4.Соціально-економічний розвиток Київської Русі, становлення феодальних відносин (іх – перша половина хііі ст.).

За часів Київської Русі сформувалося феодальне суспільство в східних слов'ян. У цілому становлення феодальних відносин у Давньоруській державі відбувалося в загальноєвропейському руслі: від державних форм до вотчинних. Цей процес був складним, тривалим і розгортався поетапно. Спочатку в IX ст. формується система експлуатації всього вільного населення військовою знаттю (князем та дружиною). Основним елементом цієї системи була данина, «полюддя». У X ст. стався переворот у поземельних відносинах: князі захоплюють і концентрують у своїх руках общинні землі, внаслідок чого виникає вотчинне землеволодіння великого князя. Наступним кроком у процесі феодалізації стала поява в XI ст. земельної власності бояр та православної церкви.

У X—XII ст. активно формувалися васальні відносини у давньоруському суспільстві: за вірну службу князь дарував своїм боярам та дружинникам міста і села. Дарувалася не територія, а право стягувати податки. Так поступово склалася помістна форма феодального землеволодіння, яка не передбачала передачі землі в спадок та її відчуження без згоди князя. З ослабленням князівської влади, посиленням відцентрових тенденцій у державі дедалі більшого поширення набирає вотчина — спадкове володіння, що могло вільно продаватися, передаватися в спадок, даруватися. За феодалізму земля була основним засобом виробництва. Право володіння нею стало юридичним підґрунтям, економічною основою отримання феодалами земельної ренти від залежних селян.

Провідною галуззю економіки Київської Русі було сільське господарство. Спираючись на давні традиції, особливо великого розвитку досягло землеробство. Важливе місце в господарському житті давньоруського суспільства належало ремеслу. У Київській Русі найпоширенішими його видами були залізообробне, гончарне, ювелірне, ткацьке виробництва, всього ж існувало понад 60 видів ремесел.

5.Розкрийте роль великих князів Київських у державотворчих процесах доби Давньої Русі (іх – хііі ст.).

В.Великий (980—1015): Зійшов на київський престол у 980 р. На відміну від попередників у центрі його уваги був насамперед добробут володінь, а не загарбання земель і збір данини. Власне за його князювання Русь почала підноситися як цілісне суспільство й держава. Як і його батько, Володимир посадив власних синів (мав він 12 законних синів)по великих містах і землях своїх володінь. Так він усунув від влади місцевих князів, зосередивши її виключно у руках своєї династії. Замість далеких походів Володимир зосередився на захисті власних кордонів. Щоб протистояти загрозі печенігів, він збудував розгалужену мережу укріплень, а також нові міста на південь від Києва. Знову порушуючи традицію попередників він звернув погляд на захід і додав до своїх володінь землі сучасної Західної України, тим самим поклавши початок тривалому суперництву з поляками за цей регіон. Володимир установив загалом дружні стосунки з поляками, мадярами і чехами.

В основі цієї нової західної орієнтації лежало його прагнення підпорядкувати собі головні торгові шляхи на захід, а також прокласти інші шляхи на Константинополь. Внаслідок цих надбань володіння Володимира стали найбільшими в Європі, охоплюючи близько 800 тис. кв. км. Найголовнішим досягненням Володимира було, без сумніву, впровадження на його неозорих землях християнства у 988році.

Я.Мудрий: Часи князювання Ярослава Мудрого в Києві позначилися посиленням держави, зміцненням кордонів Київської Русі, інтенсивним будівництвом і прикрашанням міст, піднесенням сільського господарства й ремесла, сільських та міських промислів, внутрішньої й міжнародної торгівлі. Ці успіхи ознаменувалися підвищенням авторитету Давньоруської держави в середньовічному світі. А це, в свою чергу, позначилося на династичних зв'язках дому Ярослава Володимировича з правлячими династіями Європи. Поріднитися з київським князем бажали численні королівські родини Заходу. Три дочки Ярослава стали королевами: Анна — французькою, Єлизавета — норвезькою, Анастасія — угорською. Сестра самого Ярослава Добронєга була видана за польського князя Казиміра, що забезпечило на довгі роки Русі безпеку західного рубежу. Ярослав Володимирович проводив гідну великої держави зовнішню політику, вступивши в повноправні стосунки з головними імперіями середньовіччя: Германією та Візантією. Тоді пожвавилися дипломатичні взаємини між Київською Руссю та Германською імперією.

У роки його князювання ранньофеодальна імперія — Київська Русь — досягла чи не найвищої точки свого економічного злету політичної міці.

В.Мономах: Князювання Володимира Мономаха було часом політичного та економічного укріплення Русі, розквіту культури й літератури.

Володимир Мономах і його найближчі родичі керували 3/4 території староруської держави; княжі усобиці тимчасово припинилися. Стабільність у державі трималася на авторитеті Мономаха, за присутності загального ворога (половців) і концентрації всієї повноти влади в руках великого князя. За його правління будували церкви, створювали літописні звіди, розпочалося складання Печерського патерика. Володимир Мономах був широко освіченою для свого часу людиною, володів літературним талантом. Його "Повчання своїм дітям" (приблизно 1117 року) закінчувалося коротким описом його життя й листом до чернігівського князя Олега. У "Повчанні" Мономах виступив як мудрий державний діяч, "дбайливий домовладика" і освічений мислитель, відважний воїн і пристрасний мисливець, начитаний книжник і блискучий письменник.

У 1116—1117 роках, за дорученням Володимира Мономаха, чернець Сильвестр створив другу редакцію "Повісті минулих літ". Саме ця редакція літопису дійшла до наших днів.