85. Утворення української гетьманської держави в середині хvіі ст..

Переможні битви 1648—1649 pp., унаслідок яких значна частина українських земель була звільнена від польської влади, сприяли утвердженню Української козацької держави під назвою «Військо Запорозьке». Гетьманщина мала всі ознаки державності.

Політична влада належала гетьману та козацькій старшині. Козацькі ради розв’язували найважливіші питання внутрішньої та зовнішньої політики, але їхнє значення неухильно знижувалося.Території Гетьманщини були завойовані українськими військами. Її кордони змінювали україно-польські договори, проте Київщина залишалася козацькою.

Політико-адміністративний устрій складався з полків, що ділилися на сотні. Кількість полків змінювалася. Великі міста зберігали магдебурзьке право, і влада в них належала магістрам. Рештою міст керували городові отамани, а селами – сільські отамани; посада отамана була виборною. Запорозька Січ була автономною і не входила ні до якого полку. Всі органи влади підпорядковувалися гетьманському урядові. Найвищим органом влади була військова рада.

Право та судочинство ґрунтувалися на нормах звичаєвого, козацького, магдебурзького права, Литовських статутах. Польське законодавство в Гетьманщині не діяло. Були встановлені покарання за зраду українському народові, відмову надати допомогу в битві.

Фінансова система та податки: введено посаду генерального підскарбія, який опікувався бюджетною сферою, податкову й митну системи; є згадки про карбування власної монети.

Соціальна структура населення включала п’ять станів: козацтво, шляхетство, духовенство, міщанство. Селянство. До привілейованих верств населення належали українська шляхта, козацька старшина, вище православне духовенство та міська знать.

Наявність армії була доведена самою війною, коли українське військо налічувало до 300 тисяч чоловік.

Зовнішня політика була складовою частиною діяльності гетьманського уряду. Україна підтримувала дипломатичні відносини з Росією, Кримським ханством, Туреччиною. Річчю Посполитою, Молдовським князівством, Трансільванією. Гетьманщину визнали Венеція, Волощина, Швеція тощо.

86. Україна в Першій світовій війні.

У серпні 1914 р. розпочалася Перша світова війна, яку розв’язали два військово-політичних блоки: Антанта і Троїстий Союз. Українські землі, на той час, входили до складу Австро-Угорської імперії (Троїстий Союз) і Російської імперії (Антанта). Тому Україна опинилася в епіцентрі політичних і військових подій під час Першої світової. Українська молодь була мобілізована до складу двох ворожих армій і на території України розгорнувся театр бойових дій із серпня 1914 р. і продовжувався до 1917 р.

У серпні 1914 р. створюється Легіон січових стрільців, який присягнув на вірність Австро-Угорщині. Основою легіону були молодіжні організації «Січ», «Сокіл», «Пласт». У складі австрійської армії налічувалося понад 20 тис. чоловік, а у складі Російської – 3 млн. українців. Для укр.. народу ця війна стала братовбивчою.

На початку війни 1914 р. російські війська захопили Східну Галичину і північні території Буковини. На цих територіях було створене Галицьке генерал-губернаторство на чолі з графом Бобринським. На захоплених територіях розпочалась примусова русифікація, здійснювались арешти укр.. культурних і церковних діячів.

В 1915 р. Австро-Угорщина повернула собі Східну Галичину і Північну Буковину. Почалися репресії проти українців айстро-угорською адміністрацією. В 1916 р. в результаті наступу російської армії австро-угорські війська втратили на укр.. територіях 1,5 млн. людей, більша частина яких були українці.

Під час війни на укр.. землях посилюється антивоєнний національно-визвольний рух: 1 серпня 1914 р. у Львові створено Головну укр.. раду, 4 серпня – Союз визволення України, Легіон січових стрільців. Ці організації закликали д підтримки Австро-Угорщини. ТУП спочатку підтримувало російську армію, а згодом проголосили нейтралітет.

Перша світова війна спустошила економічно укр.. землі, занепала промисловість, с/г, принесла тисячі вбитих і скалічених. Після війни почав посилюватися національно-визвольний рух.

87. Революція 2004-2005рр.

Революція 2004-2005рр., яка ще мала назву Помаранчева революція — це кампанія протестів, мітингів, пікетів, страйків і інших актів громадянської непокори в Україні, організована і проведена прихильниками Віктора Ющенка, основного кандидата від опозиції на президентських виборах у листопаді — грудні 2004 року, після оголошення Центральною виборчою комісією попередніх результатів, згідно з якими переміг його суперник — Віктор Янукович. Акція почалася 22 листопада 2004, як реакція на масові фальсифікації, що вплинули на результат виборів.

Основною базою об'єднаної опозиції стали західні і центральні регіони країни, у той час як Віктора Януковича підтримав Схід і Південь України. Громадська думка західних країн була переважно на боці української опозиції.

Основним результатом революції було призначення Верховним судом повторного другого туру президентських виборів (не передбаченого прямо законодавством). Внаслідок компромісу, досягнутого фракціями Верховної Ради, після призначення повторного другого туру виборів були прийняті зміни до Конституції, які отримали назву Конституційна реформа 2004. Конституційна реформа зменшила повноваження президента, і, таким чином, знизила рівень значущості спірних президентських виборів.

За результатами голосування у повторному другому турі виборів перемогу одержав Віктор Ющенко.

Зміна правлячої еліти України, що відбулася в результаті «Помаранчевої революції», і пов'язана з цим переорієнтація внутрішнього й зовнішньополітичного курсу країни дали привід багатьом спостерігачам говорити про чергу «кольорових» революцій, що почалася зі зміни влади в Сербії та продовжилася в Грузії, Україні та Киргизстані, намагатися знайти аналогії між ними та визначити ті держави, у яких можливе повторення «кольорових» революцій. Зі свого боку, влади країн, які називалися як потенційні об'єкти застосування «революційного досвіду», почали певні контрзаходи для недопущення цього.

88. Формування державних інституцій та зовнішня політика гетьманської держави в середині ХVІІ ст..Система влади в Гетьманщині була закладена під час Хмельниччини. В середині 17 століття вона нагадувала військову диктатуру з елементами народовладдя[1]. З кінця 17 століття ця система еволюціонувала в бік монархічно-республіканської системи зразка Речі Посполитої. Головою держави був гетьман. Він обирався пожиттєво на військовій козацькій раді загальним, відкритим голосуванням. Гетьман уособлював верховну виконавчу і судову владу, був керівником центрального апарату, головою усіх станів. Верхівку влади складала генеральна старшина. В часи Хмельниччини її називали військовою старшиною. До її складу входили наказний гетьман, обозний, суддя, писар, два осавули, хорунжий і бунчужний, підскарбій. Генеральний писар керував Генеральною військовою канцелярією, що виконувала роль уряду Гетьманщини. Генеральний обозний займався військовими питаннями. Генеральні судді завідували Генеральним судом, центральною апеляційною інстанцією країни, що виникла на основі колишнього гетьманського суду. Генеральний підскарбій відповідав за Військову скарбницю, реформовану у Генеральну скарбову канцелярію. Осавули, хорунжі й бунчужні виконували функції гетьманських генерал-ад'ютантів[1]. Генеральна старшина формувала при гетьмані дорадчий орган — Раду старшини. Джерелом влади і захисником суверенітету держави були виключно представники козацького стану. Решта станів були усунені від державного управління. Деякі міста та монастирі користувалися самоврядуванням.