9. Вересня 2009 р.

Порядок безоплатних оформлення та видачі громадянам України державних актів на право власності на земельні ділянки. Затверджений постановою КМ у редакції постанови N9 1112 від

21. Жовтня 2009 р.

Інструкція про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право власності на земельну ділянку і права постійного користування земельною ділянкою та догово­рів оренди землі. Затверджена наказом Державного комітету України по земельних ресурсах N9 43 від 4 травня 1999 р.

Методичні рекомендації щодо застосування Методики визначення розміру шкоди, заподія­ної внаслідок самовільного зайняття земельних ділянок, використання земельних ділянок не за цільовим призначенням, зняття ґрунтового покриву (родючого шару ґрунту) без спеціального дозволу. Затверджені наказом Державного комітету України по земельних ресурсах та Дер­жавної інспекції з контролю за використанням та охороною земель N9 110 від 12 вересня 2007р.

Методичні рекомендації стосовно визначення нерухомого майна, що знаходиться на земель­них ділянках, право власності на які підлягає державній реєстрації. Затверджені наказом МЮ N9 660/5 від 14 квітня 2009р.

Інструкція про заповнення бланків державних актів на право власності на земельну ділянку і на право постійного користування земельною ділянкою. Затверджена наказом Державного ко­мітету України із земельних ресурсів N? 325 від 22 червня 2009 р.

Лист Державного комітету України по земельних ресурсах «Щодо застосування терміна «самовільне зайняття земельної ділянки» N9 14-17-4/6045 від 16 серпня 2006р.

Лист Державного комітету України по земельних ресурсах «Щодо притягнення порушників земельного законодавства до відповідальності за самовільне зайняття земельної ділянки» N9 14- 26-7/2367 від 3 квітня 2007р.

Лист Державного комітету України із земельних ресурсів «Щодо застосування терміну «самовільне зайняття земельної ділянки» N9 14-17-4/12991 від 11 листопада 2008 р.

Постанова ПВС N9 7 від 16 квітня 2004 р. «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» (пункти 16, 18).

Стаття 198. Придбання, отримання, зберігання чи збут майна, одержа­ного злочинним шляхом

Заздалегідь не обіцяне придбання або отримання, зберігання чи збут май­на, завідомо одержаного злочинним шляхом за відсутності ознак легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом,-

карається арештом на строк до шести місяців або обмеженням волі на строк до трьох років, або позбавленням волі на той самий строк.

(Стаття 198 в редакції Закону № 430-І\/ від 16.01.2003 р.)

1. Об’єктом злочину є встановлений законом порядок придбання і відчуження майна, який забезпечує право власності.

2. Предметом злочину є майно, завідомо одержане злочинним шляхом. Під май­ном, одержаним злочинним шляхом, слід розуміти майно, яке прямо або опосеред­ковано отримано в результаті вчинення суспільно небезпечного діяння. Таке майно може бути здобуте як шляхом вчинення злочину, так і шляхом вчинення діяння, яке містить ознаки злочину, але в силу передбачених законом обставин не тягне криміналь­ної відповідальності (наприклад, вчинене особою, яка не є суб’єктом злочину через неосудність або недосягнення віку, з якого настає кримінальна відповідальність).

Злочинний спосіб, у який одержано таке майно, для кваліфікації діяння за ст. 198 значення не має. Це можуть бути: викрадення майна, його привласнення, вимагання, заволодіння ним шляхом шахрайства або зловживання службовим становищем, одер­жання хабара, контрабанда, шахрайство з фінансовими ресурсами, вбивство з корисли­вих мотивів тощо.

Не може бути визнано предметом цього злочину: 1) майно, яке одержано не зло­чинним шляхом, а внаслідок вчинення адміністративного чи іншого правопорушення;

2. майно, отримане в обмін на здобуте злочинним шляхом, наприклад, товари, куплені за викрадені гроші; 3) майно, не одержане, а виготовлене злочинним шляхом, напри­клад, у результаті заняття забороненими видами господарської діяльності (ст. 203), збу­ту незаконно виготовлених підакцизних товарів (ст. 204) тощо; 4) предмети (зброя, ра­діоактивні матеріали, наркотичні засоби, психотропні, сильнодіючі та отруйні речови­ни, прекурсори), які вилучені з вільного цивільно-правового обігу (або обмежені у ньому) і незаконний збут, придбання чи зберігання яких утворюють самостійні склади злочинів (наприклад, передбачених статтями 307, 309, 311, 321).

