13. Проаналізувати фізичну суть техніко – економічного старіння знарядь праці та форми запобігання цьому. Навести визначення поняття амортизація основних фондів, розглянути методику її нарахування.

Необхід­ною передумовою нормального перебігу відтворювальних процесів є постійний облік ступеня спрацювання (старіння) та амортизації основних фондів. Техніко-економічне старіння основних фондів — це процес зне­цінення діючих засобів праці до настання повного фізичного спра­цювання під впливом науково-технічного прогресу. Воно характе­ризується поступовою втратою засобами праці своєї споживної вар­тості внаслідок удосконалення існуючих та створення нових за­собів виробництва, запровадження принципово нової технології, старіння продукції, що виробляється з допомогою цих засобів ви­робництва. Фізичне спрацювання та техніко-економічне старіння діючих знарядь праці можна усунути частково або повністю, застосовую­чи різні форми відтворення.

Амортизація основних фондів—це процес перенесення аван­сованої раніше вартості всіх видів засобів праці на вартість про­дукції з метою її повного відшкодування. Для відшкодування вартості зношеної частини основних фондів кожне підприємство робить амортизаційні відрахування, тобто встановлює певну грошову компенсацію відповідно до розмірів фізичного спрацювання й техніко-економічного старіння. Ці відра­хування включають до собівартості продукції, реалізують під час продажу товарів, а потім накопичують у спеціальному амортизацій­ному фонді, що служить відновленню основних фондів.

Амортизаційні відрахування обчислюють за певними нормами, які характеризують щорічний розмір відрахувань у відсотках до балансової вартості основних фондів. У прак­тиці господарювання можуть застосовуватися методи рівномірної (лінійної), подвійно-залишкової і прискореної амортизації.

Метод рівномірної (лінійної) амортизації передбачає перене­сення балансової вартості основних фондів на собівартість про­дукції, що виробляється (послуг, що надаються), протягом аморти­заційного періоду (нормативного строку служби) засобів праці за однаковими нормами амортизаційних відрахувань. Норми амортизаційних відрахувань за методом подвійно-залишкової амортизації встановлюються через подвоєння норм, обчис­лених за методом рівномірної амортизації, але не щодо балансо­вої, а щодо залишкової вартості основних фондів. При цьому мають використовуватися такі норми прискореної амортизації відповідно до року експлуа­тації засобів праці: перший — 15%; другий — 30%; третій — 20%; четвертий — 15%; п'ятий — 10%; шостий і сьомий — 5%.

14. Встановити зміст кожного з видів нематеріальних ресурсів, їхнього місця та конкурентних переваг, які має підприємство, володіючи ними. Надати характеристику об’єктів промислової власності, інформаційних технологій та програмних продуктів, інших нематеріальних ресурсів.

Нематеріальні ресурси — це складова частина потенціалу підприємства, здатна забезпечувати економічну користь протягом відносно тривалого періоду. У складі об'єктів інтелектуальної власності виокремлюють: 1) об'єкти промислової власності. З-поміж об'єктів промисло­вої власності окремо також виділяють так звані засоби індивідуа­лізації учасників цивільного обороту і виготовлюваної ними про­дукції, робіт, послуг (знаки для товарів і послуг, фірмове наймену­вання, зазначення походження товарів);2) об'єкти, що охороняються авторськими та суміжними правами;3)інші (нетрадиційні) об'єкти інтелектуальної власності. До об'єктів цієї власності належать винаходи, корисні мо­делі, промислові зразки, товарні знаки, знаки обслуговування, фірмові найменування, зазначення походження товарів, а також спо­соби захисту від недобросовісної конкуренції.

Обєкти промислової власності: Винахід — це результат творчої діяльності людини в будь-якій галузі технології. Об'єктами вина­ходу можуть бути продукт і спосіб. Виділяють кілька основних видів продуктів, які можуть стати об'єктом винаходу. До них, зокрема, належать:

- пристрій — машина, механізм, прилад тощо, які характери­зуються наявністю конструктивних елементів та зв'язків між ними, їхнім взаємним розташуванням, формою виконання, параметрами елементів і матеріалів, з котрих їх виготовлено; - речовина — індивідуальні хімічні сполуки, композиції (спо­луки, суміші, розчини, сплави тощо), продукти ядерного перетво­рення, які характеризуються якісними й кількісними ознаками; - штам мікроорганізму, культура клітин рослин і тварин — спад­ково однорідні культури бактерій, мікроскопічні гриби, дріжджі, мікроорганізми, віруси, фаги, соматичні клітини рослин і тварин, які культивуються, тощо.

