- •19.Походження та розселення словян
- •20.Кирило-Мефодієвське товариство
- •21.Рух опору в часи другої світової
- •22.Соціально-економічний розвиток Київської русі
- •23.Буржуазні реформи 60-80х років
- •24.Фашистський окупаційний режим в Україні
- •25.Гайдамацький рух.Коліївщина
- •26.Декабристський рух в Україні
- •27.Фашистський окупаційний режим в Україні
- •28.Розквіт Києвської Русі за Ярослава Мудрого
- •29.Cтворення та розвиток українського козатства
- •30.Україна на завершальному етапі війни(43-45р)
- •31.Політична система в київській русі.
- •32.Загострення соціальних суперечностей напочастку 20 ст.
- •33.Стан сіль.Госп після війни.Голод 1946-47р
- •34.Реформи Володимира Великого в Київській Русі
- •35.Початок національного відродження на поч..19 ст.
- •36.Заповадження неПу
- •37.Зовнішня політика Київської русі
- •37.Зовнішня політика Київської Русі
- •38. Революція 1905-1907 рр, її розвиток на Україні
- •39. Внутрішня і зовнішня Директорії
- •40. Монголо-татарська навала
- •41. Політичне становлення Гетьманщини після смерті б. Хмельницького
- •42. Політична діяльність уцр
- •43. Прийняття християнства
- •44, 53. Внутрішня і зовнішня політика гетьмана і. Виговського
- •45. Політика десталінізації на Україні
- •46. Антське державне утворення
- •47. Лютнева революція і створення уцр
- •48. Політика «українізації»: причини і наслідки
- •49. Соціально-економічний устрій Київської Русі
- •50. Початок іі світової війни і доля західноукраїнських земель
- •51. Розпад срср. Політичні процеси на Україні
- •52. Українські землі у складі Великого князівства Литовського
- •54. І універсал уцр
- •56. Українські землі в складі Великого князівства Литовського.
- •57. Революційні події 1905-1907 рр. В Україні.
- •58. Україна під владою Речі Посполитої.
- •59. Кочові племена на території України.
- •60. Формування багатопартійної системи в Україні.
- •61. Військові дії б.Хмельницького 1648-1653 рр.
- •62. Скасування кріпосного права і реформи внутрішнього життя II половини XIX ст.
- •63. Вплив Жовтневого перевороту в Росії на діяльність цр.
- •64. Галицько-волинська держава.
- •65. Історичне значення уцр.
- •66. Внесок українського народу в Перемогу над фашизмом.
- •67. Берестейська унія її наслідки.
- •68. Внутрішня і зовнішня політика Павла Скоропадського.
- •69. Соціально-економічні проблеми незалежної України.
- •70. Люблінська унія та її наслідки для українських земель.
- •71. Втрати України в Другій світовій війні.
- •72. Гетьманський переворот п. Скоропадського.
- •73. Боротьба Київської Русі проти монголо-
- •74. Революція в Австрійський імперії 1848-1849 рр., її наслідки для українських земель..
- •75. Внутрішня і зовнішня політика п. Скоропадського
- •76. Грецькі міста-держави Північного Причорномор’я.
- •77. Політика гетьмана і. Мазепи.
- •78. Індустріалізація в Україні в 20-30-х роки хх ст..
- •79. Україно-московські відносини в середині хvіі ст..
- •80. Внутрішня і зовнішня політика Директорії.
- •81. Політика «Перебудови» на Україні.
- •82. Україна в період «Великої Руїни».
- •83. Голодомор 1932-1933 рр.
- •84. Становлення незалежності України.
- •85. Утворення української гетьманської держави в середині хvіі ст..
- •86. Україна в Першій світовій війні.
- •89. Прорахунки Центральної Ради.
- •90. Спроба державного перевороту в ссср та події в Україні 1991р.
58. Україна під владою Речі Посполитої.
Захопивши Галичину, Західну Волинь і Поділля, Польща прагнула оволодіти й українськими землями, які входили до складу Великого князівства Литовського. Але, окрім бажання Польщі, визрівали ще й об’єктивні умови для унії між Польським королівством і Литвою.
Найважливішим внутрішнім чинником у цьому процесі була позиція української шляхти. На початку XIV ст. перед нею постав реальний вибір: або єдина, усталена Польща, або ослаблена Лівонською війною Литва. Польща для українських феодалів означала привілеї, обмеженість королівської влади, гарантовані політичні свободи. Не останнє місце тут посідала й проблема військової повинності — адже у Польщі домінувало наймане військо.