Розмір майна, яке було предметом цього злочину, на кваліфікацію не впливає. У тих випадках, коли предметом заздалегідь не обіцяного придбання або отримання, збуту чи зберігання майна, завідомо одержаного злочинним шляхом, було майно у не­значних розмірах (невелика кількість речей, незначна їх вартість тощо), вчинене діяння через малозначність (ч. 2 ст. 11) може і не визнаватися злочином.

3. З об’єктивної сторони злочин полягає у заздалегідь не обіцяних діях з майном, завідомо здобутим злочинним шляхом, у формі: 1) придбання; 2) отримання; 3) збері­гання; 4) збуту.

Придбання і отримання майна, завідомо одержаного злочинним шляхом, є близь­кими за своїм змістом поняттями. І придбання, і отримання забезпечує можливість роз­поряджатися вказаним майном як своїм власним (володіти ним, використовувати його, відчужувати). Відрізняються вони способом набуття такої можливості.

Придбання майна, завідомо одержаного злочинним шляхом, передбачає оплатне (купівля) чи інше компенсаційне (відплатне - обмін, прийняття в рахунок погашення боргу тощо) одержання такого майна.

Отримання майна, завідомо одержаного злочинним шляхом, передбачає безоплатне одержання такого майна (наприклад, як подарунок, спадок). Згідно з положеннями ч. 2 ст. 4, заздалегідь не обіцяне отримання майна, завідомо одержаного злочинним шляхом за відсутності ознак легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, утворює склад злочину, передбаченого ст. 198, лише у разі, якщо воно було вчинене після визнання такого діяння злочинним - тобто після набуття чинності Законом України Хе 430-ІУ від 16 січня 2003 р. (зазначений Закон набув чинності з 11 червня 2003 р.).

Збут майна, завідомо одержаного злочинним шляхом,- це оплатне чи безоплатне відчуження майна іншій особі. Такі дії можуть бути вчинені у формі продажу, даруван­ня, обміну тощо і з правової точки зору являють собою недійсні правочини.

Під зберіганням майна, завідомо одержаного злочинним шляхом, слід розуміти більш-менш тривале володіння майном, у процесі якого винна особа зберігає контроль над ним. Воно може знаходитись при ньому, у його оселі, транспортному засобі чи у будь- якому іншому відомому винній особі місці.

Відповідальність за ст. 198 настає лише за таке придбання, отримання, зберігання або збут зазначеного вище майна, яке не було заздалегідь обіцяне. Якщо виконання зазначених дій було заздалегідь обіцяне виконавцю або співучаснику злочину, відпові­дальність настає не за ст. 198, а за співучасть у конкретному злочині.

Придбання, отримання, збут або зберігання майна, завідомо одержаного злочинним шляхом, підлягає кваліфікації за ст. 198 лише за певних обставин - у разі, якщо такі дії не містять ознак легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом. Ознаки такої легалізації передбачені у ст. 209.

Злочин вважається закінченим з моменту одержання зазначеного у ст. 198 майна у володіння або для зберігання, чи з моменту його збуту.

4. Суб’єкт злочину загальний.

Заздалегідь не обіцяне придбання, отримання, збут та зберігання майна, завідомо одержаного злочинним шляхом, вчинене службовою особою з використанням свого службового становища (за умови спричинення істотної шкоди або тяжких наслідків), потребує кваліфікації за сукупністю злочинів - за ст. 198 і відповідною частиною ст. 364.

5. Суб’єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом. Особа усві­домлює, що придбаває, отримує, збуває або зберігає майно, одержане злочинним шля­хом, і бажає вчинити такі дії. Усвідомлення того, що майно одержане злочинним шля­хом, є обов’язковою ознакою інтелектуального моменту умислу винного. При цьому точна обізнаність про характер та конкретні обставини вчиненого так званого предикат- ного злочину не вимагається. У разі, коли особа вважає, що вона придбаває, отримує, зберігає або збуває майно, одержане злочинним шляхом, яке не є таким насправді, її дії за спрямованістю умислу можуть розцінюватись як замах на цей злочин.

