- •Поняття, цілі й напрямки діяльності підприємства
- •Правові основи функціонування підприємства
- •Класифікація та структура підприємств
- •Добровільні та інституціональні обєднання підприємств
- •Ринкове середовище господарювання підприємств та організацій
- •Підприємництво як сучасна форма господарювання
- •Франчайзинг як особлива форма організації бізнесу
- •Форми співробітництва у сферах виробництва, товарообміну і торгівлі, фінансових відносин. Факторинг
- •9. Міжнародний бізнес: поняття, субєкти, типи і види
- •10. Сутність і функції процесу управління
- •11. Методи управління діяльністю підприємства
- •12. Організаційні структури управління підприємствами
- •13. Вищі органи управління підприємствами та організаціями в Україні.
- •14. Поняття,класифікація і структура персоналу підприємства
- •15. Визначення чисельності окремих категорій працівників
- •16. Оцінка, класифікація і структура основних фондів
- •17. Спрацювання, амортизація та відтворення основних фондів
- •18. Ефективність відтворення та використання оф
- •19. Нематеріальні ресурси і нематеріальні активи
- •20. Поняття, состав та структура оборотних коштів
- •21. Джерела формування оборотних коштів
- •22.Нормування оборотних коштів
- •22. Поняття, склад і структура інвестицій
- •24. Залучення іноземних інвестицій для розвитку і підвищення ефективності діяльності вітчизняних підприємств
- •25. Оцінка ефективності виробничих і фін. Інвестицій
- •26. Чинники підвищення ефективності використання капітальних вкладів і фінансових інвестицій
- •27. Оцінка ефективності технічних та організаційних нововведень
- •28. Характеристика техніко-технологічной бази виробництва
- •29. Лізинг, як форма оновлення технічної бази виробництва
- •30. Показники обсягу продукції: натуральні і вартісні
- •31. Якість і конкурентоспроможність продукції
- •32. Стандартизація та сертифікація продукції
- •33. Продуктивність праці персоналу
- •34. Оплата праці: сутність,функції, державна політика і загальна організація.
- •35. Поточні витрати на виробництво продукції.
- •36. Класифікація витрат
- •37.Кошторис виробництва і собівартість товарної продукції
- •38. Характеристика групування витрат за економічними елементами
- •39. Типова номенклатура калькуляційних статей витрат
- •40. Стратегія і шляхи зниження поточних витрат
- •42. Прибутковість, дохідність підприємства та джерела його формування
- •43. Рентабельність ресурсів, продукції і промислових підприємств
- •44. Оцінка фінансово-економічного стану підприємства
- •45. Сутнісна характеристика і вимірювання ефективності виробництва
- •46. Чинники підвищення ефективності виробництва
- •47. Рівень економічної безпеки і кризовий стан підприємства
- •49. Санація /фінансове оздоровлення/ господарюючих суб’єктів.
- •50. Банкрутство як ек явище, його чиники та симптоми
24. Залучення іноземних інвестицій для розвитку і підвищення ефективності діяльності вітчизняних підприємств
За умов кризового стану більшості вітчизняних підприємств та організацій, браку власних інвестиційних ресурсів, інтенсивної інтернаціоналізації (інтеграції) виробничо-господарських систем об’єктивно необхідним стає все ширше залучення іноземних інвестицій. Останні використовуються для фінансової підтримки вітчизняних товаровиробників та інших суб’єктів господарювання, запровадження нових технологій, нарощування експортного потенціалу, структурної перебудови економіки.
. Основними типами прямих іноземних інвестицій зазвичай бувають: а) створення спільних підприємств (організацій); б) започаткування діяльності дочірніх підприємств (філій); в) укладання ліцензійних угод з вітчизняними фірмами; г) придбання неконтрольних пакетів акцій вітчизняних фірм-емітентів; д) купівля контрольних пакетів акцій у підприємств, що їх випускають і реалізують.
Спільні підприємства створюються та управляються спільно іноземними інвесторами й місцевими партнерами. У ролі останніх виступають найчастіше приватні фірми, але такими можуть інколи бути й державні підприємства
Створення власних дочірніх підприємств (філій) як варіант вкладання капіталу є найбільш ризикованим і зв’язаним із найбільшими зобов’язаннями з боку іноземного інвестора. Такий варіант зазвичай застосовується у країні, на ринках котрої можна досягти найбільшого потенціалу для отримання прибутку (доходу).
Ліцензійну угоду місцева фірма укладає здебільшого з відповідною транснаціональною корпорацією. Відповідно до ліцензійної угоди остання передає право на використання нової технології місцевій фірмі, яка стає відповідальною за маркетинг і виробництво певного товару. Така угода дає іноземному партнерові можливість виходити на ринок з мінімальним підприємницьким ризиком. Крім того, іноземні інвестори можуть придбати акції місцевої (вітчизняної) фірми, з якою укладено ліцензійну угоду.
Придбання неконтрольних пакетів акцій місцевих фірм здійснюється іноземним інвестором через їхню пряму купівлю на місцевому фондовому ринку. Оскільки іноземні партнери внаслідок придбання такої кількості акцій не набувають права контролю над діяльністю місцевої фірми, то такі інвестиції заведено називати, як ми вже зазначали, портфельними (пасивними). Такий спосіб інвестування використовується переважно у процесі приватизації місцевих підприємств (організацій) або обміну боргів приватних чи державних суб’єктів господарювання на їхні акції.
Контрольні пакети акцій місцевих фірм іноземні інвестори можуть придбати різними методами (прямою купівлею, у процесі приватизації, обміну боргів на акції тощо). Цей варіант інвестування вітчизняних фірм (підприємств, організацій) надає право контролю їхньої діяльності. Водночас він передбачає більші зобов’язання іноземного інвестора і триваліший час для одержання очікуваних прибутків
Потенційні іноземні інвестори, коли приймають рішення про доцільність інвестицій у тій чи тій країні, звертають увагу на наявність достатніх ознак привабливості інвестування
Законодавче регулювання іноземних інвестицій у національну економіку здійснюється кількома законами України, ухваленими протягом 1991—1996 років Верховною Радою, і декретом Кабінету Міністрів України. Закон України «Про захист іноземних інвестицій на Україні» передбачає, що: а) інвестиції, прибутки, законні права та інтереси іноземних інвесторів захищаються законами України; б) держава не може реквізувати іноземні інвестиції за винятком випадків стихійного лиха; в)іноземним інвесторам гарантується можливість переведення за кордон їхніх прибутків та інших сум, отриманих на законних підставах. Національний режим інвестиційної та іншої господарської діяльності щодо іноземних інвестицій встановлено Законом України «Про іноземні інвестиції» (1992 р.). Цим законом передбачено, що: 1) іноземні інвестиції в Україні не підлягають націоналізації; 2) іноземні інвестори мають гарантії на 10 років на випадок змін законодавства України про іноземні інвестиції; 3) встановлюється низка податкових пільг для підприємств з іноземними інвестиціями.
Підприємствами з іноземними інвестиціями вважаються такі, іноземні інвестиції в статутному фонді яких становлять не менше 10%.