Корисна модель — це результат творчої діяльності людини, об'єк­том якої може бути конструктивне вирішення пристрою або його складових частин. Промисловим зразком називається результат творчої діяльності людини в галузі художнього конструювання. Об'єктом такої діяль­ності може бути форма, малюнок, кольори або їхнє поєднання, що визначають зовнішній вигляд промислового виробу і призначені для задоволення естетичних та ергономічних потреб. Товарними знаками та знаками обслуговування вважаються ори­гінальні позначення, з допомогою яких товари і послуги одних осіб відрізняють від однорідних товарів і послуг інших осіб. Фірмове найменування — це стале позначення підприємства (фірми, компанії, тощо) або окремої особи, від імені якої здійснюється виробнича або інша діяльність.

Інші ресурси: Раціоналізаторська пропозиція — це технічне вирішення, яке є новим і корисним для підприємства, до якого воно подано. Під «ноу-хау» заведено розуміти не захищені охоронними доку­ментами та не оприлюднені (повністю або частково) знання чи досвід технічного, виробничого, управлінського, комерційного, фінансового або іншого характеру, що можуть бути практично ви­користані в наукових дослідженнях та розробках, за виготовлення, реалізації та експлуатації конкурентоспроможної продукції, забез­печуючи певні переваги їхньому власникові. Комерційна таємниця — це відомості, безпосередньо пов'язані з діяльністю підприємства, які не є державними таємницями і роз­голошення яких може завдати шкоди інтересам підприємства.

15. Встановити сутнісну характеристику оборотних коштів, з’ясувати сфери, які вони обслуговують, напрями їх отримання й використання. Методи розрахунку нормативів елементів та сукупного нормативу оборотних коштів. Сукупність показників рівня ефективності використання оборотних коштів.

Оборотні кошти — це сукупність грошових коштів підприємства, необхідних для формування п забезпечення кругообігу виробничих оборотних фондів та фондів обігу. Оборотні кошти у сфері вир-ва: вир запаси, незав вир-во, напівфабрик, витрати майб періодів; оборотні кошти у сфері обігу: залишки готової продукції; відвантажена прод-я, грош кошти на розрах рахунку, дебіт заборг та інші об кошти.

Рис 7 1 Елементний склад оборотних коштів підприємства (фірми)

методи розрахунку нормативів

Aналітічний (дослідно-статистичний) метод передбачає ретельний аналіз наявних товарно-матеріальних цінностей з наступним коригуванням фак­тичних запасів та вилученням з них надлишкових. Коефіцієнтний метод полягає в уточненні чинних на початок розрахункового періоду нормативів власних оборотних коштів згідно зі змінами в цьому періоді показників виробництва, що впливають на величину цих коштів. Метод прямого рахунку — це науково обґрунтований роз­рахунок нормативів за кожним нормованим елементом оборотних коштів (виробничим запасам, незавершеному виробництву, витра­там майбутніх періодів, залишкам готової продукції) – основний.

Методи визнач нормативів оборотних коштів:

Н о к у виробн. Запасах=Середньодобове споживання матеріалу у вартісному виразі (серньодоб. Норма витрат)*Норма їх запасу в днях (к-ть днів, на яку повинно вистач. Запасів)

Н о к у незаверш вир-ві= Н^ок_нв= Середньодоб. випуск товар. прод. за її виробн. собівартістью*Середня тривалість виробн. циклу в днях* Коеф. наростання витрат

Коеф. Наростання витрат= первісні витрати на початок виробничого циклу (в 1 день)+0,5*решта витрат на виготовлення виробу/виробнича собівартість виробу

Н о к у витратах майбутніх періодів = Залишок коштів на початок періоду + Сума витрат протягом розрахункового(план) періоду – Величина наступного погашення витрат за рахунок собівартості продукції