За наявності сумніву особи щодо законності походження придбаного чи отримано­го нею майна описані у диспозиції ст. 198 дії не утворюють складу цього злочину. Від­повідно до цивільного законодавства така особа є недобросовісним набувачем майна і може нести цивільно-правову відповідальність (ст. 400 ЦК).

6. У разі одержання службовою особою хабара, предметом якого є майно, завідомо для хабарника одержане злочинним шляхом, вчинене (за умови, що службова особа усвідомлює, що як хабар вона отримує матеріальні цінності, одержані злочинним шля­хом) потрібно розцінювати не лише як одержання хабара, а й як заздалегідь не обіцяне отримання майна, завідомо одержаного злочинним шляхом, і кваліфікувати за відповід­ною частиною ст. 368 і ст. 198.

Якщо особа, будучи достовірно поінформованою про злочинне походження майна, придбаває, отримує, зберігає чи збуває таке майно, бажаючи приховати вчинений тяжкий чи особливо тяжкий злочин (у результаті якого це майно було одержане), її дії за наяв­ності інших необхідних підстав необхідно кваліфікувати за сукупністю злочинів, пе­редбачених статтями 198 і 396.

Придбання, отримання, збут або зберігання майна, завідомо одержаного злочинним шляхом (ст. 198), слід відмежовувати від легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом (ст. 209). Основні відмінності між цими злочинами полягають в озна­ках об’єктивної та суб’єктивної сторін. Об’єктивну сторону злочину, передбаченого ст. 198, становлять лише придбання, отримання, збут або зберігання зазначеного майна. Об’єктивна сторона злочину, передбаченого ст. 209, характеризується іншими діями, а саме: вчиненням фінансової операції чи укладенням угоди з коштами або іншим майном, одержаними внаслідок суспільно небезпечного протиправного діяння, а та­кож вчиненням дій, спрямованих на приховання чи маскування незаконного похо­дження таких коштів або іншого майна чи володіння ними, прав на такі кошти або майно, джерела їх походження, місцезнаходження, переміщення, а так само набуття, володіння або використання коштів чи іншого майна, одержаних внаслідок вчинення суспільно небезпечного протиправного діяння, що передувало легалізації (відмиванню) доходів.

Придбання, отримання, збут або зберігання майна також можуть бути складови­ми зазначених у ст. 209 дій, однак вони, по-перше, не вичерпують їх, а, по-друге, мають іншу спрямованість. Дії, описані у ст. 209, спрямовані на надання легального статусу (легалізацію, відмивання) коштам та іншому майну, одержаним злочинним шляхом, через використання його під виглядом законного у фінансових операціях, інших угодах. Водночас, для вчинення дій, передбачених у ст. 198, така мета не є ха­рактерною.

ЗЛОЧИНИ У СФЕРІ ГОСПОДАРСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Стаття 199. Виготовлення, зберігання, придбання, перевезення, пере­силання, ввезення в Україну з метою збуту або збут підроб­лених грошей, державних цінних паперів чи білетів держав­ної лотереї

1. Виготовлення, зберігання, придбання, перевезення, пересилання, вве­зення в Україну з метою збуту, а також збут підробленої національної валюти України у виді банкнот чи металевої монети, іноземної валюти, державних цінних паперів чи білетів державної лотереї -

караються позбавленням волі на строк від трьох до семи років.

2. Ті самі дії, вчинені повторно, або за попередньою змовою групою осіб чи у великому розмірі,-

караються позбавленням волі на строк від п’яти до десяти років.

3. Дії, передбачені частинами першою або другою цієї статті, вчинені орга­нізованою групою чи в особливо великому розмірі,-

караються позбавленням волі на строк від восьми до дванадцяти років з конфіскацією майна.

Примітка. Дії, передбачені цією статтею, вважаються вчиненими у великому розмірі, якщо сума підробки у двісті і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян; в особливо великому розмірі - якщо сума підробки у чотириста і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів гро­мадян.

1. Основним об’єктом цього злочину є встановлений законом порядок формуван­ня і функціонування грошової системи України як частини економічної системи нашої держави. Його додатковим факультативним об’єктом можуть виступати відно­сини власності.

