та кримінальних справах від 09.01.1995 р., ратифікований Законом України від 22.11.1995 р. №451/95-ВР // Офіційний вісник України.— 2006.— №47.— Ст.3172.

21. Договір між Україною та Республікою Молдова про правову допомогу та правові відносини у цивільних і кримінальних справах від 13.12.1993 р., ратифікований Законом України від 10.11.1994 р. №238/94-ВР // Офіційний вісник України.— 2006.— №47.— Ст.3171.

22. Договір між Україною та Республікою Польща про правову допомогу та правові відносини у цивільних і кримінальних справах від 24.05.1993 р., ратифікований Постановою Верховної Ради України від 04.02.1994 р. №3941-ХІІ // Офіційний вісник України.— 2006.— №47.— Ст.3169.

23. Конвенція про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах від 22.01.1993 р. (СНД, Мінськ), ратифікована Законом України від 10.11.1994 р. №240/94-ВР // Офіційний вісник України.— 2005.— №44.— Ст.2824.

24. Договір між Україною та Китайською Народною Республікою про правову допомогу у цивільних та кримінальних справах від 31.10.1992 р., ратифікований Постановою Верховної Ради України від 05.02.1993 р. №2996-ХІІ // офіційний вісник України.— 2006.— №46.— Ст.3102.

25. Про міжнародне приватне право: Закон України від 23.06.2005 р. №2709-IV // ВВР.— 2005.— №32.— Ст.422.

26. Цивільний кодекс України від 16.01.2003 р. №435-ІУ // ВВР.— 2003.— №40-44.— Ст.356.

27. Господарський кодекс України від 16.01.2003 р. №436-ІУ // ВВР.— 2003.— №18, №19-20, №21-22.— Ст.144.

28. Сімейний кодекс України від 10.01.2002 р. // ВВР.— 2002.— №21-22.— Ст.135.

29. Кодекс торгівельного мореплавства: Закон України від 23.05.1995 р. №176/95-ВР // ВВР.— 1995.— №№47, 48, 49, 50, 51, 52.— Ст.349.

30. Про зовнішньоекономічну діяльність: Закон України від 16.04.1991 р. №959-ХІІ // ВВР.— 1991.— №29.— Ст.377.

31. Про міжнародний комерційний арбітраж: Закон України від 24.02.1994 р. №4002-ХІІ // ВВР.— 1994.— №25.— Ст.198.

32. Богуславский М.М. Международное частное право: Учебник.— 5-е изд., перераб. и доп. — М.: Юристъ, 2004.— С.73-118.

33. Звеков В.П. Международное частное право. Курс лекций.— М., 1999.— С.104-162.

34. Лунц Л.А. Курс международного частного права в трех томах.— М., 2002.— С.156-328.

35. Ерпылева Н.Ю. Международное частное право.— М.: ТК Велби, Изд-во Проспект, 2004.— С.131-169.

36. Дахно І.І. Міжнародне приватне право: навч. посібник.— К.: МАУП, 2001.— С.30-51.

37. Монастырский Ю.Э. Понятие «ordre public» в международном частном праве // Рос. ежегодник международного права. 1996-1997.— СПБ., 1998.— С.161-174.

38. Задорожна С.М. Автономія волі у міжнародному приватному праві: кумулятивний вибір застосування права // В кн..: Держава і право.— Вип..27.— К., 2005.— С.579.

39. Степанюк А. Феномен найбільш тісного зв’язку в міжнародному приватному праві // Вісник АПрНУкр.— 2005.— №1.— С.107.