Н о к у залишках готової продукції = Вартість одноденного випуску готовмх виробів * Норма їх запасу на складі в днях

Сукупний норматив оборотних коштів в днях = Загальна сума (Норматив виробн. Запасів, Незаверш. Вир-ва, Витрат майб. Періодів, Залишків готової продукції)

Н о к - Норматив оборотних котів

Необхідний розмір грошових коштів, що вклада­ються в мінімальні запаси товарно-матеріальних цінностей для забезпечення безперервного проце­су виробництва продукції, найліпше визначати їхнім нормуванням (розрахунком нормативів). Відомі три методи розрахунку нормативів оборотних коштів: аналітичний, коефіцієнтний і прямого рахунку. Aналітічний (дослідно-статистичний) метод передбачає ретельний аналіз наявних товарно-матеріальних цінностей з наступним коригуванням фак­тичних запасів та вилученням з них надлишкових. Коефіцієнтний метод полягає в уточненні чинних на початок розрахункового періоду нормативів власних оборотних коштів згідно зі змінами в цьому періоді показників виробництва, що впливають на величину цих коштів. Метод прямого рахунку — це науково обґрунтований роз­рахунок нормативів за кожним нормованим елементом оборотних коштів (виробничим запасам, незавершеному виробництву, витра­там майбутніх періодів, залишкам готової продукції).

Норматив оборотних коштів у виробничих запасах, що їх відносять до оборотних фондів, визначається помноженням се­редньодобового споживання матеріалів у вартісному виразі на норму їхнього запасу в днях. Норматив оборотних коштів у незавершеному виробництві (Н_нв) можна визначити, користуючись формулою

де V_д —середньодобовий випуск товарної продукції за її вироб­ничою собівартістю;

Т_ц — середня тривалість виробничого циклу у днях;

К_нв — коефіцієнт наростання витрат (собівартості незавершеного виробництва).

Норматив оборотних коштів у витратах майбутніх періодів розраховується, виходячи з залишку коштів на початок періоду та суми витрат протягом розрахункового (планового) періоду з відрахунком величини наступного погашення витрат за рахунок собівар­тості продукції.

Норматив оборотних коштів у залишках готової продукції ви­значається як добуток вартості одноденного випуску готових ви­робів на норму їхнього запасу на складі у днях. У свою чергу, нор­ма запасу складається з кількості днів, необхідних для підготовки продукції до реалізації (продажу), тобто її комплектування, паку­вання та відвантажування споживачам, а також виписування і зда­вання в банк платіжних документів.

Ефективність використання оборотних коштів характеризуєть­ся швидкістю їхнього обертання, оборотністю. Коефіцієнт оборотності (кількість оборотів) розраховується діленням вартості реалізованої продукції за діючими оптовими ціна­ми за певний період на середній залишок оборотних коштів за той самий період. Показник, що є оберненим стосовно коефіцієнта обо­ротності, заведено називати коефіцієнтом завантаження. Він по­казує, скільки оборотних коштів (у частках одиниці) припадає на кожну грошову одиницю реалізованої продукції. Тривалість одно­го обороту в днях (або швидкість обороту) оборотних коштів визначається як співвідношення кількості днів у розрахунковому пер­іоді (для кварталу — 90 днів, року — 360 днів) і коефіцієнта обо­ротності за той самий період. Для характеристики економічної ефек­тивності використання оборотних коштів може застосовуватися показник їхньої рентабельності, осмислюваний як відношення при­бутку підприємства до суми його оборотних коштів. З-поміж заходів для підвищення ефективності використання оборотних коштів чільне місце належить оптимізації виробничих запасів. Саме з оптимізацією зв'язані найбільші резерви скорочен­ня запасів на підприємствах, особливо з матеріаломістким вироб­ництвом. Зменшення тривалості виробничого циклу на таких підприємствах усього на один день дає змогу зменшити обсяг неза­вершеного виробництва на суму понад 2 млн. грош. од. Якщо ж прискорити реалізацію продукції також на один день, то можливе вивільнення оборотних коштів становитиме приблизно 1/3 обсягу залишків готової продукції на складах підприємств.