Деякі різновиди коментованого злочину мають транснаціональний характер. Кри­мінальне переслідування за фальшивомонетництво (зокрема, за дії із виготовлення або зміни грошових знаків; збут підроблених грошових знаків; дії, спрямовані на ввезення до країни або отримання чи придбання для себе підроблених грошових знаків; виготов­лення, отримання або придбання знарядь чи інших предметів, призначених для виготов­лення підроблених грошових знаків або для зміни грошових знаків) незалежно від національної належності підроблених грошових знаків та країни, в якій вчинено відпо­відний злочин, передбачене міжнародно-правовими договорами, учасницею яких (як правонаступник СРСР) є Україна. Тому особа, винна у виготовленні, придбанні з ме­тою збуту та збуті підроблених грошей у разі притягнення її до кримінальної відпові­дальності в Україні нестиме відповідальність за ст. 199 незалежно від місця вчинення зазначених діянь (вони можуть бути вчинені і за межами України) та від того, чи є вона громадянином України і чи проживає постійно на її території.

2. Предметом злочину є: 1) національна валюта України; 3) іноземна валюта;

3. державні цінні папери; 4) білети державної лотереї.

Поняттям «національна валюта України» у ст. 199 охоплюються грошові знаки України у вигляді випущених НБ паперових грошових знаків (банкнот) та металевої монети, що перебувають в обігу і є законним платіжним засобом на території України. Грошовими знаками, які на даний час перебувають у готівковому обігу в Україні, є банкноти номінальною вартістю 1, 2, 5, 10, 20, 50, 100, 200 та 500 гривень і монети но­мінальною вартістю 1, 2, 5, 10, 25, 50 копійок та 1 гривня, а також пам’ятні та ювілейні монети різної номінальної вартості.

Про поняття «іноземна валюта» див. коментар до ст. 207.

Предметом даного злочину вважаються також грошові знаки України чи іноземної держави, які вилучені чи вилучаються з обігу, але підлягають обміну на ті грошові зна­ки, які перебувають в обігу.

Державними цінними паперами є папери, що випускаються і забезпечуються державою - державні облігації України (облігації внутрішніх державних позик Украї­ни, облігації зовнішніх державних позик України, цільові облігації внутрішніх держав­них позик України), казначейські зобов’язання України, облігації місцевих позик (як внутрішніх, так і зовнішніх), приватизаційні папери, у деяких випадках - векселі. Про загальне поняття цінних паперів див. коментар до ст. 223.

На даний час в обігу на території України перебувають, зокрема, такі види держав­них цінних паперів, як короткострокові, середньострокові та довгострокові облігації внутрішніх державних позик України, які щорічно випускаються МФ у бездокументар- ній формі, процентні облігації внутрішньої державної позики 2000 року, випущені у 2004 році облігації внутрішньої державної позики для погашення простроченої бюджет­ної заборгованості з податку на додану вартість зі строком обігу п’ять років.

Облігації місцевих позик можуть випускатись Верховною Радою АРК, міськими радами відповідно до прийнятих ними рішень. Погашення цих облігацій має здійсню­ватись за рахунок коштів та майна, що є комунальною власністю і знаходяться у роз­порядженні рад, які їх випустили. Державний бюджет України не відповідає за зо­бов’язаннями, які виникають із облігацій місцевих позик. Але оскільки органи місце­вого самоврядування відповідно до Конституції України є органами, через які народ здійснює свою суверенну владу, то при розгляді і вирішенні питань кримінально- правового характеру вони мають розглядатись як децентралізовані елементи держави. З огляду на це облігації місцевих позик, які випускаються цими органами, також слід відносити до державних цінних паперів.

Під білетами державних лотерей слід розуміти документи, які надають особі, що їх придбала, право на участь у лотереях, яким законодавством надається статус держав­них лотерей, і безоплатне отримання призу (виграшу) у разі визнання даної особи пе­реможцем лотереї. При цьому під лотереєю розуміється розіграш шляхом дій, цілком або частково заснованих на випадку, грошей, іншого майна чи майнових прав між осо­бами, які придбали право на участь у цьому розіграші.

Лотерейні білети, які не є білетами державних лотерей, не можуть визнаватись предметом даного злочину. Підроблення таких білетів з метою збуту чи з метою отри­мання за ними незаконного виграшу слід кваліфікувати як готування до шахрайства, а збут такого підробленого лотерейного білета, на який випав виграш, чи отримання за ним виграшу - як закінчений склад цього злочину (ст. 190).

