11. Розглянути поняття та функції оплати праці. Проаналізувати основну та додаткову заробітну плату. Надати характеристику тарифної системи.

Основними вимірниками результатів (затрат) є кількість виготовленої продукції (обсяг наданих послуг) належної якості або витрачений робочий час, тобто кількість днів (годин), протягом яких праців­ник фактично був зайнятий (працював) на підприємстві (в органі­зації). Такому поділу вимірників затрат праці відповідають дві форми заробітної плати, що базуються на тарифній системі, — відрядна та почасова.

За відрядної форми оплата праці проводиться за нормами й розцінками, установленими на підставі розряду працівника. За почасової форми заробітної плати оплата праці робітників здійснюється за годинними (денними) тарифними ставками з ура­хуванням відпрацьованого часу та рівня кваліфікації, що визначаєть­ся тарифним розрядом. Почасова форма заробітної плати застосовується тоді, коли не­доцільно нормувати роботи (наприклад, операції контролю за які­стю продукції) або вони взагалі не піддаються нормуванню, оскі­льки зміст і послідовність виробничих операцій часто змінюються. Системи: За прямої відрядної системи заробіток працівника розра­ховується множенням кількості одиниць виробленої продукції (v) та розцінки за одиницю продукції (р₀). За непрямої відрядної системи заробіток працівника залежить не від його особистого виробітку, а від результатів праці праців­ників, що їх він обслуговує

Заро­біток робітника {D_mc) за цієї системи розраховується за формулою

де s — погодинна тарифна ставка; t — фактично відпрацьована кількість годин цим робітником; к_т — середній коефіцієнт вико­нання норм виробітку всіма робітниками, що обслуговуються.

За відрядно-преміальної системи заробіток працівника Ф_впс) складається з відрядного заробітку (p_ov) та премії (т) за досягнення певних результатів:

D_впс = p_ov + m.

Відрядно-прогресивна оплата праці передбачає оплату робіт, виконаних у межах встановленої норми (и_о) за звичайними відряд­ними розцінками р, а робіт, виконаних понад нормативний (базо­вий) рівень (и.), — за підвищеними розцінками (р₍) залежно від сту­пеня виконання завдання. Відрядно-прогресивна оплата праці передбачає оплату робіт, виконаних у межах встановленої норми (и_о) за звичайними відряд­ними розцінками р, а робіт, виконаних понад нормативний (базо­вий) рівень (и.), — за підвищеними розцінками (р₍) залежно від сту­пеня виконання завдання. За простої почасової оплати заробіток працівника (D_nn) розра­ховується множенням годинної тарифної ставки відповідного роз­ряду (s) на кількість відпрацьованих годин (t):

У почасово-преміальній системі певною мірою усунуто цей недолік. За цієї системи окрім тарифного заробітку {s • t) праців­ник одержує премію (т) за досягнення певних кількісних або які­сних показників. Загальний заробіток (D _ем) визначається за фор­мулою

Різновидом почасово-преміальної є система оплати за посадо­вими окладами, що застосовується на підприємствах усіх галузей економіки. За цією системою оплачуються працівники, робота яких має стабільний характер.

12. Розглянути матеріальні активи як сукупність виробничих фондів. Проаналізувати класифікацію основних фондів за видовою (технологічною) структурою, за призначенням, за ступенем участі у виробничому процесі. Визначити вплив різних чинників на виробничу структуру підприємства.

Виготовлення продукції (виконання робіт, надання послуг) здійснюється в процесі взаємодії праці людини та певних засобів виробництва. Останні за своїм матеріально-речовим складом становлять виробничі фон­ди підприємства, усю су­купність яких поділяють на основні та оборотні. Основні фонди — це засоби праці, які мають вартість і функ­ціонують у виробництві тривалий часу своїй незмінній споживній формі, а їхня вартість переноситься конкретною працею на вартість продукції, що виробляється, (на платні послуги) части­нами в міру спрацювання. Оборотні фонди — частина виробничих фондів у вигляді певної сукупності предметів праці, елементи яких цілком споживаються в кожному виробничому циклі, змінюють або повністю втрачають натуральну форму і переносять всю свою вартість на вартість про­дукції що виробляється (на вартість платних послуг). Класифік осн фондів: перша — будівлі, споруди, їхні структурні компоненти й пере­давальні пристрої;друга — автомобільний транспорт, меблі, побутові електронні, оптичні, електромеханічні прилади та інструменти, включаючи ЕОМ, інші машини для автоматичного оброблення інформації, те­лефони, інше офісне обладнання;третя — основні фонди, не включені до першої та другої груп.

Первісна вартість основних фондів — це фактична їхня вартість на момент уведення в дію чи придбання. Відновлена вартість основних фондів — це вартість їхнього від­творення за сучасних умов виробництва. Вона враховує ті самі ви­трати, що й первісна вартість, але за сучасними цінами. Залишкова вартість основних фондів характеризує реальну їхню вартість, іще не перенесену на вартість виготовленої продукції (ви­конаної роботи, наданої послуги). Вона є розрахунковою величи­ною і визначається як різниця між повною первісною (відновле­ною) вартістю та накопиченою на момент обчислення сумою спра­цювання основних фондів.