Не можна було скидати з рахунків і зовнішній фактор. Війна Литви з Москвою, підтримуваною Данією та Швецією, призвела до втрати територій, і Велике князівство Литовське гребувало значної військової та фінансової допомоги.
Тому вже на середину XVI ст. були здійснені перші спроби підписання унії. Але реальних результатів сторони домоглися лише в 1569 р. на засіданні об’єднаного сейму у Любліні.
Люблінська унія 1569 р. відіграла, безумовно, велику історичну роль у долі України. При цьому вона мала досить суперечливі наслідки. Передусім вона сприяла посиленню польської соціальної, національної, релігійної, культурної експансії. Але вона ж возз’єднала українські землі, забезпечила зростання культурно-освітнього руху, знайомство з західноєвропейською культурою. Окрім цього, саме Люблінська унія викликала рух опору, соціальну активність різних верств українського населення в боротьбі за національне виживання.
Після 1569 р. більшість українських земель було зайнято найбільшими польськими магнатськими родинами, які стали там необмеженими власниками. Посилюється кріпацтво. Литовський статут , який діяв у Речі Посполитій разом із польським феодальним правом, остаточно закріпачував селян, які прожили на землі феодала 10 років. Визнавалися необмежена панщина і заборона переходу селян в інше місце без дозволу поміщика.
Основою економіки українських земель й надалі залишалося сільське господарство, яке мало натуральний характер, тобто забезпечувало потреби передусім власника маєтку. Але поступово з’являються фільварки — феодальні господарства, які базувались, як і раніше, на примусовій праці селян, але вже значною мірою пов’язувалися з ринком. Окрім землеробства і тваринництва, у фільварках розвиваються різні ремесла — млинарське, риболовне, бджільницьке. Все це забезпечувало господарям фільварків значний прибуток.
Розвиваються міста — і державні, і ті, які перебували у приватному володінні. Мешканці міст боролися за введення Магдебурзького права — виборного місцевого самоврядування, — з тим щоби вийти з-під влади феодала. Тоді ці міста ставали опертям королівської влади у боротьбі проти свавілля магнатів.
59. Кочові племена на території України.
Південь України — це неосяжний відкритий степ, який приваблював войовничі кочові племена Євразії. Завдяки цій географічній обставині південна Україна стала центром життя кочових народів, які хвилями змінювали один одного з кін. II тис. до н.е. і до XIII ст. н.е.: кіммерійці, скіфи, сармати, готи, гуни, авари, болгари, хозари, печеніги, половці, монголо-татари.
Кіммерійці ,
Першими з найдавніших жителів Північного Причорномор'я були кіммерійці (IX-VII ст. до н. є). Усі писемні згадки про кіммерійців пов'язані з їхніми військовими походами.Войовничі племена доходили до країн Передньої та Малої Азії .Вони були першими на сучасних українських землях, хто навчився виготовляти залізо. Займалися переважно кочовим скотарством, але знали й рільництво. Найбільшим багатство- коні, адже конярство давало левову частку продуктів харчування, коней використовували і як засіб пересування.Кіммерійці об'єднувалися у племена, а племена складали союзи на чолі з царями-вождями.
Скіфи
У VII ст. до н.е. в українських степах з'явилися іраномовні племена скіфів. Серед скіфів виділяють царських скіфів, скіфів-кочівників, скіфів-орачів та скіфів-землеробів. Царські скіфи жили на берегах Азовського моря та у степовому Криму. Скіфи-кочівники мешкали у степах Подніпров'я. Скіфи-землероби оселилися у лісостеповій зоні, скіфи-орачі — між Дніпром і Дністром. Основним заняттям кочових скіфів було скотарство,займалися орним землеробством — сіяли пшеницю, ячмінь, жито,розводили свійських тварин і вирощували сади. Серед ремесел були поширені ковальське, бронзо-ливарне, гончарство, ткацтво.
Сармати
У III ст. до н.е. в землі Північного Причорномор'я прийшли сармати. Вже у II-І ст. до н.е. вони повністю займали степи між Доном і Дніпром, а іноді їхні поселення сягали навіть Південного Бугу й Дунаю. Сарматські жінки вміли їздити верхи не гірше за чоловіків, володіли зброєю й разом з ними ходили в походи. Основним заняттям сарматів було кочове скотарство.Розводили велику рогату худобу, овець, коней. Полювали на степових звірів і птахів, ловили рибу, займалися ремеслами.Наприкінці І ст. н. є. утворився великий союз племен, очолюваний сарматським племенем аланів. Кінець алканському пануванню в південноукраїнських землях поклали в III ст. племена готів, а в другій половині IV ст. — гуни.
