16. Оцінка, класифікація і структура основних фондів
Основные фонды - это средства труда, которые имеют стоимость и функционируют в производстве длительное время в своей неизменной потребительской форме, а их стоимость переносится конкретным трудом на стоимость производимой продукции, (на платные услуги) частями по мере износа.Учет и оценка ОПФ производится в натуральной и стоимостной форме. Оценка в нат. Форме нужна для расчета производственной мощности для разработки балансов оборужования и для определения степени использования ОПФ.
Стоимостная оценка нудна для определения общей величины ОПФ,их структуры,динамики, для определения величины аморт.отчислений,входящих в себестоимость прод-ции. Существует несколько видов стоимостной оценки:
1.Первоначальная стоимость( стоим преобрет.ОПФ которая включает цену на малые приобретения, затраты на транспорт,установку,монтаж и наладку.) Эта стоимость на предприятии возникает только один раз при постановке фондов на баланс предприятия.
2.Восстановительная стоимость – это стоимость пр.-ва аналогичных ОПФ в современных условиях.Эта стоимость устраняет искажающее влияние цепного фактора. На практике восстанов.ст. определяется с помощью переоцінки действующих ОПФ с учетом морального и визич.износа
Фвосст=Фпер-Уопф
3. Остаточная стоимость ОПФ зарактеризует реальную из стоимость еще не перенесенню на стоимость изготовленной продукции
Фост=Фперв+Зкр-(Фпер*На%)/100*Тэкс
4.Ликвидационная стоимость – это стоимость реализации изложеных и снятых с про-ва ОПФ(часто цена лома)
Фликв=Флом+(-)Здем: (-)если стоим демонтажа вкл в стоим лома,(+)-не вкл.
5.Балансовая стоимость
Б(а)=Б(а-1)+Фвв(а-1)-Фвзев(а-1)-А0(а-1)
Наибольшее экономическое значение имеет видовая классификация, согласно которой все основные фонды по признаку сходства их функционального назначения и натурально-вещественного состава распределяются на определенные виды:
Здание( 36%)
Сооружение(6,3%)
Предаточные устройства( линии электропередач, трубы,газопроводы 3,6%)
Машины и оборудование (49,8%):
- силовые машины (генераторы)
- рабочие машины и оборудование
- измерительные и регулирующие приборы
- Вычеслительная техника
- прочие машины и оборуд.
5. Транспортные средства (2%)
6. Инструменты и техз оснастка долговременного пользования
7. Производственно-хозяйственный инвентарь (раб столы,вентиляторы,верстаки)
8. Прочие ОФ
Основные ПФ делятся на такие группы
Группа 1. Здания, сооружения, предаточные устр-ва. Квартальная норма аморт 2%
Группа 2. Автотранспорт, мебель, приборы, офисное оборудование. Кв. н.а.10%
Группа 3. Любые другие, не вошедшие в группы 1,2,4: станки,машины,оборуд. Кв н.а 6%
Группа 4.ЭВМ, средство печати и считывания инф-ии, програмное обеспечение,информ система,телефоны,рации,микрофоны. Кв.н.а.15%
В соответсвии с последним Налоговым Кодексовм классификация групп ЛФ включает 16 групп.
17. Спрацювання, амортизація та відтворення основних фондів
Необхідною передумовою нормального перебігу відтворювальних процесів є постійний облік ступеня спрацювання (старіння) та амортизації основних фондів.
Основні фонди протягом свого тривалого функціонування зазнають фізичного (матеріального) і економічного спрацювання, а також техніко-економічного старіння.
Під фізичним (матеріальним) спрацьовуванням основних виробничих фондів розуміють явище поступової втрати ними своїх первісних техніко-експлуатаційних якостей, тобто споживної вартості, що призводить до зменшення їхньої реальної вартості — економічного спрацьовування. На швидкість і розміри фізичного спрацювання основних фондів впливають їх надійність та довговічність, спосіб використання (екстенсивне чи інтенсивне), особливості технологічних процесів, якість технічного догляду й ремонтного обслуговування, кваліфікація робітників, інші організаційно-технічні фактори.
Фізичне спрацювання будь-якого знаряддя праці (машини, устаткування) можна поділити умовно на дві частини: ту, що періодично усувають проведенням ремонтів, і ту, що її в такий спосіб усунути неможливо. З часом спрацювання поступово збільшується і врешті-решт стає таким, що унеможливлює дальше використання засобу праці у виробництві, тобто настає момент повного фізичного спрацювання, коли треба замінити такого засіб праці на новий аналогічного призначення. У зв’язку з цим розрізняють усувне (тимчасове) те неусувне (постійно нагромаджуване) фізичне спрацювання основних фондів.
Ступінь фізичного спрацювання окремої одиниці засобів праці можна визначити двома розрахунковими методами: 1) за строком її експлуатації (через зіставлення фактичної та нормативної величин з урахуванням ліквідаційної вартості); 2) за даними обстеження технічного стану. Відносну величину економічного спрацювання окремої фізичної одиниці або певної сукупності основних фондів визначають як відношення накопиченої суми спрацювання, тобто їхньої вартості, вже перенесеної на вартість продукції, до загальної балансової вартості.
