21. Розглянути зміст і методику обчислення кошторису виробництва. Проаналізувати розрахунки кошторису виробництва за окремими економічними елементами.

Кошторис виробництва — це витрати підприємства, зв'язані з основною його діяльністю за певний період, незалежно від того, відносять їх на собівартість продукції в цьому періоді чи ні . Кошторис виробництва складають за економічними елементами. Матеріальні витрати як елемент кошторису складаються з витрат на:• сировину й основні матеріали, які є матеріальною субстан­цією продукції;• вироби, що їх треба купити для укомплектування продукції;• покупні напівфабрикати;• виробничі послуги сторонніх підприємств і організацій, не­обхідні для виготовлення продукції;• допоміжні матеріали, які використовуються в технологічному процесі або потрібні для його обслуговування, на господарські та управлінські потреби;

• паливо та енергію зі сторони. • пошук і використання природної сировини

Витрати на матеріали обчислюються на підставі норм їхньо­го витрачання та цін з урахуванням транспортно-заготівельних ви­трат, які не є складовими інших елементів кошторису. Витрати на матеріали обчислюються на підставі норм їхньо­го витрачання та цін з урахуванням транспортно-заготівельних ви­трат, які не є складовими інших елементів кошторису. Заробітна плата включає всі форми оплати праці штатного й позаштатного виробничого персоналу підприємства, тобто персо­налу, що зайнятий виробництвом продукції, обслуговуванням ви­робничого процесу та управлінням. Амортизація основних фондів у вигляді амортизаційних відра­хувань на повне їхнє відтворення обчислюється за встановленими нормами від балансової вартості. Відрахування на соціальні потреби містять відрахування на соці­альне страхування, у Пенсійний фонд та на інші подібні заходи. Величина відрахування обчислюється в установлених нормах від витрат на оплату праці незалежно від джерел її фінансування.

22. Визначити поняття, роль та функції ціни в ринковій економіці. Розглянути види цін та сфери їх застосування, навести приклади. Проаналізувати методи встановлення ціни.

Ціна — це грошовий вираз вартості товару (про­дукції, послуги). Вона завжди коливається навколо ціни виробниц­тва (перетвореної форми вартості одиниці товару, що дорівнює сумі витрат виробництва й середнього прибутку) та відображає рівень суспільно необхідних витрат праці. Ф-її: Обліково-вимірювальна функція ціни полягає в тім, що вона є засобом обліку й вимірювання витрат суспільної праці на виробництво ок­ремих видів продукції або надання різноманітних послуг. Розпо­дільча функція зводиться до того, що за допомогою цін, які відхи ляються від вартості, здійснюється перерозподіл частини доходів первинних суб'єктів господарювання та населення. Стимулююча функція ціни використовується для мотивації підвищення ефектив­ності господарювання, забезпечення необхідної прибутковості (до­хідності) кожному нормально працюючому продуценту, посеред­нику і безпосередньому продавцю товарів виробничого та спожив­чого призначення. За класифікаційною ознакою рівня встановлення та регулюван­ня: Централізовано-фіксовані ціни встановлює держа­ва на ресурси, що впливають на загальний рівень і динаміку цін; на товари і послуги, які мають вирішальне соціальне значення, а також на продукцію (послуги), виробництво (надання) якої зосе­реджено на підприємствах (в організаціях), що займають монополь­не становище на ринку.

Рівень договірних цін формується на засаді домовленості між виробником (продавцем) і споживачем (покупцем) і стосується конкретної партії товару. Вільні ціни — це ціни, що їх визначає підприємство (організація) самостійно. Залежно від особливостей купівлі-продажу і сфери економіки: Світові ціни — це грошовий вираз міжнародної вартості то­варів, що реалізуються (продаються) на світовому ринку. Оптові (відпускні) ціни на продукцію виробничо-технічного призначення, товари народного споживання та закупівельні ціни на сільськогосподарську продукцію встановлюються виходячи з: фактичних витрат на виробництво (із собівартості) продукції; при­бутку підприємства; величини податку на додану вартість; суми акцизів). Закупівельні ціни застосовуються постачально-збутовими, за­готівельними організаціями, оптово-посередницькими фірмами, підприємствами (організаціями) оптової торгівлі та іншими юри­дичними особами, які здійснюють торговельну діяльність відпо­відно до свого статуту. Роздрібні ціни визначаються самостійно торговельними підприє­мствами, підприємствами громадського харчування та іншими юридичними особами, які здійснюють продаж товарів чи надають послуги населенню, згідно з кон'юнктурою ринку, якістю товару (послуг), виходячи з вільної ціни закупівлі. Тарифи вантажного та пасажирського транспорту — це плата за пе­ревезення вантажів і пасажирів, яку беруть транспортні підприє­мства з відправників і населення. Тарифи на платні послуги ха­рактеризують розмір оплати послуг із побутового обслуговуван­ня населення, послуг банків і зв'язку, юридичних, консультацій­них та інших різновидів послуг, що надаються фізичним та юри­дичним особам.