Компенсаційні сертифікати, які видавались громадянам з метою компенсації знеці­нених заощаджень, за своїми ознаками мають схожість з державними цінними паперами, однак законом вони не віднесені до цінних паперів, а тому не є предметом злочину, пе­редбаченого ст. 199.

Не підпадає під ознаки ст. 199 виготовлення підроблених виписок з рахунку у цінних паперах, які зберігач зобов’язаний надавати власнику цінних паперів, чи інші зазначені у тексті статті дії з цими предметами. Виписки з рахунку у цінних паперах є підтвер­дженням права власності на відповідні цінні папери, однак згідно із законом вони не є цінними паперами. Тому навіть якщо у підробленій виписці йдеться про державні цінні папери, вона не є предметом даного злочину. Підроблення виписок з рахунків у цінних паперах за наявності підстав має кваліфікуватись за ст. 366, а у випадках, коли таке підроблення здійснюється з метою наступного заволодіння з їх допомогою чужим май­ном - також за ст. 190.

Не є предметом даного злочину недержавні цінні папери. Виготовлення з метою збуту, збут чи використання іншим чином підроблених недержавних цінних паперів слід кваліфікувати за ст. 224. Предметом цього злочину не визнаються також жетони чи інші замінники грошових знаків, що використовуються у гральних закладах, телефо- нах-автоматах, метро тощо.

Як роз’яснив ПВС, виготовлення з метою збуту або збут підроблених грошових знаків і державних цінних паперів, які вилучені з обігу і мають лише колекційну цін­ність, не містять складу даного злочину. Очевидно, не слід вважати злочином, передба­ченим ст. 199, і зберігання, придбання, перевезення, пересилання, ввезення в Україну названих предметів. Якщо такі дії спрямовані на заволодіння чужим майном шляхом збуту підробок під виглядом справжніх грошових знаків чи цінних паперів, вони повинні кваліфікуватися за ст. 190 як шахрайство.

Не можуть кваліфікуватись як злочин, передбачений ст. 199, зазначені у ній опера­ції з підробленими засобами доступу до банківських рахунків (зокрема, електронними чи іншими платіжними картками, документами на переказ грошових коштів). Ці дії за наявності підстав слід кваліфікувати за ст. 200.

3. Об’єктивна сторона злочину полягає у: 1) виготовленні; 2) зберіганні; 3) при­дбанні; 4) перевезенні; 5) пересиланні; 6) ввезенні в Україну або 7) збуті зазначених вище предметів.

Під виготовленням розуміються дії, внаслідок яких створюються підроблені валюта, державні цінні папери чи білети державних лотерей. Способи такого виготовлення мо­жуть бути різними (друкування типографським способом, малювання, ксерокопіювання тощо) і значення для кваліфікації злочину за ст. 199 не мають. Результатом виготовлення є створення предметів, які мають настільки значну зовнішню схожість зі справжніми грошовими знаками, цінними паперами чи білетами державних лотерей, що це дає мож­ливість збути їх іншим особам, яким відомо, як виглядають відповідні справжні предмети.

Виготовленням вважатиметься як повна імітація грошового знака, державного цін­ного папера чи білета державної лотереї, так і істотна фальсифікація тим чи іншим спо­собом відповідних справжніх предметів (наприклад, істотна «переробка» грошових знаків для надання їм вигляду таких, що мають більшу вартість; зміна зовнішнього ви­гляду вилучених з обігу грошей з метою надати їм подібність до тих, які знаходяться в обігу), яка робить можливим досягнення мети їх збуту і, на думку винного, у звичайних умовах ускладнює або зовсім виключає виявлення підробки.

При вирішенні питання лро наявність або відсутність у діях особи складу передба­ченого даною статтею злочину ПВС пропонує враховувати такі об’єктивні й суб’єк­тивні критерії оцінки зовнішнього вигляду предметів, щодо яких вчинено ці дії: 1) ху­дожнє оформлення грошового знака чи державного цінного папера, яке передбачає певний ступінь завершеності зображення, а саме: відповідного орнаменту і наявності основних реквізитів (портрет, барельєф, пам’ятник) та їх узгодженість зі словами й цифрами, які визначають номінал грошового знака чи державного цінного папера; 2) якість відтворення, котра передбачає такий ступінь графічної та кольорової точності зображення, який дає винній особі підстави вважати можливим перебування виготов­лених нею грошей чи державних цінних паперів у обігу.

