- •19.Походження та розселення словян
- •20.Кирило-Мефодієвське товариство
- •21.Рух опору в часи другої світової
- •22.Соціально-економічний розвиток Київської русі
- •23.Буржуазні реформи 60-80х років
- •24.Фашистський окупаційний режим в Україні
- •25.Гайдамацький рух.Коліївщина
- •26.Декабристський рух в Україні
- •27.Фашистський окупаційний режим в Україні
- •28.Розквіт Києвської Русі за Ярослава Мудрого
- •29.Cтворення та розвиток українського козатства
- •30.Україна на завершальному етапі війни(43-45р)
- •31.Політична система в київській русі.
- •32.Загострення соціальних суперечностей напочастку 20 ст.
- •33.Стан сіль.Госп після війни.Голод 1946-47р
- •34.Реформи Володимира Великого в Київській Русі
- •35.Початок національного відродження на поч..19 ст.
- •36.Заповадження неПу
- •37.Зовнішня політика Київської русі
- •37.Зовнішня політика Київської Русі
- •38. Революція 1905-1907 рр, її розвиток на Україні
- •39. Внутрішня і зовнішня Директорії
- •40. Монголо-татарська навала
- •41. Політичне становлення Гетьманщини після смерті б. Хмельницького
- •42. Політична діяльність уцр
- •43. Прийняття християнства
- •44, 53. Внутрішня і зовнішня політика гетьмана і. Виговського
- •45. Політика десталінізації на Україні
- •46. Антське державне утворення
- •47. Лютнева революція і створення уцр
- •48. Політика «українізації»: причини і наслідки
- •49. Соціально-економічний устрій Київської Русі
- •50. Початок іі світової війни і доля західноукраїнських земель
- •51. Розпад срср. Політичні процеси на Україні
- •52. Українські землі у складі Великого князівства Литовського
- •54. І універсал уцр
- •56. Українські землі в складі Великого князівства Литовського.
- •57. Революційні події 1905-1907 рр. В Україні.
- •58. Україна під владою Речі Посполитої.
- •59. Кочові племена на території України.
- •60. Формування багатопартійної системи в Україні.
- •61. Військові дії б.Хмельницького 1648-1653 рр.
- •62. Скасування кріпосного права і реформи внутрішнього життя II половини XIX ст.
- •63. Вплив Жовтневого перевороту в Росії на діяльність цр.
- •64. Галицько-волинська держава.
- •65. Історичне значення уцр.
- •66. Внесок українського народу в Перемогу над фашизмом.
- •67. Берестейська унія її наслідки.
- •68. Внутрішня і зовнішня політика Павла Скоропадського.
- •69. Соціально-економічні проблеми незалежної України.
- •70. Люблінська унія та її наслідки для українських земель.
- •71. Втрати України в Другій світовій війні.
- •72. Гетьманський переворот п. Скоропадського.
- •73. Боротьба Київської Русі проти монголо-
- •74. Революція в Австрійський імперії 1848-1849 рр., її наслідки для українських земель..
- •75. Внутрішня і зовнішня політика п. Скоропадського
- •76. Грецькі міста-держави Північного Причорномор’я.
- •77. Політика гетьмана і. Мазепи.
- •78. Індустріалізація в Україні в 20-30-х роки хх ст..
- •79. Україно-московські відносини в середині хvіі ст..
- •80. Внутрішня і зовнішня політика Директорії.
- •81. Політика «Перебудови» на Україні.
- •82. Україна в період «Великої Руїни».
- •83. Голодомор 1932-1933 рр.
- •84. Становлення незалежності України.
- •85. Утворення української гетьманської держави в середині хvіі ст..
- •86. Україна в Першій світовій війні.
- •89. Прорахунки Центральної Ради.
- •90. Спроба державного перевороту в ссср та події в Україні 1991р.
40. Монголо-татарська навала
На межі ХІІ-ХІІІ ст. монгольські союзи племен об'єднались під владою вождя Темучина (Чингізхана, тобто Великого хана). Оволодівши Північним і Центральним Китаєм, Чингізхан рушив на Середню Азію, Іран.
