12. Ґенеза українського козацтва та його історична роль (кінець хv – хvііі ст.)

Уперше термін козак згадано в Початковій монгольській хроніці у 1240 році. У перекладі з тюркських мов він означає одинокий, схильний до завоювання. Фактично майже до кінця 16 ст. Термін козацтво вживався не для визначення приналежності до певного стану суспільства, а для визначення способу життя, роду занять.

Основні причини виникнення козацтва:

1. Зростання великого феодального землеволодіння, що розпочалося з 15 ст. І підштовхнуло процес господарського освоєння та колонізації нових земель.

2. Посилення феодальної експлуатації, прогресуюче закріплення українського селянства литовськими і польськми магнатами, шляхтою, зростання релігійного та національного гноблення.

3. Зростання зовнішньої загрози, нагальна потреба захисту від нападів турків і татар.

Ставши потужною силою, козацтво звернуло на себе увагу литовського і польського урядів. Спираючись на свою січову організацію й на здобуті власними силами засоби, низове козацтво не тільки дозволяло собі самовільні походи на татар і турків, а й почало проводити свою власну міжнародну політику.

Запорожжя було центром всього українського козацтва. Тут знаходилася лицарська школа козацької молоді. Вишкіл проходили молодики, джури, хлопці, слуги-товариші. Запорозьке козацтво виступало в ролі арбітра у стосунках між «городовим» і реєстровим козацтвом. Із Запорожжя приходили на «волость» загони для розправи над душителями народу. З кінця 16 ст. Запорозька Січ перетворюється на політичний центр. Українського народу. На Запорожжі почалися події Визвольної війни українського народу середини 17 ст. Запорожжя продовжувало впливати на хід подій в Україні і в наступні десятиліття, особливо після смерті Богдана Хмельницького. 

Розбрат у козацтві у період Руїни, послаблення Гетьманщини дали Запорозькому козацтву відносну свободу від волі гетьманів. Запорожжя стало гніздом опозиції проти гетьманів і старшинської верхівки Гетьманщини.

З кінця 17 ст., коли окреслюється прагнення Московської держави встановити свій контроль над Запорожжям, Запорозьке козацтво вступає у запеклу боротьбу із царськими властями за свій суверенітет — аж до переходу на бік бунтівного гетьмана І. Мазепи і шведського короля Карла XII; цей раунд боротьби за незалежність закінчився зруйнуванням Січі 1709 та наступним переходом запорожців у тодішні межі Кримського ханства, під протекторат Криму і Туреччини.

13. Запорізька Січ, її виникнення, устрій та історичне значення (середина хvі – хvііі ст.).

Запорозька Січ – воєнно-політична організація республіканського типу – мала виборних керівників і рівне право усіх козаків на участь у виборах. Історію запорозького козацтва творили вісім Січей (Хортицька (1552-1557), Томаківська (60-ті рр. ХVІ ст. – 1593), Базавлуцька (1593-1638), Микитинська (1638-1652), Чортомлицька (1652-1709), Кам’янська (1709-1711), Олешківська (1711-1734), Нова або Підпільненська (1734-1775). Демократичний характер на Січі базувався на таких принципах: 1) заперечення феодально-кріпосницької залежності та станової нерівності; 2) рівність у праві на участь в органах управління та володіння землями і угіддями; 3) вільний вступ до його лав незалежно від соціальної, національної чи релігійної приналежності.Запорозька Січ здійснювала цілий ряд державницьких функцій. Вона створила боєздатну армію; організувала український народ на боротьбу за визволення з-під іноземного гніту; здійснювала на Україні власну релігійну та культурну політику; проводила міжнародну діяльність. Влада на Січі. На Січі функціонували законодавча, виконавча і судова гілки влади. Вищим законодавчим органом на Січі була рада. В її функції входило переобрання кошового отамана і старшини; встановлення військового устрою. Виконавча влада належала Кошу в особі кошового отамана та козацької старшини, яка утворювала уряд (військові начальники, військові чиновники, похідні та паланкові полковники). Старшина виконувала військові, адміністративні, судові, фінансові та дипломатичні функції. Козацьке право закріплювало військову та адміністративно-територіальну організацію Січі (38 куренів і 5-8 паланок), регламентувало діяльність адміністративних і судових органів, забезпечуючи першочерговий захист особи і майна на Січі. Історичне значення: стала центром антифеодальної і національно визвольної боротьби укр. народу, захищала населення України від посилення феодального й релігійного гніту, вироблені в Січі основи автономного самоврядування, своєю боротьбою і героїзмом запорозькі козаки завоювали любов і повагу укр. народу.