4.1.8. Співучасть у злочині

Співучастю в злочині визнається навмисна спільна участь у вчиненні навмисного злочину.

Види співучасників:

1) виконавець – особа, яка у співучасті з іншими суб'єктами злочину безпосередньо чи шляхом використання інших осіб, що не є суб'єктами злочину, цілком чи частково вчинило злочин;

2) організатор – особа, яка організувала вчинення злочину або керувала його підготовкою чи вчиненням. Організатором також визнається особа, яка утворила організовану групу чи злочинну організацію або керувала нею, а також особа, яка забезпечувала фінансування чи організовувала приховання злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації;

3) підбурювач – особа, яка умовляннями, підкупом, погрозою, примусом чи іншим чином схилила до вчинення злочину;

4) посібник – особа, яка порадами, вказівками, наданням засобів чи знарядь або усуненням перешкод сприяло вчиненню злочину іншими співучасниками, а також особа, яка заздалегідь обіцяла переховати злочинця, знаряддя чи засоби вчинення злочину, сліди злочину чи предмети, добуті злочинним шляхом, придбати або збути такі предмети, або іншим чином сприяти приховуванню злочину.

Не є співучастю не обіцяне заздалегідь приховування злочину, засобів і знарядь вчинення злочину, слідів злочину чи предметів, добутих злочинним шляхом, або придбання чи збут таких предметів (ці діяння карні за ст.202 і 406 КК). Не є співучастю обіцяне до завершення злочину неповідомлення про достовірно відомий підготовлюваний або вчинюваний злочин. Такі особи підлягають кримінальній відповідальності лише у випадках, коли вчинене ними діяння містить ознаки, склад іншого злочину.

Виконавець підлягає відповідальності за статтею КК, що передбачає вчинений ним злочин. Організатор, посібник, підбурювач підлягають відповідальності за співучасть і за тою статтею КК, що передбачає злочин, вчинений виконавцем. Співучасники не підлягають кримінальній відповідальності за діяння, вчинене виконавцем, якщо воно не охоплювалося їх задумом. Організатор організованої групи чи злочинної організації підлягає відповідальності за всі злочини, вчинені організованою групою чи злочинною організацією, якщо вони охоплювалися його задумом.

4.1.9. Обставини, що виключають злочинність діяння

Розділ VІІІ КК називає обставини, що виключають злочинність діяння:

1) необхідна оборона (ст.36);

2) уявна оборона (ст.37);

3) крайня необхідність (ст.39);

4) затримання особи, що вчинила злочин (ст.38);

5) фізичний або психічний примус (ст.40);

6) виконання наказу або розпорядження (ст.41);

7) діяння, пов'язане з ризиком (ст.42);

8) виконання спеціального завдання з попередження або розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації (ст.43).

Розглянемо необхідну оборону і крайню необхідність.

Необхідною обороною визнаються дії, вчинені з метою захисту охоронюваних законом прав та інтересів особи, яка захищається, або іншої особи, а також суспільних інтересів, інтересів територіальної громади (громади) або інтересів держави від суспільно небезпечного посягання шляхом заподіяння тому, хто посягає, шкоди, необхідної і достатньої в даній обстановці для негайного чи відвернення чи припинення посягання, якщо при цьому не було перевищено меж необхідної оборони.

Підставою необхідної оборони є суспільно небезпечне посягання, і якщо ця підстава відсутня, питання про необхідну оборону взагалі не може бути поставленим.

Основні ознаки необхідної оборони:

1) заподіяння шкоди тому, хто посягає;

2) своєчасність оборони;

3) мета оборони – захист від посягання;

4) неперевищення меж оборони.

Перевищенням меж необхідної оборони визнається явна невідповідність захисту характеру і небезпеці посягання. Необережне перевищення меж необхідної оборони не карається, не тягне за собою кримінальної відповідальності.

Не є злочином заподіяння шкоди правоохоронним інтересам у стані крайньої необхідності, тобто для усунення небезпеки, що безпосередньо загрожує особі охоронюваним або законним правам цієї особи чи ін. особі, а також суспільним інтересам, інтересам територіальної громади (громади) чи інтересам держави, якщо цю небезпеку в даній обстановці не можна усунути іншими способами і якщо при цьому не було допущено перевищення меж крайньої необхідності.

Підстави крайньої необхідності – небезпека, що загрожує, яка може бути викликана:

1) злочинним посяганням людини;

2) нападом тварини;

3) джерелом підвищеної небезпеки;

4) стихійними силами природи і рядом інших причин.

Ознаки крайньої необхідності:

1) небезпека не може бути усунута ніяким іншим шляхом, іншими засобами, крім заподіяння шкоди за даних обставин;

2) це завжди єдиний засіб захисту від небезпеки;

3) при крайній необхідності шкода завжди заподіюється не джерелу небезпеки, а інтересам третіх осіб;

4) при крайній необхідності відбувається зіткнення двох правоохоронних інтересів;

5) шкода, що заподіюється при крайній необхідності, повинна бути менше, ніж та шкода, що відвернена.