Готи
У III ст. своє панування в Північному Причорномор'ї встановили племена готів, утворивши тут Готську державу — Ге-тику. Столицею держави готів було так зване "Дніпрове місто", яке знаходилося поблизу одного з порогів Дніпра. Закріпившись у Північному Причорномор'ї, готи почали свою військову експансію на Балкани і Малу Азію. Найбільшої могутності й сили політичне об'єднання готів досягло в середині IV ст. н. є. за правління короля Германаріха (332-375 pp.). Під кінець правління Германаріха почалася невдала для готів війна з племенами антів. Після смерті готського короля військову суперечку з антами продовжив його спадкоємець Вінітарій. Саме він у 375 р. підступно вбив антського князя Божа з синами та 70 старійшинами. Але вже наступного року готи були розгромлені кочовими племенами гунів, які підтримали антів у їх боротьбі проти готської держави. Після цієї нищівної поразки Гетика як держава швидко занепала. Більша частина її населення перейшла в наддунайські землі, менша — залишилася на території Кримського півострова.
Гуни
Після перемоги над готами гуни невдовзі захопили величезні території від Дону до Дунаю. Вони зруйнували грецькі колонії в Причорномор'ї, підкорили племена готів, аланів, слов'ян. За правління Аттіли (сер. V ст.) держава гунів контролювала величезні простори від Рейну до Волги. І тільки після поразки в Каталаунській битві (451 р.) гуни нарешті були зупинені. Каталаунська поразка підірвала могутність гунської імперії. Після смерті у 453 р. царя Аттіли його держава розпалася, а гуни поступово розпорошилися серед місцевих народів.
На зміну гунам прийшли нові хвилі тюркських кочових племен, що, перетинаючи Причорномор'я, рвалися за Дунай, до багатих європейських країн.
Авари та болгари
У VI ст. у Північному Причорномор'ї з'явилися орди аварів. Вони напали на антів, спустошили їхні землі. Боротьба виявилася дуже виснажливою, і антський племінний союз розпався (602 p.).
Ще одну загрозу для слов'ян у цей час становили напади булгар (болгар). Частина булгар осіла на Камі та Волзі, створивши тут державне утворення (Волзьку Болгарію), а інша, пройшовши через територію сучасної України, осіла у східній частині Балканського півострова, заснувавши міцну державу — Дунайську Болгарію. До її
складу ввійшли землі південних слов'ян, культура яких перевищувала культуру переможців.
Хозари
Хозари прийшли з Азії й заснували велику державу — каганат, яка досягла в VIII ст. найбільшої могутності. Хозари були войовничим народом, що підкорив багато племен: аланів, радимичів, в'ятичів, полян, сіверян. Формою залежності підкорених племен була сплата данини. Столицею Хозарського каганату було м. Ітіль на нижній Волзі.
Печеніги
Наприкінці IX ст. у південноукраїнських степах з'явилися нові кочівники — печеніги, основним заняттям яких, окрім скотарства, були грабіжницькі набіги на сусідні племена і країни. Упродовж 915—1036 pp. Русь воювала з ними 16 разів, не рахуючи дрібних сутичок. 972 р. хан Куря біля Дніпрових порогів розбив загін Святослава і зробив із княжого черепа чашу для пиття.
У 1036 р. дружина Ярослава Мудрого розгромила під стінами Києва печенізьку орду й відкинула її у безкраї степи.
Половці
Вийшовши у IX ст. із теренів сучасної Киргизії та Казахстану, половці витіснили печенігів — спочатку з Приаралля, а в першій половині XI ст. — і з Причорномор'я. Перший удар половців на Русь припадає на 60-ті pp. XI ст. До початку XIII ст. половці здійснили 46 великих походів на Русь.
У різні часи Русь не лише воювала з кочівниками, а й мала з ними мирні відносини і навіть торгувала. Коли з 60-х pp. XI ст. половці почали тіснити печенігів, то частина з них відійшла за Дунай. З дозволу київського князя вони зайняли малозаселені землі Поросся та Південної Переяславщини. Русичі називали ці тюркські племена за кольором їхніх шапок чорними клобуками.