Техніко-економічне старіння основних фондів — це процес знецінення діючих засобів праці до настання повного фізичного зносу під впливом науково-технічного прогресу. Воно характеризується поступовою втратою засобами праці своєї споживної вартості внаслідок удосконалення існуючих та створення нових засобів виробництва, запровадження принципово нової технології, старіння продукції, що виробляється з допомогою цих засобів виробництва. Старіння властиве передовсім знаряддям праці та транспортним засобам і зв’язане з реальними економічними збитками для підприємств, що експлуатують застарілу техніку.
Ступінь техніко-економічного старіння того чи того засобу праці можна визначити за допомогою коефіцієнта (відносного показника) Ктес, що його розраховують за формулою
,
де Во, В1 — повна вартість (ціна) застосовуваного й нового засобів праці; По, П1 — відповідно продуктивність тих самих засобів праці або витрати на їхнє експлуатаційне обслуговування (інший пріоритетний техніко-експлуатаційний показник).
Амортизація основних фондів — це процес перенесення авансованої раніше вартості всіх видів засобів праці на вартість продукції з метою її повного відшкодування.
Для відшкодування вартості зношеної частини основних фондів кожне підприємство робить амортизаційні відрахування, тобто встановлює певну грошову компенсацію відповідно до розмірів фізичного спрацювання й техніко-економічного старіння. Ці відрахування включають до собівартості продукції, реалізують за продажу товарів, а потім накопичують у спеціальному амортизаційному фонді, що служить відновленню основних фондів.
Амортизаційні відрахування обчислюють за певними нормами, які характеризують щорічний розмір відрахувань у відсотках до балансової вартості основних фондів. Розрахунки норм амортизаційних відрахувань на повне відновлення (реновацію) основних фондів здійснюють централізовано за формулою
,
де Ф — балансова (первісна чи відновна) вартість основних фондів; Л — ліквідаційна вартість основних фондів; Ан — амортизаційний період (нормативний строк функціонування) основних фондів.
Для здійснення правильної амортизаційної політики важливим є знання можливих методів амортизації основних фондів. У практиці господарювання можуть застосовуватися методи рівномірної (лінійної), подвійно-залишкової і прискореної амортизації.
Метод рівномірної (лінійної) амортизації передбачає перенесення балансової вартості основних фондів на собівартість продукції, що виробляється (послуг, що надаються), протягом амортизаційного періоду (нормативного строку служби) засобів праці за однаковими нормами амортизаційних відрахувань. Згідно з чинним законодавством України щорічні норми амортизаційних відрахувань за першою, другою і третьою групами основних фондів становлять відповідно 5, 25 і 15%.
Норми амортизаційних відрахувань за методом подвійно-залишкової амортизації встановлюються через подвоєння норм, обчислених за методом рівномірної амортизації, але щодо не балансової, а щодо залишкової вартості основних фондів. Підприємства можуть самостійно приймати рішення про застосування прискореної амортизації основних фондів
Відтворення ОФ:
. Призначення поточного ремонту — збереження засобів праці у придатному для продуктивного використання стані проведенням регулярних ремонтно-профілактичних операцій з метою усунення дрібних неполадок і запобігання прогресуючому фізичному спрацюванню. Мета капітального ремонту полягає у максимально можливому відновленні первісних техніко-експлуатаційних параметрів засобів праці. На відміну від поточного ремонту капітальний є найбільш складним за обсягом виконуваних робіт і проводять його здебільшого через тривалі проміжки часу (один раз за кілька років). Особливим видом найбільш складних ремонтних робіт є так званий відновлювальний ремонт, необхідність у проведенні котрого виникає внаслідок стихійного лиха (пожежі, повені, землетрусу). За недостатнього розвитку машинобудівного комплексу країни для підвищення ефективності процесу відтворення основних фондів багато важить модернізація діючого виробничого устаткування, котра означає його вдосконалення з метою запобігання техніко-економічному старінню та підвищення техніко-експлуатаційних параметрів до рівня сучасних вимог.
Методи розширеного відтворення:
Технічне переозброєння діючого підприємства означає здійснення відповідно до плану (програми) його технічного розвитку (без розширення існуючих виробничих площ) комплексу заходів, що передбачають підвищення до сучасних вимог технічного рівня окремих дільниць виробництва за рахунок впровадження нової техніки і технології, механізації та автоматизації виробничих процесів, модернізації й заміни фізично спрацьованого та технічно застарілого устаткування. Реконструкція діючого підприємства є здійснюваним за єдиним проектом повним або частковим переобладнанням виробництва. За необхідності можуть бути споруджені нові або розширені існуючі допоміжні та обслуговуючі об’єкти. До реконструктивних робіт відносять також будівництво нових виробничих об’єктів замість тих, дальшу експлуатацію котрих визнано недоцільною. Під розширенням діючого підприємства заведено розуміти спорудження його другої та наступних черг, додаткових виробничих комплексів, нових цехів або розширення існуючих, а також організацію допоміжних та обслуговуючих виробництв, комунікацій тощо.