44.Президенти незалежної України, їх роль у сучасному державотворчому процесі (1991 – 2010 рр.)

Л. Кравчук - перший Президент України після здобуття нею незалежності у 1991 році (1991—1994). Намагався трансформувати економіку держави за планової в ринкову. Проте дедалі зростаюча криза та невдоволення народу призвели до дострокових виборі 1994 року.

Леонід Кучма - другий президент України (19 липня 1994 — 23 січня 2005). Його владарювання, фактично, стало експериментом із розбудови держави й реформування, що здійснюються згори при відмові від широкого консенсусу та без публічних дискусій і визначеного проекту.

Діяльність Ющенка як Президента України (2005-2010) є досить суперечливою. У 2005 він зробив чимало кроків, таких як розпуск ДАІ, відміна візового режиму для громадян ЄС та США, введення значної матеріальної допомоги при народженні дитини. Ющенко не зміг припинити розбрат у стані своїх партнерів по Помаранчевій Революції.

В зовнішній політиці України також залишалось чимало проблем. За час президентства Ющенка і за чималих його зусиль Україна вступила в Світову Організацію Торгівлі (СОТ). Хоча відносини з Росією формально залишалися добрими, реально Росія стала проводити надзвичайно агресивну політику економічного та інформаційного пригнічення України («Газова війна», антиукраїнська пропаганда на телебаченні тощо).

За два місяці президентства Януковича та існування пропрезидентських більшості й уряду в Україні посилились тиск на ЗМІ і згортання свободи слова. Зокрема, журналісти двох провідних телеканалів, «1+1» та «СТБ» заявили про запровадження цензури]. Незалежні експерти також констатували політизацію Першого національго телеканалу.Дані соцопитувань свідчать, що наприкінці квітня 2010 року 18% громадян відчули на собі згортання свободи слова в Україні.

В травні 2010 року заявив, що не знає, як покращити життя в Україні вже сьогодні; тоді як гасло «Покращення життя вже сьогодні» було одним з основних лозунгів Януковича під час президентських виборів.

45.Розкрийте основні напрямки зовнішньої політики України у новітню добу (1991-2010 рр.).

Базовою вимогою у здійсненні зовнішньої політики України є якнайповніше і якнайефективніше забезпечення національних інтересів країни. Національні інтереси України у сфері міжнародних відносин становлять три основні групи: - стратегічні та геополітичні інтереси, пов'язані з забезпеченням національної безпеки України та захистом її політичної незалежності; - економічні інтереси, пов'язані з інтегруванням економіки України у світове господарство; - регіональні, субрегіональні, локальні інтереси, пов'язані із забезпеченням різноманітних специфічних потреб внутрішнього розвитку України. З метою забезпечення національних інтересів України її зовнішня політика постійно спрямовується на виконання таких найголовніших завдань: 1. Утвердження і розвиток України як незалежної демократичної держави. 2. Забезпечення стабільності міжнародного становища України. 3. Збереження територіальної цілісності держави та недоторканності її кордонів. 4. Включення національного господарства у світову економічну систему для його повноцінного економічного розвитку, забезпечення потреб громадян і підвищення добробуту народу. 5. Захист прав та інтересів громадян України, її юридичних осіб за кордоном, створення умов для підтримання контактів з зарубіжними українцями і вихідцями з України, подання їм допомоги згідно з міжнародним правом. 6. Поширення у світі образу України як надійного і передбачуваного партнера. Україна здійснює активну, гнучку і збалансовану зовнішню політику на таких головних напрямах: 1. Розвиток двосторонніх міждержавних відносин. 2. Розширення участі в європейському регіональному співробітництві. 3. Співробітництво в рамках Співдружності незалежних держав. 4. Членство в ООН та інших універсальних міжнародних організаціях. Кожен з цих напрямів має комплекс пріоритетів, які зумовлюються національними інтересами України та її прагненням сприяти підтриманню регіонального і загального миру, забезпеченню міжнародної безпеки, вирішенню глобальних проблем людства.