У 1222 р. монголо-татарські війська, подолавши Кавказ, рушили в половецькі степи. У 1237 р. монголи на чолі з онуком Чингізхана Батиєм опинились на кордонах Русі. Спочатку вони вогнем і мечем пройшлись по землях Північно-Східної Русі, зруйнувавши міста Рязань, Суздаль, Володимир-на-Клязьмі, Ростов, Улич, Ярославль, Твер, Кострому та інші міста. Дійшовши до озера Селігер монголи повернули на південь. На цьому шляху вони потрапили на сильний опір невеликої фортеці Козельськ, яка впродовж семи тижнів чинила опір монголам. Навесні 1239 р. військо Батия рушило у землі Південної і Південно-Західної Русі. Ним було захоплено Переяслав, Чернігів, а в грудні 1240 р. — Київ. 1241 р. монголо-татари розорили галицько-волинські землі і рушили далі. Монгольські загони спустошили Польщу, Угорщину, Трансільванію, Словаччину, Чехію. 1242 р. Батий припинив похід на Захід і повернув свої війська у пониззя Волги (тут монголи заснували свою державу Золоту Орду).
Безпосередні наслідки монгольського завоювання для руських князівств: — руйнація і занепад ролі міст; — занепад ремесла і торгівлі; — значні демографічні втрати; — знищення значної кількості представників руської еліти. Наслідки навали були катастрофічними для руських князівств.
Деякі райони знелюдніли, скоротились посівні площі, занепала торгівля. Особливості золотоординського панування на руських землях: — руські землі не було безпосередньо включено до складу Золотої Орди (за деяким виключенням); — на території Русі не існувало постійно діючого адміністративного апарату завойовників; — толерантне ставлення монголів до християнства і православного духовенства.
Незважаючи на такі наслідки, навала не зупинила розвитку розорених земель. Поступово населення відродило міста і господарство. Після розгрому монголо-татарських військ на Синіх Водах у 1362 (1363) р. українські землі були звільнені від їх панування.
41. Політичне становлення Гетьманщини після смерті б. Хмельницького
Смерть Б. Хмельницького ослабила підвалини української держави. Цим скористалася Росія, щоб посилити наступ на вольності українського народу, почастішали вторгнення в Україну польських військ, турків, кримських татар. Соціальні протиріччя та боротьба старшинських угруповань за владу загострились і переросли у справжню громадянську війну. Усе це вело до великих людських жертв, руйнування міст і сіл, запустіння цілих районів. В Україні почалася доба «Руїни».
Козацька старшина, дбаючи насамперед про станові інтереси, прагнула загарбати землю селян і рядових козаків, перетворити їх на своїх кріпаків. У боротьбі за владу і багатства представники різних старшинських угруповань не гребували будь-якими засобам і, що особливо небезпечно для долі України, намагалися опертися на збройні сили інших держав. У зв'язку з цим українські гетьмани-нерідко перетворювалися на справжніх маріонеток Росії, Польщі, Туреччини, Кримського ханства.
Після смерті Б. Хмельницького гетьманом України обрали його сподвижника писаря Івана Виговського (1657—1659 pp.). Тим самим було перекреслено волю Хмельницького про передачу влади сину Юрію Хмельницькому. На відміну від свого попередника, який намагався утримати в Україні соціальну рівновагу, Виговський повністю став на бік старшини та шляхти і взяв курс на закріпачення селян. Це викликало вибух невдоволення низів. Народні повстання охопили Лівобережжя та Запорожжя. Повстання очолив полтавський полковник М. Пушкар і запорозький кошовий Я. Барабаш. Останніх підтримала Москва, розраховуючи тим самим ослабити владу гетьмана і сильніше прив'язати Україну до Росії. У червні 1658 р. І. Виговський за допомогою Кримської орди розгромив загони повстанців під Полтавою. Місто було спалено татарам дозволено брати ясир. У бою загинув М. Пушкар, а Я. Барабаш потрапив у полон і був страчений. Ці події коштували Україні 50 тис. жертв.
