20.Охарактеризуйте процес остаточної ліквідації української державності у контексті централізаторської політики царського уряду (друга половина хvііі ст.)

За указами імператриці 1775 року була остаточно знищена Запорізька Січ. 1783 року полково-сотенний адміністративний устрій був скасований і замість полків у цивільному управлінні ввели повіти, а у військовому створили 10 карабінерських полків із шестирічною службою.

Як і раніше, серйозною проблемою для царського уряду були масові втечі українських селян від своїх панів в інші регіони країни. З травня 1783 року вийшов імператорський указ, який остаточно прикріплював селян до місць їхнього проживання на час останньої ревізії, проведеної 1782 року, забороняючи залишати своїх власників. Цим самим Катерина II юридично узаконила кріпосне право на Лівобережжі й Слобожанщині.

Остаточна ліквідація української автономії

Наступною антиукраїнською акцією російського уряду стала ліквідація козацької армії. Царським указом від 28 червня 1783 року замість українських козацьких полків були створені десять кінних карабінерних полків регулярної армії із 6-літнім строком служби. За наказом Катерини II до Петербурга були вивезені козацькі військові прапори, печатки, гармати. Щоб остаточно заспокоїти й наблизити до себе колишню козацьку старшину, 1785 року Катерина II оприлюднила так звану «Жалувану грамоту дворянству» — царський документ, який, фактично дарував українській шляхті та старшині дворянські права як нагороду за зраду національних інтересів. Ощасливлена українська еліта, отримавши довгоочікуване дворянство, фактично погодилася з остаточним знищенням політичної автономії, за яку так міцно трималися її попередники протягом більш ніж столітнього періоду протидії наступу царату.

21.Особливості історичного розвитку Південної України, Правобережжя та західноукраїнських земель у хvііі ст.

До складу Південної України (Степу) входили володіння знищеної Запорізької Січі, а також Причорноморські землі, захоплені Росією внаслідок російсько-турецьких війн другої половини XVIII – початку ХІХ ст. Російський уряд використовував стосовно цих земель назву «Новоросія» – від Новоросійської губернії, створеної тут 1797 р. У 1802 р. значну територію Новоросійської губернії переділили на три частини: Миколаївську (з 1803 р.– Херсонську), Катеринославську й Таврійську губернії. Внаслідок російсько-турецької війни 1806–1812 рр. Російська імперія захопила територію між Прутом і Дністром, з якої було утворено Бессарабську область, включену до складу Новоросії. Усі ці адміністративні одиниці входили до складу створеного 1828 р. Новоросійсько-Бессарабського генерал-губернаторства.

Для імперського уряду Південь став найпривабливішим регіоном з-посеред земель, приєднаних наприкінці XVIII ст. Внаслідок становлення індустріального суспільства у західноєвропейських країнах і збільшення попиту на зерно та інші сільськогосподарські продукти Південь з його родючими грунтами міг стати головним їх постачальником.

Одеса була заснована за наказом Катерини II-ої у 1794 році, коли російська імператриця вирішила, що країні потрібен порт на Чорному морі для розширення зв'язків та торгівлі з Європою. Херсон відіграв важливу роль у розвитку внутрішніх та зовнішніх економічних зв’язків Російської імперії. Через Херсонський порт здійснювалася торгівля з Францією, Італією, Іспанією та іншими країнами Європи.