Як виготовлення слід кваліфікувати і дії особи, яка свідомо придбала підроблені гроші, державні цінні папери чи білети державних лотерей з метою їх наступного збуту і для надання їм більшої подібності до справжніх внесла до них додаткові підробки, які створювали можливість перебування їх в обігу.

Виготовлення знарядь, за допомогою яких передбачається в майбутньому виготов­ляти фальшиві гроші, державні цінні папери чи білети державних лотерей, слід квалі­фікувати як готування до вчинення даного злочину.

Виготовлення підроблених грошових знаків, які на даний час не є засобом плате­жу, не може розглядатись як злочин, передбачений ст. 199. Якщо за допомогою таких підроблених грошових знаків (наприклад, підроблених срібних чи золотих монет, ін­ших грошових знаків, що мають колекційну цінність) винний намагається шляхом обману заволодіти чужим майном, такі дії слід визнавати шахрайством і кваліфікува­ти за ст. 190. Таку ж правову оцінку мають отримувати випадки, коли підробки мають лише незначну подібність до справжніх (у т. ч. таких, що не знаходяться в обігу) грошових знаків, цінних паперів чи білетів державних лотерей, а тому не можуть реально бути запущені в обіг, але за допомогою їх винний вводить в оману окремих громадян і заволодіває в обмін на ці предмети їх майном. У той же час виготовлення предметів, які зовнішньо не мають подібності до справжніх грошей, цінних паперів чи білетів державних лотерей і які з цієї причини неможливо збути, не є злочинним діянням.

Проблематичним є питання про можливість виготовлення підроблених державних цінних паперів, що існують у бездокументарній формі, тобто у вигляді облікових запи­сів на рахунках у комп’ютерних базах даних, які ведуть зберігачі цінних паперів. Існує думка про те, що відкриття фіктивного рахунку у цінних паперах чи внесення до існу­ючого справжнього рахунку змін, які спотворюють зміст зафіксованої у ньому інфор­мації, може вважатись виготовленням підроблених державних цінних паперів. Проте оскільки бездокументарні цінні папери не існують ні у «матеріальній» формі, ні у фор­мі електронних документів, це виключає можливість відтворення їх зовнішнього ви­гляду і створення таких фальсифікованих бездокументарних державних цінних паперів, які були б «подібними» до справжніх, а отже, виключається і можливість «виготовлен­ня» у тому сенсі, в якому це слово вживається у даній статті. Випадки фальсифікації комп’ютерної інформації, внаслідок яких з’являються неправдиві електронні записи, що мають створити враження про наявність державних цінних паперів, які насправді не випускались належним емітентом, слід залежно від обставин справи кваліфікувати за статтями 361 або 364, а у разі спрямованості відповідних дій на заволодіння чужим майном - також і за ст. 190.

Під зберіганням підробленої валюти, державних цінних паперів чи білетів держав­ної лотереї слід розуміти знаходження цих предметів безпосередньо у винного або в будь-якому іншому місці, де вони перебувають у розпорядженні та під контролем вин­ного. Придбанням предметів цього злочину вважається їх оплатне або безоплатне отримання винним від іншої особи. Перевезенням цих предметів є переміщення їх винним із використанням будь-яких транспортних засобів. Пересиланням підроблених грошей, державних цінних паперів чи білетів державної лотереї слід вважати передачу чи спробу передачі їх іншій особі з використанням засобів поштового зв’язку (у листах, посилках, бандеролях, інших поштових відправленнях). Ввезенням в Україну предме­тів розглядуваного злочину слід вважати їх переміщення винною особою із-за кордону на територію України.

Збутом підробленої валюти, державних цінних паперів чи білетів державної лоте­реї є їх умисне відчуження як оплатне, так і безоплатне (використання як засобу плате­жу, продаж, розмін, обмін, дарування, передача в борг або в рахунок покриття боргу, програш в азартних іграх тощо).

Дії особи, що збула іноземну валюту, в якій підроблено лише цифровий номінал купюри, слід кваліфікувати як шахрайство. У той же час виготовлення такої купюри, як зазначено вище, слід вважати злочином, передбаченим ст. 199.

Випадки, коли винний внаслідок успішного збуту предметів злочину в обмін на них отримав чуже майно, повністю охоплюються складом даного злочину і додаткової ква­ліфікації за іншими статтями КК (зокрема, за ст. 190) не потребують.