Методи встановлення цін

1. Розрахунок ціни за методом «середні витрати плюс прибу­ток» є найпростішим і широко застосовуваним. Згідно з ним ціна (Ц) визначається за формулою

де СВ — середні витрати (собівартість); П — величина прибут­ку в ціні

2. Розрахунок ціни на підставі цільового (фіксованого) прибут­ку вважається різновидом методики визначення ціни на засаді се­редніх витрат (собівартості). Особливість його полягає в тім, що ціну поставлено в жорстку залежність від загального розміру при­бутку, який підприємство передбачає одержати від продажу певної кількості продукції.

де С_зн — змінні витрати на одиницю продукції (послуги);С_пост— постійні витрати на дану продукцію (послугу) за певний період (квартал, рік);П_заг— загальна сума прибутку, яку можна одержати від прода­жу продукції (надання послуги) за той самий період;N — обсяг продажу продукції (наданої послуги) в натурально­му вимірі.

3. Установлення ціни на засаді суб'єктивної цінності товару здійснюється з урахуванням потенційного (реально виявленого) попиту.

4. Метод ціноутворення «за рівнем поточних цін» («за рівнем конкуренції») полягає в тім, що ціну розглядають та встановлюють як функцію цін на аналогічну продукцію в конкурентів.

5. Установлення ціни на підставі результатів закритих торгів є різновидом методу «за рівнем поточних цін» і застосовується з метою одержання замовлення на виготовлення певної продукції (торг за вигідний контракт).

6. Метод ціноутворення «за рівнем попиту» передбачає вста­новлення ціни за допомогою пробною продажу товару в різних сегментах ринку.

8. Метод установлення єдиної ціни із включенням у неї витрат на доставку означає відповідні дії підприємства (організації) для включення в ціну фіксованої суми транспортних витрат незалежно від віддаленості покупця (клієнта).

9. Застосування методу встановлення зональних цін полягає в тім, що підприємство (фірма) виокремлює кілька зон, у межах яких встановлюються єдині ціни залежно від рівня транспорт­них витрат.

10. Метод встановлення цін із прийняттям на себе витрат на поставку означає, що підприємство (організація) частково чи по­вністю бере на себе фактичні витрати на доставку товару з метою стимулювання надходження замовлень від покупців (клієнтів).

23. Розглянути прибуток і дохід як основні показники фінансових результатів діяльності підприємства. Перелічити види прибутку і навести методику їх розрахунку. Проаналізувати джерела формування прибутку на підприємстві. Типова схема використання прибутку підприємства.

Прибуток — це та частина виручки, що залишається після відшкодування всіх витрат на виробничу й комерційну діяльність підприємства. Прибуток є основним джерелом фінансування розвитку підприє­мства, удосконалення його матеріально-технічної бази, забезпечен­ня всіх форм інвестування. Уся діяльність підприємства спрямуєть­ся на те, щоб забезпечити зростання прибутку або принаймні ста­білізацію його на певному рівні. Залежно від формування та розподілу виокремлюють кілька видів прибутку. Насамперед розрізняють загальний прибуток і при­буток після оподаткування. Загальний прибуток — це весь прибу­ток підприємства, одержаний від усіх видів діяльності, до його оподаткування та розподілу. Такий прибуток інакше називають балансовим.Прибуток після оподаткування, тобто прибуток, що реально поступає в розпорядження підприємства, має поширену у вітчизняній літературі та практиці назву — чистий прибуток.

Валовий прибуток — це різниця між виручкою та виробничими витратами (собівартістю продукції, визначеною калькулюванням за неповними витратами). Це поняття включає власне прибуток і так звані невиробничі (адміністративні, комерційні) витрати. Операційний прибуток, що його часто називають чистим при­бутком, дорівнює валовому прибутку за мінусом невиробничих витрат. Маржинальний прибуток характеризує обсяг виручки від про­дажу продукції за мінусом змінних витрат. Він включає власне прибуток і постійні витрати.

Прибуток від продажу продукції обчислюється як різниця між виручкою від про­дажу продукції (без урахування податку на додану вартість і ак­цизного збору) та її повною собівартістю.

Прибуток від продажу майна розраховують як різницю між ціною продажу та балансовою (залишковою) варті­стю об'єкта, який продається, з урахуванням витрат на продаж

Прибуток від позареалізаційних операцій — це прибуток від пайової участі в спільних підприємствах, здавання майна в оренду (лізинг), дивіденди на цінні папери, дохід від володіння борговими зобов'язаннями, роялті, надходження від економічних санкцій тощо.

Схема використання прибутку: Із загального прибутку сплачується податок згідно з умовами, передбаченими законодавством про оподаткування прибутку підприємств. Прибуток, що залишився після оподаткування (чис­тий прибуток), поступає в повне розпорядження підприємства та використовується згідно з його статутом і рішеннями власників. Відповідно до принципових (головних) напрямів використання цей прибуток можна розділити на дві частини: 1) прибуток, що спрямовується за межі підприємства у вигляді виплат власникам корпоративних прав, персоналу підприємства за результатами робо­ти (як заохочувальний захід), на соціальну підтримку тощо (розпо­ділений прибуток); 2) прибуток, що залишається на підприємстві і є фінансовим джерелом його розвитку (нерозподілений прибуток). Останній спрямовується на створення резервного та інвестиційно­го фондів. Резервний фонд є фінансовим компенсатором можливих відхилень від нормального обороту коштів або джерелом покриття додаткової потреби в них.