49. Санація /фінансове оздоровлення/ господарюючих суб’єктів.

Санация (финансовое оздоровление) - это комплекс последовательных взаимосвязанных мер финансово-экономического, производственно-технического, организационного и социального характера, направленных на вывод предприятия из кризиса и восстановления или достижения им прибыльности и конкурентоспособности.

Содержательная характеристика отдельных структурных элементов модели финансового оздоровления.

1. На основании анализа причин финансового кризиса предприятия (организации) формулируется вывод о целесообразности проведения его (ее) санации. Решение о целесообразности санации принимается лишь в том случае, когда предприятие: имеет реальную возможность восстановить платежеспособность, ликвидность и прибыльность; имеет достаточно подготовленный управленческий персонал и рынки сбыта товаров, а производство продукции соответствует утвержденным стандартам и обеспечивает ее конкурентоспособность.

2. Практическое значение имеет правильное формирование стратегических целей и тактики проведения санаций. Конечная стратегическая цель санации должна заключаться в достижении длительных конкурентных преимуществ предприятия с помощью выбора наилучших вариантов его развития и оптимизации необходимых для этого инвестиционных ресурсов, а также достижение достаточно высокого уровня рентабельности производства продукции. Необходимо учитывать, что успешная деятельность предприятия примерно на 70% зависит от правильной стратегии его развития в перспективе.

3. Согласно принятой стратегии разрабатывается программа санации в виде системы мероприятий, направленных на преодоление кризисного состояния предприятия (организации). Программа формируется на основании комплексного изучения причин финансового кризиса, анализа внутренних резервов, выводов о возможностях привлечения капитала и стратегических задач санации.

4. Проект санации разрабатывается на основании ее программы по нескольким вариантам. Он может иметь следующую структуру:

• общая характеристика предприятия (фактическое финансовое состояние, анализ причин, вследствие которых предприятие оказалось в затруднительном финансовом состоянии; перспективы преодоления такого состояния);

• план финансового оздоровления (производственная программа по годам прогнозируемого периода; баланс денежных доходов и расходов;

• расчет эффективности мероприятий по финансовому оздоровлению предприятия);

• ожидаемые конечные результаты реализации проекта санации.

50. Банкрутство як ек явище, його чиники та симптоми

Банкрутство – це такий стан підприємства, який характеризується низкою ознак: перевищення критичного рівня простроченої кредитної заборгованості; незадовільну структуру капіталу (співвідношення власного і залученого капіталу); недотримання принципів фінансування; відсутність відтворення вкладеного капіталу; хронічне невиконання зобов’язань перед інвесторами, кредиторами, акціонерами, працівниками; зростання собівартості продукції; збитковість тощо.

Банкрутство суб’єкта господарювання має суттєві негативні наслідки як для нього, так і для відповідної галузі й ек-ки країни в цілому. Беззаперечним є той факт, що процедуру банкрутства сьогодні досить часто використовують як інструмент у корпоративній конкуренції, а також застосовують фіктивне банкрутство або штучне доведення до банкрутства. Основною метою запровадження процедури банкрутства є не руйнування підприємства, а надання йому можливості переродитися для більш ефективної роботи. Саме процедура банкрутства може стати ефективним інструментом відновлення платоспроможності боржника, що допоможе вийти з кризи підприємству, керівництво якого прагне і бажає цього, або спричинить ліквідацію тих підприємств, які вичерпали свої можливості

У світовій практиці законодавство про банкрутство розвивалося за двома принципово різними напрямками. Один із них базувався на принципах британської моделі, яка розглядала банкрутство як засіб повернення боргів кредиторами, що, відповідно, супроводжувалося ліквідацією боржника. Протилежні основи були закладені в американській моделі, основна мета якої полягала у реабілітації підприємства і відновленні його платоспроможності.

Останнім часом у законодавстві розвинутих країн світу спостерігається тенденція до зближення і поєднання обох зазначених моделей.

Існують наступні підходи, які використовуються для визначення цілей процесу банкрутства:

1. Стимулювання розвитку бізнесу та зростання ефективності ек-ки. Загроза банкрутства суттєво впливає на поведінку ринкових суб'єктів, змушуючи підприємців обережно приймати господарські рішення і підтримувати рівень рентабельності, достатній для обслуговування боргу.

2. Контроль господарських відносин між окремим суб'єктами ринку. Банкрутство повинно мати загальний характер, поширюючись на всіх без винятку суб'єктів ринку незалежно від організаційно-правових форм господарювання, розмірів, форм власності кредиторів.

3. Очищення ринку від недієздатних учасників. Інститут банкрутства є одним із інструментів регуляції розвитку ринку, надає завершеності механізму. Саме ринок щоденно змушує одних власників поступатися місцем іншим, сильнішим конкурентам.

4. Справедливий розподіл грошових коштів, отриманих від продажу майна банкрута, між кредиторами. Це сприяє ранжуванню кредиторів, тобто визначенню пріоритетів для задоволення їхніх претензій при недостатній кількості майна боржника.

5. Створення умов для відновлення бізнесу у випадку доцільності. Ситуація банкрутства може бути наслідком співпадання негативних зовнішніх та внутрішніх чинників, управлінських помилок. У такій ситуації доцільно дати шанс вижити і відновити свою діяльність

Отже, банкрутство – це один з ключових елементів ринкової ек-ки і інститут розвиненої системи громадянського та торговельного права, це механізм, який дає можливість уникнути катастрофи та вигідно розпорядитися засобами.