Прагнучи остаточно досягти незалежності від Росії, І. Виговський у вересні 1658 р. уклав Гадяцький договір з польським урядом про входження України до складу Польщі як рівноправного члена федеративної держави (Великого Князівства Руського). Опираючись на польську допомогу, Виговський у 1658—1659 pp. досить успішно вів бойові дії з російськими військами. У битві під Конотопом (28—29 червня 1659 р.) його полки вщент розгромили росіян, які втратили 30 тисяч вбитими. Та невдоволена пропольською політикою Виговського, частина старшини на чолі з полковником І. Богуном і запорозьким кошовим отаманом І. Сірком виступила проти гетьмана. Повстанці діяли спільно з російськими військами. Виговський зазнав поразки і втік до Польщі (де і загинув у 1664)
Після падіння І. Виговського гетьманом проголосили сина Б. Хмельницького Юрія (1659-1663 pp.). Слабкий і безвольний політик, він став пішаком у руках різних старшинських угруповань. Користуючись цим, російські і польські війська, татарські орди безперешкодно грабували Україну. Внаслідок цього в 1663 р. Хмельницький втратив гетьманську булаву, а українські землі фактично розкололись на дві частини — на Лівобережжі наказним гетьманом став Я. Сомко, а на Правобережжі старшина обрала гетьманом П. Тетерю, де той правив до 1665 p., стоячи на пропольських позиціях.
Правління Сомка теж виявилось короткочасним. У червні 1663 р. Іван Брюховецький за допомогою демагогічних лозунгів (обіцянки обмежити старшинське землеволодіння та поліпшити становище козаків і селян), опираючись на підтримку запорожців, селян і міщан, на чорній Раді у Ніжині був обраний гетьманом Лівобережної України. Своїх обіцянок гетьман не виконав, а його промосковська орієнтація викликала невдоволення козаків, які в 1668 р. вбили Брюховецького .
Гетьманом правобережної України в 1665 р. став видатний політичний і військовий діяч Петро Дорошенко. Стратегічною метою його внутрішньої і зовнішньої політики було об'єднання Лівобережжя і Правобережжя в соборній Українській державі. Після підписання між Москвою і Польщею Андрусівського перемир'я 1667 р., за умовами якого Росії відійшла Лівобережна, а Польщі — правобережна Україна, Дорошенко уклав союз з Туреччиною. Здійснивши ряд успішних бойових операцій проти Польщі на чолі об'єднаного українсько-турецького війська, П. Дорошенко змусив польський уряд визнати широку автономію Правобережної України і розпочав боротьбу за Лівобережжя. У 1668 р. після смерті Брюховецького під тиском сусідніх держав, невдоволених посиленням гетьманської влади, змушений був повернутися на Правобережжя. У 1669 р. Дорошенко уклав угоду про перехід України під владу Туреччини на правах автономії. Проте народ не підтримав цей вчинок гетьмана. 1676 р. Дорошенко зрікся гетьманства і був переселений в Московщину.
На Лівобережній Україні гетьманом у 1668 р. став Дем'ян Многогрішний. Спершу він підтримував П. Дорошенка, а потім став орієнтуватися на Москву. У 1669 р. він підписав так звані Глухівські статті, які серйозно обмежили автономні права України. Зокрема, Гетьманщина втрачала право на безпосередні дипломатичні зв'язки з іншими державами. У 1672 р. Многогрішного за намовою старшини звинуватили у державній зраді і відправили на заслання до Сибіру. Наступне п'ятнадцятиріччя (1672—1687 pp.) на Лівобережній Україні гетьманував Іван Самойлович, який успішно боровся з турецько-татарськими навалами. Як і його попередник, закінчив свої дні в сибірському засланні.
Таким чином, внаслідок Руїни Україна зазнала незліченних людських втрат, виявилась розколотою на дві частини, втратила чимало здобутків доби Б. Хмельницького. Окремі дипломатичні і воєнні успіхи (за Виговського і Дорошенка) не були розвинуті через внутрішні чвари.