4. Склад цього злочину є формальним. Злочин вважається закінченим з моменту вчинення будь-якого із зазначених у ч. 1 ст. 199 діянь. У випадках зберігання відповід­них предметів злочин є закінченим з моменту вчинення тих початкових дій, внаслідок яких виникає ситуація зберігання.

5. Суб’єкт злочину загальний.

6. Його суб’єктивна сторона характеризується прямим умислом.

Виготовлення, зберігання, придбання, перевезення, пересилання, ввезення в Украї­ну підробленої національної валюти, іноземної валюти, державних цінних паперів чи білетів державної лотереї є злочинним лише тоді, коли ці дії вчинені з метою їх по­дальшого збуту.

7. Кваліфікуючими ознаками злочину (ч. 2 ст. 199) є вчинення його: 1) повторно; 2) за попередньою змовою групою осіб; 3) у великому розмірі.

Про поняття повторності та вчинення злочину групою осіб за попередньою змо­вою див., відповідно, статті 32 і 28 та коментар до них.

Злочин може кваліфікуватись за ч. 2 ст. 199 як вчинений у великому розмірі, якщо сума підробки у 200 і більше разів перевищує нмдг. Якщо предметом злочину є підроб­лені іноземні грошові знаки або державні цінні папери, номіновані в іноземній валюті, для визначення розміру має бути здійснене їх перерахування у національну валюту України за курсом НБ, що діяв на момент вчинення злочину.

8. Особливо кваліфікуючими ознаками злочину є вчинення його: 1) організова­ною групою; 2) в особливо великому розмірі.

Про поняття організованої групи див. ст. 28 та коментар до неї. Вчинення злочину в особливо великому розмірі має місце, коли сума підробки становить 400 і більше нмдг.

Встановлення наявності великого чи особливо великого розміру як кваліфікуючих ознак даного злочину має здійснюватись виходячи із розміру (грошового значення) нмдг. Згідно із законодавством, цей розмір має дорівнювати розміру податкової соціаль­ної пільги, який діяв на момент вчинення злочину, і визначається за правилами, вста­новленими Законом «Про податок з доходів фізичних осіб». Подальша зміна критеріїв, за якими визначається (розраховується) розмір нмдг (зокрема, зміна розміру податкової соціальної пільги), після вчинення відповідного злочину не є підставою для перегляду питання про наявність у діях винного відповідної кваліфікуючої ознаки.

Конституція України (ст. 5).

Женевська конвенція по боротьбі з підробкою грошових знаків від 20 квітня 1929 р. Ратифі­кована СРСР 3 травня 1931 р.

ЦК (статті 194-198).

Закон України «Про цінні папери та фондовий ринок» від 23 лютого 2006р. (статті 1, 3, 7, 9—11).

Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств» в редакції від 22 травня 1997 р. (п. 1.33 ст. 1).

Закон України «Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу іонних паперів в Україні» від 10 грудня 1997р.

Закон України «Про платіжні системи та переказ грошей в Україні» від 5 квітня 2001 р. (ст. 3).

Закон України «Про податок з доходів фізичних осіб» від 22 травня 2003 р. (пункти 22.4 та 22.5 статті 22, п. 6.1 ст. 6).

Рішення КС у справі про зворотну дію кримінального закону в часі № 6-рп/2000 від 19 квітня

2000. р.

Указ Президента України «Про грошову реформу в Україні» N2 762 від 25 серпня 1996р. (п. 2).

Указ Президента України «Про деякі заходи щодо регулювання лотерейної діяльності» № 813 від 10 вересня 2002 р.

Постанова КМ «Про випуск процентних облігацій внутрішньої державної позики 2000 ро­ку» N2 1455 від 22 вересня 2000 р.

Постанова КМ «Про випуски облігацій внутрішніх державних позик» N? 80 від 31 січня 2001 р.

Постанова КМ «Про випуск казначейських зобов ’язань» N2 15 від 10 січня 2002 р.

Постанова КМ «Про випуск облігацій внутрішньої державної позики для погашення простро­ченої бюджетної заборгованості з податку на додану вартість» № 2014 від 25 грудня 2003 р.

Постанова КМ «Деякі питання випуску облігацій внутрішньої державної позики для пога­шення простроченої бюджетної заборгованості з податку на додану вартість» № 1036 від